Дожити до Перемоги

11:07
661
views

Ніколи не здавайтеся – ніколи, ніколи, ніколи, ніколи, ні у великому, ні в малому, ніколи не здавайтеся, якщо це не суперечить честі та здоровому глузду. Ніколи не піддавайтеся силі, ніколи не піддавайтеся явно переважаючій силі вашого супротивника.

Вінстон Черчілль.

 

Традиція життя чотирьох поколінь нашої родини – у ці травневі дні приїжджати на батьківщину та поминати вбитих у 1942 році земляків на Меморіалі Хащуватської трагедії. Дорога на Гайворон нині чудова. Їдь, думай, згадуй… Якби не бескінечна череда диких фур, була б не траса, а суцільне задоволення.

Пам’ятаю, пів століття тому розпитував своїх старших про те, як вони відзначали День Перемоги в 1945-му. Спершу відповідь здивувала:

– А ми тоді не знали, що це День Перемоги. Його ж пізніше так назвали, а відзначати взагалі за Брежнєва почали. А 9 травня 45-го року ми раділи, плакали та вітали одне одного із закінченням війни. Ми тоді так і казали: із закінченням війни! І ще – повторювали: тепер наші чоловіки повернуться з фронту та шпиталів. Нам здавалося, що у шпиталях їх було не менше, ніж на фронті. Загиблі та поранені були у кожній хаті, у кожній родині, але все одно люди раділи закінченню війни.

А на що чекають зараз українці? На закінчення війни чи на перемогу? Чи ці поняття для вас нероздільні? В останні роки стало звичним, вітаючи близьких та знайомих, бажати кожному здоров’я та Перемоги. А на весілля – щастя та Перемоги. І всі розуміють, про що йдеться.

Але думки щодо суті цієї самої Перемоги серед українців сильно відрізняються. Про тих, хто тупо бажає поразки України у війні, не говоритимемо – з ними все зрозуміло. Мабуть, не говоритимемо і про тих, хто, сидячи за комп’ютером десь у Берліні чи Ванкувері, вважає єдино правильною Перемогою напис у стилі кіношного Леоніда Бикова «Развалінами Кремля задоволений!».

Перелічу найпоширеніші у нашому суспільстві «версії Перемоги».

Повне збереження територіальної цілісності України у межах 1991 року, з Донбасом та Кримом. Це офіційна позиція української влади, яку неодноразово озвучував Володимир Зеленський.

Виведення російських військ на кордони 2014 року із гарантіями безпеки, які дає вступ до НАТО.

Відновлення статус-кво на момент 23 лютого 2022 року та проведення переговорів за участю міжнародних посередників.

Корейський варіант: заморожування воєнного конфлікту та фактично поділ України за межами Донецької і Луганської областей.

Є ще ціла сотня різних проміжних чи радикальних варіантів, які їхні автори видають за Боже одкровення, хоча всі вони на сьогоднішній день однаково малоймовірні через жорсткі позиції української та російської влади. Не готові до дипломатичних компромісів не тільки політики, що цілком зрозуміло їх турботою про своє майбутнє, а й більшість громадянського суспільства двох країн.

Здається, всі вже зрозуміли, що рубильника, який раптово вимкне війну, не існує. І голосні промови Трампа, що він може закінчити російсько-українську війну за 5 хвилин чи один день, не варті навіть ефірного часу чи газетної шпальти, де ці заяви відтворюються.

Закінчення війни, яку ніхто не готовий закінчити, – дуже слизька та вибухонебезпечна тема. Але писати та говорити про це потрібно, і це нормально, що в демократичному суспільстві є різні точки зору. Загальний «одобрямс» пасує лише тоталітарній державі, а туди дуже не хочеться. Ми вже там були.

Саме тому вважаю за можливе й необхідне висловлювати свою власну точку зору, а не цитувати позицію влади. Те, що Україна не здалася, не лягла під путіна у перші три дні, три тижні, три місяці – це вже Перемога, здобута великою кров’ю українського народу. І будь-який адекватний варіант припинення бойових дій тільки закріпить цей докорінний факт в історії людства. І збереже життя тисяч наших співгромадян.

…Пам’ятаєте, як навесні 22-го року на всіх трасах України зрізали дорожні вказівники, і вони перетворилися на дороги в нікуди? Ну, щоб заплутати російські танки? Так от, нині уже скрізь є нові вказівники – яскраві та ошатні. І це також дає надію на Перемогу.