Михайло Тихонов. Іноагент №282

Ми познайомилися у 2015 році. В Україні шуміли місцеві вибори, активно йшла зміна та перефарбування місцевих еліт, у нас, журналістів, – жнива. У редакції регулярно з’являлися групи міжнародних спостерігачів. В одній із таких команд, що представляли міжнародну правозахисну організацію, і був Михайло Тихонов, на його візитівці було написано: Казань, Татарстан, РФ.

Нагадаю, це був 2015 рік, вже точилися бойові зіткнення на Донбасі, і поява в редакції «УЦ» спостерігача за процесом виборів із росії викликала, м’яко кажучи, негативну реакцію. Втім, Михайло поводився абсолютно коректно, запитання ставив адекватні, і до кінця візиту отримав від нас статус умовного «хорошого росіянина». Тоді ми ще вірили, що такі є, і їх чимало.

Кілька днів тому мені попався у Фейсбуці пост Михайла Тихонова, який був відмічений досить характерним написом «ЦЕЙ МАТЕРІАЛ (ІНФОРМАЦІЯ) ВИРОБЛЕНО, ПОШИРЕНО ТА (АБО) НАПРАВЛЕНО ІНОЗЕМНИМ АГЕНТОМ ТИХОНОВИМ АБО ТОРКАЄТЬСЯ ДІЯЛЬНОСТІ ІНОЗЕМНОГО АГЕНТА ТИХОНОВА МИХАЙЛА СЕРГІЙОВИЧА» і повідомляв про трирічний «ювілей» автора посту як іноагента. Журналістська цікавість взяла гору, а Михайло в інтерв’ю не відмовив.

– Михайле, пропоную повернутися на цілих 9 років тому. Яке враження залишилося у вас від України та її виборів?

– Варто нагадати, що в мене загалом цікавий досвід спостереження за виборами в Україні. З 2014 до 2015 року я спостерігав на всіх трьох видах виборів у цій країні.

У 2014 році – на дострокових президентських, а згодом на дострокових парламентських виборах, у 2015 році – на муніципальних виборах. Перші 2 спостереження були короткостроковими (тільки в день голосування), але в муніципальних виборах було довгострокове спостереження протягом усієї виборчої кампанії.

Дуже цікавими залишилися враження. Мені подобалося, наскільки конкурентними у вашій країні були вибори, цікава активна виборча кампанія кандидатів та партій, зміна влади за підсумками виборів. У росії тоді цього вже, звісно, ​​не було, за рідкісним винятком.

– Як надалі склалося ваше життя?

– Я продовжував займатися спостереженням за виборами у росії в рамках руху на захист прав виборців «Голос». З 2015 року я був регіональним координатором цього руху в Республіці Татарстан. Вдалося за цей час проводити доволі плідну роботу зі спостереження за виборами.

З 2019 року за цю свою діяльність я став зазнавати політичних репресій. Мене з різницею в один рік залучали як свідка у двох політично мотивованих кримінальних справах. Ось тільки поводились зі мною, як із підозрюваним. О 6-й ранку в квартиру вламуються люди з автоматами. Квартира догори дном, вилучається вся техніка, а також документи чи записи, які їм здадуться цінними. Наприклад, у мене навіщось вилучили мої конспекти з англійської мови, я тоді якраз вирішив підтягнути у ній знання та проходив навчання в онлайн-школі.

Після цих двох обшуків слідчі демонстративно викладали на стіл мій закордонний паспорт. Вперше я спочатку навіть не надав цьому значення і, так би мовити, натяку не зрозумів. З другого разу все вже стало зрозумілим.

Втретє я вирішив не випробовувати долю і влітку 2021 року вирішив виїхати з росії.

– Поясніть, будь ласка, нашим читачам, що означає ваш статус іноагента. Що він дає та чого позбавляє?

– Закон про іноземних агентів існує в росії з 2012 року. Спочатку під цей закон підпадали російські некомерційні організації (НКО), які одержують фінансування з-за кордону.

У 2017 році іноземними агентами почали також визнавати закордонні ЗМІ, які працюють у росії. Потім статус ЗМІ-іноагентів дозволили надавати звичайним фізичним особам. Перших фізосіб визнали ЗМІ-іноагентами наприкінці 2020 року.

З 2021 року розпочалося масове поповнен­ня цього реєстру. До списку вносили незалежні та іноземні ЗМІ, окремих журналістів, громадянських активістів, правозахисників, політиків. Саме у вересні 2021 року мене визнали іноземним агентом, як і моїх інших колег із руху «Голос».

Той, хто визнаний іноземним агентом, повинен виконувати низку досить безглуздих вимог (ставити плашку на всі свої публікації, подавати звітність раз на квартал). Якщо вони не виконуються, то за це загрожує спочатку адміністративна, а за неодноразове порушення – і кримінальна відповідальність.

Цей статус фактично позбавляє людину можливості займатися своєю діяльністю. Причому обмеження на діяльність постійно посилюються, до закону постійно вносяться нові поправки. Наприклад, іноагентам не можна займатися викладацькою діяльністю, спостерігати за виборами, бути кандидатом на виборах тощо.

Для багатьох людей, визнаних іноагентами, це фактично означає заборону на професію.

Я цей статус прийняв уже за кордоном. Після цього остаточно вирішив не повертатися до росії, нічого хорошого там мене вже не чекало.

– Як вам живеться за кордоном? Чим займаєтесь?

– Вже понад два роки живу в Литві. До цього трохи більше року прожив у Грузії. Мені тут подобається, тут живе багато моїх друзів та колег із росії. Більше того, тут навіть друзі з Казані, звідки я родом. Живучи в Литві, я продовжую активно займатися проєктами, пов’язаними з виборами у росії та інших країнах.

– І насамкінець. Якою є ваша позиція щодо російсько-української війни?

– Я просто шокований тим, що в ХХІ столітті може бути подібний військовий конфлікт у центрі Європи. Головний винуватець цього – володимир путін, який узурпував владу в росії. Потрібно розуміти, що в цього є якась передісторія. Я висловлю свою виключно особисту обивательську думку з цього приводу.

Починаючи зі свого третього президентського терміну путін виконує якийсь свій план, починаючи з «Болотної справи» після акції протесту у травні 2012 року. Далі – перший пакет репресивних законів, що послідував за цим, серед яких, наприклад, закон про іноземних агентів, посилення законів про мітинги та інше.

Потім путіну, мабуть, стало мало своєї країни, і він поліз до інших, намагаючись відродити щось на кшталт СРСР у найгіршому його прояві.

З 2014 року це були Крим та частина Донбасу, а в лютому 2022-го за його наказом розпочалося вже повномасштабне вторгнення. Усе це, звичайно, страшний злочин, якому немає ніякого виправдання. З кожним днем ​​гине дедалі більше людей. Третій рік усе це продовжується, і незрозуміло, коли закінчиться. Сумно все це усвідомлювати та страшно за те, що буде далі. Україні, звичайно ж, потрібна додаткова допомога у цьому нерівному протистоянні. Та допомога, яка надається зараз, явно недостатня. Сподіватимемося, що в майбутньому ситуація в цьому напрямку покращиться.

Головне – не здавайтеся, адже «якщо Україна складе зброю – не буде ніякої України» (схожі за змістом цитати були від кількох іноземних політиків та чиновників, наприклад, саме так говорив прем’єр-міністр Латвії Каріньш Криш’яніс).