Костянтина Авраменка, що народився 1 травня 1971 року в селі Косівці Олександрійського району, виховувала мати. Братів і сестер не було. Коли переїхали до Олександрії, Костя пішов у середню школу №. Потім вступив до ПТУ № 17, закінчив, отримавши фах налагоджувальника верстатів та електромоторів.
Чоловіче виховання в хлопця все-таки було, бо жили разом з дідом, материним батьком. Коли Костянтин проходив строкову службу, дід помер. Турботу про маму взяв на себе дорослий син. Працював за фахом на рудоремонтному заводі, потім – в охороні, на залізниці.
Одного разу друзі запросили Костю відпочити в кафе. Там він познайомився з майбутньою дружиною Тетяною. Почали зустрічатися, згодом стали жити разом. У жінки був син від першого шлюбу, якому Костянтин став за батька. Він і дідом щасливим був, коли народилася онучка. Дуже полюбив дівчинку. На жаль, не так багато часу провів з нею.
Любив читати, особливо історичну літературу. І поїсти любив. Нахваляв дружинині голубці, вареники і пиріжки з капустою. Терпіти не міг носити сорочки, тільки футболки. А ще слухав рок-музику.
У серпні 2023 року Костянтин Авраменко був мобілізований до лав Збройних Сил України. Його призвали б раніш, але доглядав за матір’ю, яка була лежачою. Щойно вона померла – отримав повістку. Все сталося досить швидко. Зателефонував дружині і сказав, що він вже у строю. Відправили спочатку в Смілу, потім на Миколаївщину, в село Степове. Була ще Житомирщина. Тетяна хотіла відправити чоловікові посилку, а він повідомив, що вже в Ізюмі на Харківщині.
Говорив, що ситуація дуже напружена. Остання розмова телефоном була 23 жовтня 2023 року. Молодший сержант Костянтин Авраменко загинув 11 листопада під час виконання бойового завдання неподалік села Синьківки Харківської області.
– Мій син також військовий, – розповіла Тетяна. – 30 жовтня приїхав додому, запитав, що чути від Кості. Я сказала, що вже тиждень не виходить на зв’язок. Він почав телефонувати, шукати хоч якусь інформацію. Відповідали, що Костянтина Авраменка немає в жодних списках. Потім вже я зв’язалася з військкоматом. Там сказали: командування чоловіка доповіло, що він на завданні. Ще через кілька днів до мене на роботу прийшли військові і дали сповіщення, що Костя загинув.
Жінці розповіли, що тіло чоловіка кілька днів не могли забрати з нуля через постійні обстріли. Коли Костянтин не виходив на зв’язок, матері Тетяни приснилися щурі. Подивилися в сонник, таке сниться перед великою бідою.
– Наче багато часу пройшло з дня його загибелі, а я досі не можу звикнути жити без нього – каже Тетяна. – Під час нашої останньої розмови Костя казав, що не повернеться звідти – було передчуття. Мене підтримує родина, співробітники. Але важко.
Докурились до підпалів