«Мамо, я на війні, перетелефоную!»

13:14
660
views
Валерій Петров.

Звісно, ліпше було б поговорити з Галиною Петровою не телефоном, а віч-на-віч. Але вона уже пів року проживає на Одещині. Там мешкає молодший її син. Віталій повернувся з війни з підірваним здоров’ям, і матері треба бути недалеко від нього. А старший, Валерій, загиблий на війні, спочиває вічним сном у рідній Бережинці Кропивницького району.

 

– До 1983 року ми проживали в Бережинці, – згадує Галина Петрова. – У той час народилися наші хлопчики. Валерик – 1976 року, Віталик – 1983-го. Перебралися в Кіровоград. Чоловік працював інженером-конструктором на заводі «Акустика», потім на радіозаводі. Я – економісткою. В облвиконкомі, на гранкар’єрі, на «Сегменті». Звісно, ми бували в Бережинці, до моїх батьків їздили. Хлопцям цікаво було в селі. Особливо з дідом Миколою, завзятим рибалкою. 2000 року ми повернулися в Бережинку. Віталій тоді саме школу закінчив. Валерій уже вивчився на слюсаря-інструментальника широкого профілю. Умів керувати верстатами з ЧПУ. Влаштувався на «Гідросилі», йому там подобалося. Але появилися сильні болі в спині, через які не міг працювати за верстатом. Пішов Валера у будівельники. З одруженням не поспішав. 2015 року його життя круто змінилося. В Бережинку приїхали представники військкомату – мобілізація. Секретарка сільської ради вручила нашому Валері повістку. Він спокійно, без претензій взяв. Пішов служити. Брав участь у бойових діях. Красногорівка, Бахмут… До кінця 2021 року служив. Розповідати про АТО не хотів. Казав, доби не вистачить. 14 лютого 2022 року Валера уклав новий контракт. Я не відмовляла його, але плакала. Не хотіла, щоб дитина ішла. Чоловіка вже не було, помер п’ять років тому – коронавірус. А 24 лютого – війна. Валерій воював морським піхотинцем, у 35-й бригаді. Молодший, Віталій, теж пішов служити. Добровольцем у перший день звернувся у військкомат. Рвався до брата. Хотіли разом воювати. Їм не дозволили. Я боялася синам телефонувати, щоб не порушити військові правила. Одного разу, за тиждень до загибелі Валери, не витерпіла – подзвонила йому. Валера саме біг. «Мамо, я на війні, перетелефоную!» – крикнув. Загинув Валера12 жовтня 2022 року поблизу Давидового Броду Бериславського району Херсонської області. Стільки людей приїхало в Бережинку на похорон! Валерин побратим розповів, що смерть була миттєвою. По ньому вистрілили з танка. Мені дуже важко розказувати про це… Молодший більше року прослужив, з лютого 2022-го по червень 2023-го. Ішов на війну здоровим, повернувся хворим. Лікується. Я перебралася до нього на Одещину. Мешкаємо окремо, але бачимося щодня. Скучаю за Бережинкою, за Кропивницьким. Так і живемо.