В столиці є Театр на Подолі, ми тепер маємо на піддонах. Людмила Шубіна, відома підприємиця та меценатка, опублікувала у Фейсбуці пост обурення, в якому йдеться про театр Кропивницького. Вислови емоційні, щемливі, є слушні пропозиції.
Наведемо кілька рядків з допису Людмили Володимирівни: «Сирени. Вибухи. Війна. Скільки горя прийшло в наші домівки, скільки сліз виплакано в кожній родині, скільки раз кожний з нас повторює: “Боже, дай сил не зійти з розуму від всього цього жаху”. Кожна рідкісна хвилина, коли є можливість відволіктися від цього страхіття, дає нам сили жити.
Що може дати людині хоч трохи розради? Сім’я, спілкування з друзями і природою, а також можливість бути дотичними до мистецтва. А це – театри, філармонія, музеї, виставки та інше.
На жаль, містом знову розповсюджуються чутки, що комусь нейметься добити наш театр – колиску театрального мистецтва України, окрасу й гордість нашого міста.
Пам’ятаєте, не так давно наш театр лихоманило від параду змін керівників, інтриг, затримання на хабарі одного з керівників? (…) На якийсь час все затихло, а зараз знову подейкують, що один з депутатів обласної ради міняє там керівників, розставляє кадри та й взагалі має неабиякий вплив на всі ці процеси. Розповідають, що на межі звільнення провідні актори театру.
То що ж відбувається в наших закладах культури? Куди дивиться обласна рада як власник цих закладів? Зараз не на часі відбирати у містян можливість хоч трохи відволіктися від війни, спочити душею, набратися сил. Пам’ятайте про це, будь ласка, панове керманичі обласної ради! В історію можна увійти, а можна вляпатися».
Далі Шубіна звертається до земляків із закликом не дати знищити театр корифеїв, не мовчати, дати широкого розголосу тому, що відбувається. Звісно, ми зв’язалися з авторкою допису і попросили розповісти про причини появи цього тексту і поділитися варіантами виходу з, не можна не погодитися, складної ситуації, що склалася в творчому колективі театру. Отже, говорить Людмила Шубіна:
– Я людина, не байдужа до мистецтва. Свого часу закінчила музичну школу, є лауреаткою всесоюзного конкурсу вокалістів. Завжди захоплювалася музикою, любила театр. Будучи корінною жителькою нашого міста, не можу уявити і допустити, щоб чиїсь брудні руки намагалися знищити театр корифеїв. Невже його хочуть перепрофілювати, щоб лише гастролери виступали на легендарній сцені? Не можна цього допустити.
Поясню, чому виник мій допис у Фейсбуці. До мене звернулися актори театру з проханням дати їм піддони. Спочатку не зрозуміла, для чого це, але подарувала їм кілька. Потім дізналася, що готується альтернативна прем’єра – вистава, яку показали у бомбосховищі, що це зробило творче об’єднання «Кропива», створене Вандрашеком. Це вже було останньою краплею.
Після цього я дізналася, що провідні актори мають намір залишити театр Кропивницького, бо не витримують колотнечі, хочуть працювати, дарувати глядачам мистецтво. Що собі думає обласна рада? Це ж не вони, депутати, створювали театр, а людина, ім’ям якої названо наше місто. Якщо там не буде колективу, залишиться лише порожнє приміщення – без акторів, глядачів, зрештою, без життя.
Наше місто невеличке, всі про всіх знають і називають прізвище одного з депутатів облради, який начебто бере безпосередню участь у процесі знищення театру. Не можу стверджувати, бо достеменно не знаю. Але ж є голова обласної ради Дрозд, хотілося б знати його позицію. За великим рахунком, театр Кропивницького – власність жителів області, а не окремих людей, які чомусь вважають себе всюдисущими і безкарними.
Переконана, що треба створити комісію, до складу якої увійдуть представники театру, громадськості, депутати, журналісти, небайдужі містяни. Не вузьке коло людей, які приймуть «правильний» вердикт, а ті, хто знає, що таке демократія, і для яких мистецтво – не просто слово, а театр – не просто будівля.
Коли в колективі, будь-якому, неспокійно, нічого толкового не буде. До творчого колективу треба ставитися навіть трепетно. Врешті вони нас радують і надихають зі сцени. Прикро і соромно за те, що відбувається. Воювати треба, захищаючи Україну, а не за кресло директора театру.
Наостанок ремарка від авторки цього матеріалу. У Києві був журналістський семінар, в якому брали участь представники з різних регіонів. Ми представлялиcя, презентували своє місто. Почувши, що я з Кропивницього, журналістка з Миколаєва зауважила: «Знаємо-знаємо. Ох і прославилися ви тим, який жах відбувається у вашому театрі»…
Роль молоді в місцевому самоврядуванні: аналіз і перспективи