Обіцяв обов’язково повернутись

13:14
2221
views

Ми зустрілися у Кропивницькому напередодні прощання з 24-літнім воїном-добровольцем Данилом Сторчаком, загиблим 5 січня нинішнього року на Херсонщині. «Прораб» (справжнє ім’я – Сергій) – його побратим. Настя – дівчина, з якою Данило збирався одружитися.

– Данило був чудовим, – розповідає Настя. – Мав багато друзів. Данила неможливо було не любити. З ним можна було обговорити мільйон тем, розповісти йому найпотаємніше. Данило ніколи не засуджував, підтримував, міг дати пораду. Кращого, щирішого друга навіть уявити неможливо.

Закінчивши школу, Данило працював менеджером з продажу, допомагав татові на будівництві. Добре знав історію і вивчав китайську мову. Його багато чого цікавило, все хотів знати і знав дійсно багато.

Данило – з хорошої сім’ї. Батьки – роботящі, добрі люди. Тато працює на двох роботах, мама в’яже гарні іграшки та одяг. Крім Данила, у них ще двоє дітей. Марії – чотирнадцять років, Анні – одинадцять. Данило дуже любив сестричок, а вони – його. В дитинстві водив їх на гуртки та заплітав кіски. Коли приїздив зі служби, проводив з ними багато часу. Завжди за них переймався.

Я познайомилася з Данилом у жовтні 2022 року, коли він служив у Кропивницькому. Розповідав, що на початку війни добровільно пішов у військкомат. З хлопцем, з яким з дитинства дружив. Данило хотів захистити свою сім’ю: «Не хочу, щоб вони скривдили маму та сестричок». Тоді навіть уявлення не мав, що в армії платять зарплату. Через два тижні після знайомства ми стали бачитися щодня, аж поки його не відправили на Херсонщину.

З перших днів ми зрозуміли, що хочемо бути разом завжди, і так і було б… Він змінив мене у кращий бік, а я – його, і всі це помічали. За словами Данила, я була його заспокійливим і найголовнішою підтримкою. Ми зустріли Новий 2023 рік разом, а 2 січня він вирушив ТУДИ.

 – Нас відправили з Кропивницького на Херсонщину. – продовжує побратим «Прораб». – У грудні 2023 року там нас вивчили на драйверів, керувати моторними човнами. Потім ми ходили на лівий берег, у Кринки. Переправляли поранених та забирали загиблих бійців. Це робили щодня, як тільки сутінки наставали. Звісно, небезпечно – ворог бомбардує наші човни. Данька дуже розквітнув, виконуючи такі завдання. Пишався: «Я ходив би туди кожен день, аби знати, що виживу». Любив життя і радів, що рятує інших. Дуже хотів потрапити до третьої штурмової бригади. Але коли йому дали там посаду, сказав: «Тепер можна і не переводитися. Мені тут добре, тут я потрібен». За перший вихід Данило врятував тринадцятьох хлопців. Дуже добре себе показав, і його відразу зробили старшим. Ми зблизилися за час спільної служби. Останнім часом Данька був моїм найкращим другом, братом. Я розповідав йому, що таке сімейне життя. Данька казав, що збирається одружитися з Настею та обзавестися власним житлом. Дітей хотів багато. Я так розумію, що п’ять діток для нього було б нормально.

– Мені те саме казав, – згадує Настя. – Думала, жартує, що хоче стільки діток. Він з таким захопленням розповідав про свої переправи на лівий берег і назад! Казав мені: «Їдемо в машині, а вони обіймають мене, дякують, що врятував». Данило пишався тим, що рятує своїх бійців, що робить добру справу. Данька врятував би ще багатьох своїх побратимів, але не встиг… А я пишалась ним. Він був добрий і до людей, і до тварин. Кожного котика і песика хотів врятувати. І на війні прихистив шістьох цуценят, опікувався ними. Вони були для Данила маленьким порятунком від поганих думок. Кожну розмову зі мною показував їх. І кошенят маленьких знайшов, панькався з ними, відео мені надсилав. Шкодував, коли вони гинули. Ми мріяли, що коли все закінчиться і він повернеться додому, заробимо грошей і відкриємо притулок для тварин. Данило надсилав мені фото світанків і заходів сонця, дуже любив небо, ця любов в нас була спільна. В нас було багато спільних планів і мрій. Новий рік 2024 ми зустріли не разом. Обіцяли одне одному, що це останній Новий рік, який зустріли окремо. Данило казав, що я – його сім’я…

За словами «Прораба», про загибель Данила він дізнався, перебуваючи в Кропивницькому (тут лікується після поранення):

– П’ятого січня цього року хлопці не зателефонували мені, не відзвітували, що повернулись. Данька писав мені кожного разу, а цього разу я не отримав повідомлення. Я зв’язався з командиром, він і сказав, що загинули Данило і ще двоє. Це сталося близько десятої вечора, коли Данило переправляв хлопців. Ворожий дрон-камікадзе атакував їхній човен.

– Я чекала, що Данило напише вночі: «Все ok, котику. Живий, здоровий». Не написав. Думала: можливо, у них немає зв’язку? Сподівалася на це, але не могла знайти собі місця. Не могла припустити, що станеться щось погане. Згодом зателефонував знайомий, який теж служить. Сказав, що має погану новину. Я до останнього не хотіла в це вірити. Він часто казав: «Я повернусь обов’язково, не залишу свою маленьку», – ледь стримує сльози Настя.

– Думки про Даньку не покидають, – зізнається «Прораб». – Такі, як я – хто пішов воювати добровільно – вже звикли до того, що будь-якої миті можемо загинути. Себе не шкода. Але дуже тяжко, коли гине побратим. Данило мені був як молодший брат. Я його виховував. Він за рік служби дуже змінився. Відповідальніший став. І Настя на нього вплинула добре. Сім’я в нього була на першому місці.

Це дуже велика втрата для всіх, хто знав і любив Даньку.

11 січня 2024 року Данила Сторчака з почестями поховали на Далекосхідному кладовищі на Алеї Слави у Кропивницькому.