Ви звернули увагу, стільки часу українці перебували у шоці від розстрілу мирних людей на вулицях столичного Голосіївського району? День, два, три? Раніше місце, де загинули невинні люди, тижнями завалювали б квітами. Тепер все інакше: емоції перенеслися до парламенту та інтернету. Це цілком зрозуміло – війна, щодня гинуть військові та мирні. Насильницька смерть стала буденністю. Таке життя.
З найперших повідомлень про голосіївський розстріл стало очевидним: виною всьому – людський фактор. У одного психа зірвало дах, відключилися всі «заводські налаштування», і він почав вбивати. Якби не мав карабіна, кидався б на людей з ножем, битою або голими руками. Підірвав би газ у квартирі або під’їзді. Наїхав би на людей машиною.
Схожих випадків щодня у світі – сотні, а то й тисячі. Буквально того ж дня у США божевільний розстріляв своїх сімох дітей. Своїх!
Таким психам не заважають ані закони, ані інструкції поліцейських, ані наявність у копів бойового досвіду та зброї. Якщо це псих, не мають значення ні його вік, ні національність, ні місце народження. І який же дурнуватий вигляд у наших ЗМІ, які хором повідомили, що неадекватний стрілець народився в москві. Та хоч у Зажопинську! Псих – він і в Африці псих.
Чи могли вбивцю зупинити патрульні поліцейські? Напевно, могли. А могли й поповнити список його жертв. Чи могли сусіди не вступати в конфлікт із явно неадекватним типом, не спровокувати в нього «вибух мозку»? Могли, 100%. Але сталося так, як сталося. Зіграв свою роль клятий людський фактор.
Напевно, цих двох поліцейських засудять. Швидше за все, після всіх судових процедур вони потраплять на фронт. Це правильно з усіх точок зору. Напевно, дещо зміняться інструкції для поліцейських, які протистоять озброєним людям (злочинці вони чи ні, не завжди спочатку й розбереш).
Дуже правильна думка – зобов’язати всіх патрульних здобути бойовий досвід. Це реально може допомогти в екстремальній ситуації. Хоча й це не гарантія. Нагадаю про ветерана війни, який на Чернігівщині в січні розстріляв чотирьох офіцерів поліції, які мали бойовий досвід і посвідчення УБД.
Зараз уся дискусія в суспільстві звелася до питання: вводити чи не вводити дозвіл на короткоствольну зброю? Усі обставини голосіївської трагедії схиляють владу до рішення надати людям право на зброю.
Напевно, знову опинюся поза трендом, але я змінив би формулювання питання: чи допоможе дозвіл на короткоствольну зброю зменшити ризик загинути від рук неадеквата? Весь мій життєвий досвід і критичне мислення, яке поки що працює, дають мені підстави для рішучого «ні».
Так, можливо, комусь одному й вдасться зупинити чергового психа, як це вдалося зробити багато років тому моєму товаришеві за допомогою цеглини. Але в чому я точно впевнений, так це в раптовому збільшенні доходів продавців зброї та всіляких контор з оформлення дозвільних документів. Ну і, звичайно, людей, які продають згоду з підписом і печаткою – поліцейських і психіатрів.
А ще у мене ніяк не виходить з голови недавній випадок у Закарпатті, де школяр «розправився» з однокласником за допомогою «травмата». Наступний такий самий «нервовий» хлопчина цілком зможе взяти вдома й небезпечнішу зброю.
На жаль, повторюю цю думку протягом останніх тридцяти років із нульовим успіхом: вербальна агресія в суспільстві неминуче призводить до фізичного насильства. Якщо раніше до мого вікна першого поверху долітав крик «Я тебе, сука, вб’ю!» лише на великі свята, то тепер цими погрозами переповнено соціальні мережі. І лунають вони з вуст політиків, блогерів, журналістів та їхніх читачів. А відстань від слова до дії стала дуже короткою. Короткоствольною…
Нелюдський фактор