Хто на несвяте місце?

Кажуть, святе місце пустим не буває. Та у випадку з головним тренером національної футбольної збірної України  це висловлювання не працює. Адже усього за три роки Сергій Ребров із футбольного спасителя нації, своєрідного месії перетворився на відщепенця, якому бажали відставки.

Чесно кажучи, сам Сергій Станіславович зробив для цього регресу чимало. Та нарешті сталося те, про що так давно говорили у футбольній спільності. Сергій Ребров залишив посаду керманича збірної, але залишається віце-президентом УАФ. Хто ж наступним сяде на цей «електричний стілець»?

Ми зібрали думки відомих фахівців та журналістів різних поколінь стосовно того, хто має очолити національну збірну України.

Петро Кушлик, заслужений тренер України:

– Збірній потрібен гарний тренер із досвідом та ще й мотиватор. Можливо, багатьох здивую, але думаю, що такі риси мають Олег Лужний та Олександр Рябоконь. Непогані й такі кандидатури – Мирон Маркевич та Віталій Пономарьов. Можливо, вони з різних поколінь, але підходять для нашого футболу. Як і Олександр Петраков. Але він вже спробував цієї долі. Хоча за результатами був точно не гірший за Сергія Реброва. А взагалі я пропоную, щоб тренера визначали голосуванням всіх головних тренерів УПЛ та Першої ліги. Тоді отримаємо об’єктивну картину.

Віктор Догадайло, футбольний експерт і викладач Центру футбольної освіти та лідерства УАФ:

– Зараз пропонується чимало кандидатів. Але переважна більшість із них, як, наприклад,  Паулу Фонсека, Андреа Мальдера, Ігор Йовічевіч, Роберто де Дзербі, або не має можливості очолити збірну зараз, або потребує значних фінансових витрат. Серед українських реальних фахівців Юрій Вернидуб пов’язаний контрактними зобов’язаннями із «Нефтчі», а Руслан Ротань – із «Поліссям». Не думаю, що власники цих клубів погодяться на суміщення. Чи спрацює ставка на досвід Мирона Маркевича чи Олександра Петракова, які вже давно не мають реальної практики, важко сказати. 

Та, якщо реально дивитися на результати та бачити перспективу, то тут можна виділити Дмитра Михайленка. Це чи не єдиний український наставник, який останнього часу досягав успіху зі збірними різних вікових груп, чудово знає наш футбол і всі його складові, постійно перебуває в Україні й має можливості оцінити рівень готовності збірників. До того ж це ще відносно молодий тренер, який матиме можливість прогресувати разом із командою. 

Олег Діброва, у минулому воротар, тренер голкіперів декількох українських клубів:

–  На мою думку, із старих кадрів збірну України можно було б довірити напевно Мирону Маркевичу. Але нещодавня історія з Мірчею Луческу демонструє, що всьому є своя межа. На цей момент може потягнути збірну Олександр Петраков. Але тиск на нього буде неймовірним, та й чи погодиться він сам вдруге увійти в ту саму річку. Хоча, мабуть, то вже зовсім інша «річка».

Якщо робити ставку на молодь, то треба змінювати всю систему й дати людині час. У нас, на жаль, це малоймовірно. На жаль.

Максим Краснощоков, журналіст спортивних проектів «1+1 Media», коментатор «Maincast.tv»:

Пам’ятаю, настільки всі хотіли, щоб Сергій Ребров очолив збірну України. По-перше, тренер з величезним авторитетом.  По-друге, досвід успішної  роботи в тому-таки київському «Динамо», угорському «Ференцвароші» та клубах Близького Сходу.

І це був, наче, такий ідеальний варіант.  Але, бачите, все сталося не так, як гадалося.  Не знаю, чи можна називати цю гру збірної України Сергія Реброва катастрофою. Якщо подивимося на результати і на історію збірної України,  то ніби все не так і жахливо. Та сама гра збірної України завжди залишала питання.  За три роки ми так і не зрозуміли, в який футбол грає збірна Реброва.

Гадаю, наступний тренер національної збірної  має бути в першу чергу гарним мотиватором  із величезним авторитетом серед гравців. В цьому плані кандидатури Маркевича та Лужного, які зараз обговорюються, дійсно гарні.

В ідеалі можна поєднати досвід Маркевича або Лужного із тактичною складовою Андреа Мальдери та іншими якісними асистентами, які знають все про український футбол. 

Роман Сінчук, журналіст спортивного порталу «Чемпіон»:

У лютому натрапив на інтерв’ю L’Equipe з Паулу Фонсекою, яке щиро вразило. Екстренер «Шахтаря», одружений з українкою, нині очолює «Ліон». Проте Паулу обговорював наші війну та жертви із акцентами справжнього українця, а наприкінці додав: «Я хотів би колись повернутися до України, щоб працювати. Допомагати країні, розвивати футбол, що має великий потенціал. Я б хотів очолити національну збірну або знову «Шахтар». Не знаю, коли, але це одна з моїх мрій. Я відчуваю, що маю віддати борг».

На моє глибоке переконання, зв’язок Фонсеки з Україною може стати несподіваним благословенням для нашої збірної, яку від часів Валерія Лобановського не тренували наставники, що довели профпридатність на топ-рівні. Вибачте мене, українські тренери, але у нас не сформувалася школа, чиї представники були б цікавими «Ліону», «Мілану», «Ліллю», як Фонсека.

В «Ліоні» Паулу заробляє 350 тисяч євро в місяць. В УАФ є ці гроші? Тоді виходьте на Паулу, не пошкодуєте. Якщо ж нема… тоді доведеться обирати українця. І цей варіант, давайте чесно, жодним проривом не пахне.

Володимир Черкасов, редактор сайту «Football Inside (м. Дніпро):

Почну з того, що не бачу в Україні тренера, який міг би очолити головну команду країни. Підтвердженням моєї думки є те, що багато хто з експертів і журналістів називає як головну кандидатуру на цю посаду Мирона Маркевича. Але ж Мирону Богдановичу вже 75 років. До того ж, він  довгий  час не мав досвіду практичної роботи, за винятком короткого періоду в «Карпатах». 

Тож вважаю, що збірну України повинен очолити іноземний тренер. Топ-тренер з яскравим бек- граундом в Україну зараз не поїде. А серед тренерів середньої європейської ланки найкращим варіантом для нас є Андреа Мальдера. І в першу чергу  тому, що він сильний тактик і гарний комунікатор. Це, до речі, ті риси, яких не мав Ребров. Свою тактичну досконалість Мальдера довів, коли працював помічником Андрія Шевченка (саме цю нашу головну команду я вважаю найсильнішою в історії незалежної України). І, до речі, в нашій збірній ще й досі грають гравці, з якими вже працював Андреа: Миколенко, Малиновський, Циганков, Яремчук, Матвієнко. 

В’ячеслав Кульчицький, журналіст порталу «UA-Football (м. Одеса):

За всіма законами жанру, найоптимальнішою кандидатурою на роль головного тренера збірної України, на мій погляд, є Мирон Маркевич. Чому саме він? Поясню. По-перше, він є людиною, яка понад сорок десятків років віддала українському футболу у ролі тренера. По-друге, це багатющий досвід і, висловлюючись шкільною термінологією, достеменне знання предмету. По-третє, великий список турнірних здобутків в Україні. У четвертих, неабиякий багаж міжнародних зустрічей – з «Карпатами», «Металістом», «Дніпром», тією ж збірною України. По-п’яте, величезний авторитет та повага з боку футбольної спільноти нашої країни. По-шосте, щира любов та тверда патріотична позиція щодо рідної країни. Завдяки усім цим якостям Мирон Маркевич, як мало хто інший, заслуговує довіри обійняти згаданий пост. Однак найголовнішим є одна важлива деталь: УАФ має борг перед цим фахівцем. Маю на увазі не фінансовий, а моральний. Річ у тім, що влітку 2021 року, коли тривалий час велися розмови про те, хто замінить Андрія Шевченка на посаді керманича національної збірної, очільник Української Асоціації футболу Андрій Павелко твердо пообіцяв Маркевичу: «Готуйтеся, наступником будете ви». Однак яким був подив Мирона Богдановича, коли з’явившись у Будинку футболу на виклик Павелка він почув від того запитання: «Як ви відноситесь до кандидатури Сергія Реброва?». Зрозуміло, що для авторитетного фахівця це було ударом. Досить жорстким ударом. Вже тоді Маркевич зрозумів, що чоловіче слово, порядність і щирість у відносинах між людьми нині нічого не значать. Тоді ж, у серпні 2021-го, він залишив посаду очільника Комітету збірних України, з яким був пов’язаний п’ять років. Можна уявити собі стан шанованої людини, яка потім дізналася, що вся метушня навколо дострокового розриву контракту Реброва з еміратським клубом «Аль-Айн» виявилася марною і в пожежному варіанті очолити збірну запропонували Олександру Петракову. Що було потім – всі добре знають. Петраков надовго у збірній України не затримався, адже Реброва в ній чекали, наче Мессію. Тож тепер, на мою думку, справедливість має восторжествувати. Стосовно Мирона Маркевича повинна відбутись сатисфакція. Він цього заслуговує навіть незважаючи на паспортні показники. Втім, кожній футбольній людині добре відомо, що навіть у 75 років Маркевич знаходиться у відмінній фізичній формі, роблячи пробіжки та граючи за ветеранські команди. А його експертні думки щодо справ у сучасному футболі мало не щодня можна прочитати на провідних сайтах. Ще одна достойна кандидатура на пост головного тренера української збірної – це Юрій Вернидуб. Ця людина своєю плідною роботою, досягненнями та патріотизмом давно заслужила на величезну повагу з боку підопічних, колег по тренерському ремеслу, футбольних фахівців, журналістів та вболівальників. Однак сам він в одному з інтерв’ю заявив, що має контракт з бакинським «Нефтчі»,тож слід гадати, що розривати його достроково з етичних міркувань у його плани не входить.

Ну й наостанок думка автора:

Вважаю, ідеальним було б поєднання експресії та емоцій Ігоря Йовічевіча з тактичною вишколеністю Андреа Мальдери. 

Думки фахівців та колег записав Юрій Ілючек, спеціально для «УЦ».