Кропивничанин Геннадій Тимофеєв – беззаперечний лідер у гирьовому спорті не тільки в Україні, але і в Європі та світі. І ось на черговому чемпіонаті Європи, який нещодавно завершився в столиці Болгарії, наш земляк, військовослужбовець Національної гвардії України, посів друге місце у ваговій категорії 95 кг у поштовху, здійснивши 123 підйоми 32-кілограмової гирі, та не мав собі рівних у своїй коронній вправі «Ривок», виконавши 213 підіймань, що є рекордом змагань. За сумою двоборства 229 балів (абсолютний рекорд змагань) підопічний Сергія Шевченка став чемпіоном Європи. Відразу після повернення багаторазового чемпіона Європи та світу з європейської першості ми поспілкувалися.
– Геннадію, вітаємо з черговою визначною перемогою та рекордом. Але давайте повернемося до самого початку. Хто вас привів у гирьовий спорт і чому саме цей вид обрали?
– Я народився та виріс у селі Покровському. У нас там якось не було іншого спорту, окрім гирьового. Я почав займатися з 2008 року, а моїм першим наставником був Беляєв Валентин Павлович, світла йому пам’ять. І якось так пішло. А потім у 2012 році вступив до Кіровоградського технікуму механізації сільського господарства. Я його обрав, бо там була дуже потужна секція гирьового спорту, яку очолював тренер Василь Гніденко. Згодом тренувався у Віктора Завального, а з 2015 року співпрацюємо з Сергієм Шевченком. Я дуже вдячний кожному наставнику за те, що вклали в мене. Без їхніх порад, настанов та тренувань не було б моїх подальших успіхів.
– Скажіть, коли прийшла перша впевненість, що ви зможете досягати успіху?
– У 2013 році. Це був мій перший чемпіонат України серед юніорів та дорослих. Змагання проходили в Луганську, і там я вперше виконав норматив майстра спорту України. Але мені його не присвоїли, бо тоді Федерація гирьового спорту не мала статусу Національної. Але саме після цих змагань я вже зрозумів, що спорт для мене став не просто як захоплення, а як стиль життя. І поступово досяг таких результатів.
– Коли ви здобули свою першу визначну перемогу на міжнародному рівні?
– Це був мій перший виїзд взагалі за кордон на чемпіонат Європи 2015 року в польському місті Гдиня. Я там по юніорах виступав і завоював срібло. І це друге місце було дуже важливим для мене.
– Як ви оцінюєте зараз рівень розвитку гирьового спорту в Україні?
– Зараз він трохи упав. Ще до 2013 року дуже багато спортсменів займалося. В чемпіонаті Кіровоградської області більше 200 учасників було. Наразі, звісно, значно менше. Але популяризація гирьового спорту в Україні зростає. Тому що він зараз розвивається не тільки в навчальних закладах, але й у силових структурах. Багато військовослужбовців і ветеранів займаються й беруть участь у змаганнях. Ось нещодавно відбувся чемпіонат Держприкордонслужби, і там змагалися представники з 18 регіонів України. А на останньому чемпіонаті України серед дорослих нагороди виборювали понад 250 атлетів.
– Гирьовий спорт для вас це що: сила, техніка, розрахунок, витримка?
– Я думаю, що кожен спорт – це в першу чергу дисципліна. Це дуже жорстка дисципліна. І мені це подобається. Потім вже, звісно, сила та витривалість.
– Яка ваша улюблена вправа в гирьовому спорті?
– На даний момент я є абсолютним чемпіоном України і Європи у ривку. Тож, звісно, найбільше мені подобається ривок.
– Коли ви виходите на помост, то змагаєтесь із суперниками чи сам із собою?
– Насамперед справа навіть не в медалях, а в результаті завжди була. Звичайно, коли ти знаєш, який у тебе був результат до цього, то хочеш його перевершити. Тому я змагаюся сам з собою, зі своїми страхами чи побоюваннями. Я сам себе переконую, що я можу краще, краще і краще.
– А зараз на міжнародній арені ви одночасно виконуєте вправи чи так, як у важкій атлетиці, по черзі?
– Ні, у нас 10 помостів, і ти можеш не знати результатів конкурентів. Так що у нас точно все в твоїх власних руках.
– Скільки на вашому рахунку успіхів на міжнародній арені?
– Ой, я взагалі, чесно, ніколи не рахував. У мене 12 медалей із чемпіонату світу, а з Європи я не знаю, не рахував взагалі.
– А ось у світі зараз, у Європі, який розвиток гирьового спорту?
– Дивіться, нас після початку війни розділили з рашистами. Ми ж раніше, до 2022 року, вимушені були виступати з ними. У нас, наприклад, на чемпіонаті Європи збиралося 500 учасників. Зараз десь 250-300. А вони наразі виступають взагалі десь в Азії, проводячи свої чемпіонати світу. Розвиток взагалі зараз в світі позитивний, я так скажу. З’явилася реклама та телевізійні трансляції, де все зрозуміло для глядачів. І потроху в нас додається гарних конкурентів із країн Балтії, Казахстану й навіть США, чого раніше не було. Зараз американці дивують прогресом своїх результатів. Там же працюють наші тренери, проводяться турніри з силових видів, зокрема «Арнольд Класік», і вони звернули увагу й на гирьовий спорт. Побачимо, може, скоро будуть серед лідерів. Зацікавленість зростає, правда. У тому році я виступав на чемпіонаті світу в Греції, то казахи дуже серйозні результати продемонстрували. А ще для того, щоб було цікавіше, додаються нові вправи. До класичних ривку, поштовху та двоборства доєднали ще ривок із довільною зміною рук, довгий цикл: поштовх гирій двома руками від грудей плюс короткий спуск, але без постановки на помост, а ще коротка естафета з поштовху та естафета з довгого циклу по три хвилини.
– Як оцінюєте свій виступ на чемпіонаті Європи в Болгарії?
– Нормально виступив. Два золота здобув, два абсолютні рекорди встановив. Отримав задоволення. Не дарма працювали на тренуваннях. Ну й до загальнокомандного успіху збірної України, яка посіла перше місце в медальному заліку, зробив свій внесок.
– Як вам умови проведення змагань?
– Дуже гарні. Ми жили в Софії, а їздили за 50 кілометрів. Там спорткомплекс такий великий був. Підтримка від глядачів відчувалася. Та й самі атлети з інших вагових категорій із задоволенням дивилися змагання. До нас навіть приїжджали німці та поляки українського походження. Я ж кажу, що наші люди, наші спортсмени, тренери розвивають та популяризують гирьовий спорт в різних країнах. І це дуже класно.
– Скажіть, ось ви вже досягли всього. Куди далі рухатися?
– А в гирьовому спорті, я вам скажу, немає меж. Якщо ти досяг якогось результату, все одно в тебе є задумка і плани є, щоб побити свій власний рекорд. Я завжди казав і повторюю, що медаль – це доповнення до гарного результату.
– А який вплив тренера зараз на вас?
– Ну дивіться, я вже досвідчений спортсмен, якого не треба примушувати щось робити. Мені тренер тільки трохи підказує та щось корегує. Тренер – це як батько. Він зателефонував і мене зарядив на виступ. А взагалі я тренуюсь сам. У мене є плани силових тренувань і бігові тренування.
– Скільки разів на тиждень ви тренуєтесь?
– В залі із гирями три рази. Це понеділок, середа, п’ятниця. В інші дні бігові вправи. Тренажерку трохи додаю. Це в кінці тижня може бути, може і не бути. Взагалі нам не треба закачуватися.
– А до якого віку можна займатися гирьовим спортом?
– На мою думку, саме гирьовий спорт – це головний вид спорту серед неолімпійських, тому що займатися можна із підліткового віку до 50 – 60 років. Так що нема межі самовдосконаленню.
– Ну тепер ви ще й підвищену стипендію від міської влади будете отримувати…
– Я скажу, що все одно грошова винагорода не така велика. Звісно, у порівнянні з тим, що представників неолімпійських видів не відзначали, то це великий крок уперед. Тож хотілося подякувати всім, хто розуміє значення наших результатів і наших перемог в таких складних для держави умовах. Ну й, звісно, велика подяка всім вболівальникам, які підтримували й надихали.
– Які подальші плани на цей рік?
– У серпні – чемпіонат і Кубок України в Києві як етап підготовки та відбору до чемпіонату світу в Польщі. Світова першість відбудеться в жовтні в Польщі. Налаштування, як завжди, тільки на найкращий результат.
Автоцивілка для УБД та ветеранів: хто отримає компенсацію та як це...