«Влучна нога»

Сьогодні ми бесідуємо з одним з тих, хто стереже наше небо. Тобто із солдатом-зенітником Сергієм Т. Дотепним, вправним, вмотивованим, творчо обдарованим.

– Як ви стали зенітником?

– Ще коли ми були «зелені», якось на шикуванні після важкої роботи нас запитали: «Хто хоче поїхати на стрільби?» Я навіть не роздумував, ким я туди поїду, можливо, навіть мішенню (посміхається). Поїхав як стрілець і як обслуга. Стріляли офіцери. Але вони не дуже це полюбляють, тому що зброю після кожних стрільб треба чистити. Отже один з них запропонував постріляти мені. Дали два магазини. Відстрілявся добре, усі кулі лягли кучно, були і в «десятку». Мені сказали, що це гарний результат для людини, яка стріляє вдруге у житті. І тут же запропонували стати кулеметником.

Наступного дня на шикуванні до мене підходить цей офіцер і запитує: «Це ж ти вчора влучно стріляв? Будеш кулеметником». У цю мить з’являється інший командир і каже: «Та він народився зенітником!». А треба додати, що напередодні я вже домовився з ним (командиром зенітного взводу), що я переходжу до нього і що мене не лякає слово «азимут».

– Яку отримали посаду після навчання?

– Частина у нас не навчальна. Навчання ми проходили по ходу служби. Моя посада – навідник зенітної установки. Так записано у військовому квитку. Навчання і стрільби показали, у кого, так би мовити, «влучна нога». Ми ж стріляємо ногами.

– Розкажи дещо про свою зброю.

– Це стара радянського зразку зенітна установка. Але ефективна. Дуже швидко стріляє. І взагалі гарна зброя двадцять третього калібру.

– І далі почалися бойові чергування.

– Так, після інтенсивного навчання ми удосконалювалися вже в роботі. На чергуваннях старші «мужики» розповідали і радили, як краще цілитись, як швидше пристрілятись. Завдяки такому накопиченню досвіду я в першу ж ніч на позиції поцілив у «шахед». Але не збив одразу, той пролетів ще кілька кілометрів і впав. Я того не бачив, та інші хлопці підтвердили. На наступному чергуванні, вже на іншій позиції, я бачу «шахед», даю вогонь на упередження і бачу вибух.

Нині ворог змінив тактику. Відомо, що тепер «шахеди» літають на висоті понад 2000 метрів, а це доволі важко для стрілецької зброї, для кулеметів. Навіть для зенітної установки це вже «потолок». У такому разі найбільш ефективний спосіб знищення – гелікоптер. На жаль, літати мене ще не навчили. Але я вже думав над тим, як приробити лопаті до зенітки, підніматись і стріляти… Це ми так жартуємо на позиціях. У нас же дводобове чергування.

– І як вас у цей час годують?

– Деякі смаколики беремо з собою. А взагалі їжу підвозять. Годують дуже смачно. Я от навіть набрав трохи ваги, хоча навантаження в роботі вимагають фізичної загартованості. Дуже швидко підняти 30-кілограмову коробку з набоями, дуже швидко в незручній позі зарядити, відстрілятись, потім розшукати і зібрати усі гільзи, перерахувати і подати звіт по БК. Такий у нас алгоритм.

– Які дії треба виконати для стрільби?

– Треба правильно врахувати погодні умови, силу і напрямок вітру, дальність до цілі та її швидкість. Але у нас немає стільки часу вираховувати, як, наприклад, у снайперів. Тому просто на око. Подивився, навівся, даєш два корпуси вперед і стріляєш. Якщо не влучив, даєш другу чергу, третю…

– Що головне у вашому розрахунку?

– Головне – не казати нікому, хто головний. Тоді усі знають свою роботу, працюють, як годинничок. Я дивлюся за порядком. Хлопці за мною так само пильнують… Але як навідник я нібито старший групи і тому відчуваю відповідальність за побратимів. Хоча просто солдат… За натурою я не військовий і не гонюся за званням. Мені подобається те, чим нині займаюсь. Але я ще не вирішив, чи буду продовжувати військову кар’єру.

– А чим ви займаєтесь у вільний час? Читав ваші публікації в часописі «Олександрійський маяк». Продовжуєте писати?

– Намагаюсь. Якщо є сили. Зазвичай після чергування у першу добу сплю… Так, писати дуже хочеться. Але я розумію, що тема у мене дещо змінилася. Думаю писати про цю свою роботу. Все-таки там є якась своя романтика. Особливо коли в небі спокій. З’являються свої рефлексії та емоції і на позиції, особливо вночі. Взагалі це якраз ідеально описати зараз, щоб спонукати людей долучатися до армії.

Зрозуміло, не всі можуть служити. Але я дивлюсь по собі, як це працює. Я не проходив строкову. Зброю поважаю тільки як конструктивний механізм. Але там, де я опинився, роблю свою справу. Думаю, багато людей можуть знайти в собі сили, щоб переламати своє життя заради життя інших. Це інший сенс життя, інший інтерес. Так, це небезпечно. Але цікаво. Для порівняння: їздити на мотоциклі цікаво, але небезпечно.

– Що б ви могли сказати про своїх побратимів?

– Дуже пощастило з усіма, на всіх позиціях. Кого б не поставили поруч, кого б не довірили, усі класні. Зрозуміло, всі вони різні, кожен – індивідуальність. Але існує порозуміння, існує братство. Сьогодні вранці, наприклад, ми чистили і мили автомати своєї зенітки, і хлопці були раді, що мали можливість вільно спілкуватися протягом п’яти годин. Під час роботи ми сконцентровані зовсім на іншому. Я радий, що потрапив у таку компанію. Інакше, у звичайному житті, я б не познайомився з ними. Доля так звела і зібрала саме тих людей, які треба щоби були навколо. Для прикладу: коли опинився у черзі у військкоматі, зрозумів, що от з тими хлопцями я навряд чи стояв би поруч у бою.

– Можливо, про когось розкажете детальніше?

– Є у нас один хлопець, Тоха. Це зіронька нашої компанії. За ним можна збирати різні «перли». Може так влучно щось сказати, а може й чудово заспівати. Коли ми сьогодні мили автомати, він заспівав пісню ромською мовою. Тоха уособлює в собі молодість душі нашого невеличкого колективу. Мені пощастило бути разом з ним на кількох бойових чергуваннях на одній позиції. Людина відповідальна, кмітлива, привітна.

– Якщо можна, кілька слів про стосунки з командирами?

– Частина – класні. Мій безпосередній командир – просто супер. У частині всяке буває, але з командирами взводів у нас все гаразд. Мене не дуже часто доля зводить з командирами роти та батальйону. Лише коли приїздять перевіряти позицію. У частині доводиться багато чого робити, але фарбуванням листя і бордюрів ми не займаємось. Не ті часи…

– Ви, певно, отримуєте чи вивчаєте нову інформацію щодо нових типів БПЛА?

– Так. Зараз дуже швидко все з’являється в Інтернеті. Читаємо аналітичні статті, плюс нам приходить або директива, або голосове повідомлення про якісь зміни в їх тактико-технічних характеристиках. Наприклад, у нас в області «шахеди» в польоті або при падінні викидали такі невеличкі тридцятисантиметрові трубочки відкладеної дії з властивостями уламкової гранати. Тобто вони певний час лежать «тихо», але потім можуть вибухнути. В них дуже дрібне і гостре начиння. Їхні уламки при попаданні в м’які тканини тіла важко дістати. Ворог у нас дуже підступний. Запускає підробні «шахеди». Це «пустушки», які таким чином розкривають наші позиції або відволікають вогонь на себе під час масованих атак.

– Можливо, розкажете про якісь кумедні випадки під час служби?

– Не знаю. На війні змінюється свідомість, і будь-який сороміцький жарт може зробити свою терапію. Не знаю, чи ви це надрукуєте… З деякого часу замість «кулеметник» ми почали казати «куніметник». Слово так прижилося, що днями у доповіді командиру мій побратим так і випалив: «Чую куніметні черги». Ми потім валилися зі сміху…

Ми можемо сміятись будь над чим, але розуміємо саму трагічність ситуації.