Над чим працюєте, Майстре?

Продовжуємо рубрику, в якій наші земляки, представники різних кіл творчої інтелігенції, розповідають, над чим вони нині працюють, які мають плани, про що мріють. Сьогодні на запитання відповідають…

Літераторка, кандидатка філологічних наук Марина Лучицька:

– Творчість, на мою думку, – найбагатогранніший спосіб прояву особистості, оскільки крізь її продукт людина якнайкраще відкривається не лише іншим людям чи світові, але і самій собі. Творчий процес має різні інструменти своєї матеріалізації. Найтоншим та наймогутнішим з них вважаю Слово. Для філолога Слово – не лише «інструмент». Це його сутність, його самовираження, його зброя.

Слово (англомовне та рідне) багато років слугувало мені найліпшим інструментом втілення мого покликання – викладання англомовних дисциплін в моєму найріднішому тоді ще педуніверситеті, адже із цим ЗВО пов’язана доля кількох поколінь мого роду. Цей університет – не лише моє багаторічне викладання, але й дорогоцінні роки спілкування з неймовірними особистостями під час навчання.

Моє Слово, а особливо поетичне Слово, допомогло мені побувати в ролі не лише авторки, але й акторки спільних з моїми університетськими студентами аматорських п’єс як результату моєї участі в американському театральному проєкті «Триста років тому». Та, на жаль, не з моєї волі, починаючи з 2017 року мені довелось розпрощатись із цим ЗВО.

Слово стало для мене моїм найголовнішим також в період перекладацької роботи в Льотній академії НАУ, що за тривалістю був значно коротшим за період університетського викладання, але не менш насиченим подіями, зустрічами, спілкуванням.

За останній час у творчому плані чітко виокремила Слово як свій найголовніший інструмент самовираження, особливо у поезії, яку оприлюднюю, головним чином, на своїй Фейсбук-сторінці або оприлюднювала на своєму YouTube-каналі.

Нині, як і мільйони українців, спрямовую всю силу своєї думки на Перемогу світла над темрявою, добра над злом, справедливості над свавіллям. Рятують знову ж таки мої вір­ші, які завжди називаю «аматорськими», що за останні два роки набули нових тем, барв та відтінків. Рятують також мої прекрасні private students, яким допомагаю опановувати та з якими радо поділяю їхнє захоплення влучністю та «стрункістю» Слова англійського.

Зважаючи на всі реалії сьогодення, «далекоглядних» планів не маю. Але мрію, аби якнайшвидше настали часи, коли поважатиметься професійність, порядність та справедливість. Тоді, без сумнівів, продовжу свою науково-педагогічну діяльність та значно розширю тематику свого Слова поетичного.

Музикант Юрій Скорець:

– За останній час мені вдалося створити відеоальбом в мережі Фейсбук, де представлені мої роботи як композитора та аранжувальника. Все, що в ньому записано, зроблено в співавторстві з моїми добрими знайомими – композиторами, поетами та співаками.

Нині працюю з аматорськими колективами Центру культури та дозвілля Олександрівської селищної ради. Разом з ними підготував концерті «Квітуй у пісні, Україно моя!» до Дня Державного прапора та Дня Незалежності України і взяв участь у ньому.

Мрії та перспективи – участь в конкурсах, фестивалях, піар своєї роботи.

Головна мета – Перемога!

Письменниця Марія Джус:

– На початку повномасштабної війни емоції зашкалювали, писала багато, вірші були на­друковані в кількох великих альманахах та збірках. На видання особистої збірки не спромоглася через відсутність коштів. Нині пишу у шухляду, а ще аби підтримати побратимів.

Я волонтерка з 26 лютого 2022 року. Беру участь в ГО «Десантно-козацький рій». Тож добре бачу, куди наразі важливіше спрямовувати кошти.

Останні три місяці дуже хворіла. Днями їду до Києва на консультацію до хірурга та ендокринолога. А там… як Господь управить. Потихеньку стаю реалісткою.

Великих планів на перспективу не маю, але намагаюсь налаштувати себе на позитив.

Народний майстер Сергій Ткачов:

– Моє основне досягнення за останній час – організував на громадських засадах творче об’єднання «КРЕАТИВ», де ми займаємося лозоплетінням та керамікою. Мушу сказати, що плани та творчі задуми з початком повномасштабної війни змінились суттєво. Якщо раніше метою була популяризація народного мистецтва, то нині ми більше уваги приділяємо допомозі ЗСУ. Це основний напрямок роботи нашого невеличкого колективу.

Особисто я нині працюю над розробкою методу виготовлення сувенірних чашок з шевронами для військових. Першу зробив для сина, і виявилось, що на них великий попит у його побратимів. Відправив хлопцям вже майже півсотні. Були чисто технічні проблеми – під час сушки тріскались ручки, так що вимушений шукати методи оптимального режиму сушки.

Вважаємо за необхідне збирати донати, робимо це другий рік. Зібрані кошти передавали військовим на ремонт авто, на дрон, на авто для евакуації поранених та інші потреби. Плануємо і в подальшому це робити. А ще хочемо створити декілька нових зразків сувенірів для військових. Маю талановитих учнів, хочу, щоб це були їх авторські роботи. Ну і звичайно готуюсь до нового навчального року.

Щодо моїх особистих планів, то це співпраця з талановитою майстринею з Олександрії Іриною Димчук-Лелекою, яка займається петриківським розписом. Я надсилаю їй вироби, а вона їх прикрашає. Опановую методи виготовлення куманців, корчаг, макітр.

Можливо, це звучить дещо пафосно, але мрія одна – ПЕРЕМОГА. І в моїх планах в міру можливості приближати її. Вважаю, збір донатів – це матеріальна підтримка, а наші сувеніри для хлопців – моральна.