Звістці про те, що Костянтин Жердій отримав Золотого хреста, не здивувалися у його рідній Володимирівці Кропивницького району. Його там знають як майстра на всі руки – і тесля, і зварник, ще й рибалка вправний. Тому нічого дивного, що й воїном виявився умілим.
З Жердіями я познайомився за кілька років до великої війни за порадою їхніх односельців, які розповіли, що це сімейство одне з перших у Володимирівці пристрастилося до купання в ставку на Водохреще. Розпитуючи подружжя про досвід моржування, з’ясував, що Костянтин – ще й великий умілець. Із захопленням я розглядав сауну, яку він обладнав удома.
– Набридло нам в ополонці купатися, то Костя зробив сауну, – пожартувала Галина (було помітно: пишається чоловіком). – Тепер раз на тиждень до нас родичі приїздять, щоб попаритися.
Уміє Костянтин виготовляти з деревини й вулики, двері, столи. А з металу – твердопаливні котли, які завдяки повільному горінню дров дають тепло тривалий час. А ще Жердій – завзятий рибалка. Дружина схвалює це його захоплення:
– Десять кіло судака може наловити за годину. Потім сам же посмажить. Називає судака королівською рибою. Смачна, а з кісток – тільки хребет. Як у хека чи минтая.
Така була наша довоєнна розмова. Дізнавшись про нагородження Костянтина Золотим хрестом, телефоную Галині. Вона розповідає, що чоловіка мобілізували на початку березня 2022 року.
– Я уранці шостого числа поїхала в місто на роботу, повернулася через добу, його вдома не застала. Перед тим Костя отримав повістку. Коли складала йому речі, не хотів брати теплі шкарпетки. Потім казав, дуже знадобилися.
За словами Галини, чоловік не розповідає їй про війну, але постійно цікавиться, як вона провела день, як діти, як домашнє хазяйство. Інструктує, як, наприклад, злучати нутрій, до війни він цим займався.
Жердії й до війни тримали свиней, качок, гуси, нутрій. А відколи чоловік у війську, живності побільшало, про те подбала Галина.
– Він як побачив, сказав, що здуріла, – каже Галина.
Вона відправляє харчі чоловікові і його побратимам.
– Переважно м’ясо. Мужики, їм треба м’ясо. Якщо Костя приїздить на машині, завантажуємо м’ясом. Так само й сестра його. Іноді його відпускають додому. Перед тим каже мені, щоб почекала його, не переробила всю роботу. А я намагаюся все підігнати до його приїзду, бо його можуть і не відпустити. Перед осінньою відпусткою він збирався викопати картоплю. Коли приїхав, усе в погребі вже було. Але робота вдома все одно знаходиться. Костя не лежить, коли буває вдома. Він добрий, допоможе й іншим. Там, де він тепер, знають, що він такий умілий. Коли цивільні просять щось приварити, не відмовляє.
На запитання, чи змінився чоловік на війні, Галина відповідає:
– Якісь зміни є, я їх бачу. Майже три роки на війні. Мабуть, вас цікавить, чи не став він агресивним. Нічого такого. Це мій Костя. Хоче додому, до сім’ї. Хоче щось робити. Не за гроші воює. Добре заробляв до війни. Мені треба чоловік вдома.
І – про нагороду.
– Я горда за нього й без нагород. Але він розповідав, що інші бригади нагороджують, а їхню – ні. Мабуть, для них це має значення.
ВЛК для військових: все, що потрібно знати. Пояснення від юристів