Він загинув 21 лютого 2024 року у бою на території Лиманського району Донецької області. Достеменно не відомо, чому побратими дали Миколі Лук’янцю псевдо Ведмідь. Та військовому братству видніше, хлопці помічають один в одному певні риси характеру та відмінності поведінки.
Про захисника, якому навіки залишилося 32 роки, згадувала його дружина Діана, що живе в Олександрії. Народився в селі Степовому (колишня Кіровка) Миколаївської області. Ріс у багатодітній родині. Від першого шлюбу у матері було двоє дітей, Микола молодший, від другого народилося ще п’ятеро. Довелося допомагати батькам і глядіти малюків, і виховувати.
Микола був допитливим хлопцем, добрим, справедливим. Родина переїхала у Вознесенськ, там наш герой закінчив школу. Пам’ять була хороша, був розумним, але казав, що вчитися не дуже любив. Що любив, то плавання. Це його по-справжньому захоплювало.
Після школи закінчив ПТУ, здобув професію механіка-тракториста. Пройшов строкову службу. У 2014 році був мобілізований, брав участь в бойових діях у зоні АТО. Після повернення працював різноробочим у військовій частині Вознесенська.
– Ми познайомилися в інтернеті, – розповіла Діана. – Інші хлопці писали під моїм фото якісь чергові фрази, а Коля прокоментував досить оригінально, написав «Ви богиня». Стали переписуватися. А потім він приїхав в Олександрію. Часу в нього було мало, ми гуляли містом, сиділи в парку. Прийшли до мене додому, я познайомила його з мамою. Вона, поспілкувавшись з ним, жартома сказала: «Хороший хлопець. Треба брати». Мамин жарт перетворився на нашу долю.
Це було восени 21-го року. Через певний період Микола переїхав до Діани в Олександрію. Стали жити родиною. Оскільки Ведмідь був в АТО, в перший день повномасштабної війни йому електронною поштою прийшов виклик до вознесенського військкомату. Поїхав, звідти – на війну.
Через дев’ять місяців служби приїхав у відпустку. Стояли з Діаною ввечері на балконі, дивилися на зірки, і Микола запропонував одружитися. Одразу погодилася. Розписалися під час наступної відпустки. Гучного весілля не було, після скромного розпису зібралися вдома чоловік десять рідних та друзів. З боку Миколи нікого не було, лише Діаніна рідня. Це був січень 23-го року.
Подружжя мріяло про дитину. Микола хотів хлопчика, Діана дівчинку. На жаль, цього не сталося. Під час останньої відпустки чоловіка, це було перед Новим роком, Діана перебувала в лікарні після операції. Новий рік хлопець зустрічав з тещею.
Взагалі під час відпусток Ведмідь любив гуляти вулицями Олександрії, яку дуже любив, та Кропивницького. Громадським транспортом нехтував, хотілося повільно прогулюватися. Насолоджувався, наче вбирав в себе те, що бачив навкруги.
Воював Микола Лук’янець і в Бахмуті, і в Краматорську, і на харківському напрямку, і на миколаївському. У складі 95-ї бригади опинився на донецькому напрямку. Там і загинув.
Про війну розповідав мало. Дружина завжди уточнювала, де він, на якому напрямку. Просила телефони побратимів, командирів, а він не давав, запевняв, що вони їй не знадобляться, все буде добре. Хоча час від часу говорив Діані, щоб продовжувала жити повним життям, якщо з ним щось трапиться. Брав з неї слово, що буде щасливою. Відповідала, що вже знайшла своє щастя, що планує прожити з ним все життя. А він казав: «Ти ж розумієш, де я».
За день до загибелі Микола зателефонував дружині і повідомив, що йде на позицію. Попросила повідомити, коли повернеться, а він сказав, що не певен у цьому. Усвідомлював, куди йде, і щось відчував.
Наступного дня Діана отримала повідомлення від кухаря підрозділу, де служив Микола. Той написав «співчуваю». Зателефонувала побратимам, почала все з’ясовувати. Розповіли, що хлопці йшли на позицію і потрапили під мінометний обстріл. Тіла змогли витягти лише за третім разом – обстріли не припинялися.
На прощання з Героєм приїжджали побратими. Говорили, що Ведмідь був товариським, що на нього можна було розраховувати. Командир гармати сказав: «Якби Микола був нехорошою людиною, хлопці не приїхали б на його поховання».
До нагородження орденом «За мужність» третього ступеню Микола Лук’янець був представлений за життя. Отримала нагороду Діана вже після загибелі чоловіка.
Діана намагається бути щасливою, як просив чоловік. Каже, що час від часу Микола їй сниться. Ці сни зазвичай передвіщають щось хороше.
ДПС на Генеральній асамблеї IOTA: майбутнє податкових адміністрацій – у довірі,...