«Навіть не уявляєте, що ми пережили»

150 українських військових повернулося минулого тижня з російського полону, це вже 61-й обмін з початку великої війни. Серед визволених цього разу – наші земляки Микола Шаравара (село Аджамка Кропивницького району), Максим Вечерковський (село Рівне Новоукраїнського району), Сергій Захарян (Вільшанська громада Голованівського району), Вадим Бондаренко (Кам’янецька громада Кропивницького району), Ігор Бодряга (Олександрівська громада Кропивницького району). З тіткою Миколи Шаравари, Валентиною Рокочею, телефоном поспілкувався кореспондент «УЦ».

Пані Валентина розповіла, що Микола став військовим за кілька місяців до великої війни.

– Коля вчився на електрика в училищі. У червні прийшла повістка з військкомату, пішов, підписав контракт. Потрапив в артилерійський дивізіон. Служив на сході. ДНР, ЛНР… Коли почалася оця війна, захищав Маріуполь.

За словами Валентини Рокочі, 20 квітня 2022 року Микола Шаравара опинився в полоні, і їм, його рідним, довго не було відомо, де саме він перебуває.

– Навіть не уявляєте, що ми пережили. Де тільки не були, куди тільки не зверталися. І в Ватікан, і в Червоний Хрест, і скрізь. З перших днів допомагала Марія Ківшар, вона теж в Аджамці проживає. Готувала листи в різні інстанції. Дуже допомогла. Росія довго не підтверджувала, що наш Коля у них у полоні. Через рік і два місяці підтвердила, і Червоний Хрест теж підтвердив. Ми ще не знали, де Коля. Дізналися у січні 2024 року. Що він хворий і його тримають в місті Вязьмі, у СІЗО номер 2.

Валентина Рокоча знає: в полоні Миколі довелося дуже тяжко.

– Ви ж чули, як росіяни обходяться з нашими військовополоненими. Жесть як годують, водички трохи дають. Виламують щелепи, струмом катують. Це довго розказувати. Колі теж повибивали зуби, голова побита. Треба нам лікуватися та лікуватися. У січні 2024 року ми телефоном розмовляли з хлопцями, які перебували в полоні разом з Колею і повернулися в Україну. Колю росія ще не видавала.

Миколині рідні чекали кожного обміну. Були надії й на обмін, який відбувся 15 січня 2025 року.

– Повернулися тяжко хворі, – продовжує Миколина тітка. – Колі серед них не було. 24 січня ми були в Києві на зустрічі з Лубінцем (уповноважений ВРУ з прав людини – В.К.). У суботу я мала зустрічатися в Координаційному штабі (з питань поводження з військовополоненими – В.К.). Коли дізналися, що буде обмін 150 на 150, від телефона не відходили. Згодом у Телеграмі побачила в списку нашого Колю, він був 142-им. Потім в Інтернет викинули фотографію (визволених з полону – В.К.), і я побачила нашого Колю.

Коли відбулася ця розмова, Миколиним рідним ще не дозволяли поїхати до нього в лікарню.

– Говорили ми по телефону. Коля каже, бачив таке тільки в кіно, як їх радо зустрічали в Україні. І вся Аджамка рада його поверненню. Дзвонять нам, вітають.