Відомий поет, прозаїк, есеїст і перекладач у переддень Різдва люб’язно погодився дати коротке інтерв’ю.
– З чого для вас особисто почалася широкомасштабна війна 2022 року? Якими були перші емоції та думки?
– Я війну зустрів удома. Наше місто Франківськ було серед перших, куди прилетіли їхні ракети. Тобто десь біля шостої ранку я прокинувся від звуку вибухів. Я ще мав надію, що то наші проводять артилерійські навчання на полігоні за містом. Але відкрив планшет і прочитав, що «путін почав війну» – великими червоними літерами. Ну що ж, треба було якось прийняти цю реальність. Я знав, що це з дня на день станеться, тому навіть зітхнув з полегкістю: все, далі можна не боятися. Гнійник прорвало, ворог розкрив свою сутність і по-своєму підтвердив усі найгірші прогнози.
Тепер, коли найгірше, тобто загрозлива невизначеність останніх місяців, уже позаду, залишається вистояти і перемогти. Все чітко, просто й однозначно. Я й сьогодні вважаю, що той день – 24 лютого 2022 року – є початком кінця росії.
– Які виклики ви відчули за ці майже три роки повномасштабної війни? Як це вплинуло на вашу психіку та літературну творчість?
– Найтяжче – коли гинуть діти друзів. Іти на похорон когось, кого пам’ятаєш маленьким хлопчиком з ранніх 90-х… Тоді мимоволі думалося: які щасливі діти, майбутні громадяни вільної України. А що їм доведеться за цю вільну Україну віддати життя, тоді не думалося. Ну от – це такий біль, якого я раніше не знав, ці похорони молодих і чесних чоловіків, тридцяти- й сорокарічних, яких пам’ятаєш дітьми. Чи це якось озветься в моїх нових творах? Думаю, що так. Хоча необов’язково у прямий спосіб. Може, через якісь зовсім інші історії, з війною начебто й ніяк не пов’язані.
– Що змінилося за цей період у вашій роботі?
– Та нічого фактично. Слава ЗСУ, які б’ють ворога аж так далеко від нашого міста і краю, що можна продовжувати робити свою справу, як і раніше. Тобто думати, писати й переписувати.
– Які нові проєкти вже були реалізовані? Над чим нині працюєте?
– Майбутню прозову книжку пишу вже рівно три роки, і не знаю, коли закінчу. Я свідомо з нею не кваплюся – хай собі потихеньку дозріває. Поки що не можу сказати, чи це буде збірка оповідань, де один і той же герой, чи все-таки роман у фрагментах. Побачимо.
Довгі перерви в писанні зумовлені тим, що я часто в дорозі, маю відносно багато виступів за кордоном. Це дозволяє повертатися до вже написаного і, здавалося б, готового, перечитувати його критичним оком і вкотре змінювати.
– У яких благодійних акціях ви брали участь? Кому допомагали?
– За кожної нагоди комусь та й допомагаю. Слава Богу, в нас тепер що не подія – то благодійна акція. Тобто є чудова можливість допомагати постійно. З іншого боку, допомоги забагато не буває. Хоч скільки б донатив, потреба не зменшується. З конкретних військових формувань серед моїх улюблених – наш коломийський гірсько-штурмовий «Едельвейс». Але не тільки вони, звісно.
– Чого ви очікуєте у новому році?
– У прогнозах намагаюся бути обережним, тобто взагалі уникаю прогнозів – особливо щодо війни. Хотілося б, аби прийдешній рік став роком нашої перемоги, але я розумію, що це наразі дуже малоймовірно. Втім я все одно впевнений, що перемога настане, а чи буде вона промаркована 2025-м – не так і важливо. Значно важливіше – знекровити ворога до тієї міри, щоб він видохся, заглух, розвалився й назавжди втратив бажання нас поневолювати.
Цивільна дієздатність: коли настає і в яких випадках може бути обмежена...