Інгульський равлик, або Бізнес для лінивих

Як часто ми чуємо, що потрібно рухатися швидше, встигати більше, напружуватися, щоб досягти результатів. Цей тиск починається в школі й не відпускає все життя. Особливо складно підприємцям, для яких ризик – це основна складова успішної діяльності. Але подивіться на… равликів! Вони ніколи не поспішають, але ж досягають усього, що їм потрібно. Тому й люди, які розводять равликів на продаж, називають це бізнесом для лінивих.

Цього року на Кіровоградщині відкрилася перша равликова ферма, котрою займаються Володимир і Яна Кравчуки. Вони називають свій бізнес сімейною справою, бо й справді тут працюють власноруч, разом з родичами. Разом готували ділянку землі для розведення равликів і збудували приміщення, де вже восени зберігатимуть перший врожай. Але перед тим, як розповідати більше про ферму «Інгульський равлик», варто сказати, які перспективи має цей бізнес в Україні.

Сто ферм за менше ніж п’ять років

За даними експертів, перша равликова ферма з’явилася в Україні в 2007-му році. Через п’ять років потому українські виробники вже експортували кілька тонн молюсків щороку, а тепер це – середній урожай на пересічній фермі.

За перші десять місяців 2016-го року об’єм експорту равликів, за даними «Клубу аграрного бізнесу», складав 347 тонн, а наприкінці того ж року українські фермери експортували в сім разів більше равликів, аніж такого звичного нашому сільському господарству свинячого сала.

За різними оцінками, станом на 2017-й рік в Україні було всього десять равликових ферм, але з того часу їхня кількість перевалила за сотню, що свідчить про успішність та привабливість равликового бізнесу для наших співвітчизників. Так, у січні-серпні минулого року Україна вже експортувала 788 тонн равлика, що на 38,7% більше, ніж за весь 2018 рік, свідчить Державна фіскальна служба. У грошовому еквіваленті експорт молюсків за вісім місяців минулого року склав 2,4 мільйони доларів, а основними імпортерами українських молюсків за вказаний період були Туреччина (64%), Литва (13,5%) і Корея (6,5%). І це тільки офіційна статистика, бо ж равликів не тільки вирощують, але й масово збирають у лісах та горах Західної України. Браконьєри тоннами вивозять равликів в Європу, де збір цих молюсків у живій природі заборонений.

У світі равликів подають як страву в тисячах ресторанів, також їх можна купити через Інтернет та в мережах супермаркетів. Равликів у великій кількості споживають у Португалії, Іспанії, Франції, Італії, а такі країни, як Чехія та Польща, вирощують для них цей продукт і щороку імпортують на 20-30% більше равликів як для їжі, так і для косметології, та й просто – як домашніх улюбленців.

Поки що й наш «Інгульський равлик» на Кіровоградщині буде тільки вирощуватися, а далі продаватися через партнерів у Європейський Союз. Втім, з часом родина планує відкрити тут цех по переробці равликів, а також гастрономічну локацію. Що ж стосується екскурсій, то вони почнуться вже цього літа, хай тільки равлики трохи підростуть. Поки що вони крихітні, і роздивлятися їх не так цікаво, як буде через місяць-два.

Інгульський равлик

Історія першої равликової ферми на Кіровоградщині почалася два роки тому, коли Володимир Кравчук почав шукати інформацію про методи розвитку цього бізнесу, познайомився із партнерами на Західній Україні та пройшов спеціальне навчання. Потім родина запропонувала спробувати равликів на смак місцевій громаді під час Фестивалю вуличної їжі у Кропивницькому, далі купила маточне стадо, і воно до весни перебувало на збереженні на Львівщині.

Тим часом Володимир Кравчук обрав і придбав зручну ділянку землі розміром 12 соток в екологічно чистій зоні неподалік міста – у селі Оситняжка. Підприємець здав землю на аналіз, бо є окремі вимоги до стану ґрунтів, та замовив спеціальні складні дерев’яні настили. Їх на фермі майже півтисячі. Вони соснові, без кори, щоб під нею не ховалися шкідники, і саме сюди навесні Володимир та Яна висадили по 18 грамів крихітних равликів на кожен настил. Такі конструкції виконують подвійну функцію – це і будиночок, і годівничка. У зелених рослинах равлики теж ховаються, доки маленькі, а коли листя молоде, то ще й смакують ним.

Вдень молюски сплять під настилами або під листям рапсу, а вночі вилазять у пошуках поживи. Пасовисько для равликів полого спускається до річки Інгул, яка в цьому місці тече болітцями через невеликий лісок. На фермі цього літа біля ста п’ятдесяти тисяч молюсків. Рапс, комбікорм, свіжа зелень – раціон равликів має бути досить різноманітним, щоб потім вони стали справжнім делікатесом. Підживлювати якимись шкідливими добавками равликів в принципі неможливо, бо це так званий «конфліктний продукт»: у равлика одночасно ростуть і тільце, і мушля, тому все повинно відбуватися природно та синхронно. Пізніше по раціону равликів додадуть ще й крейду, щоб зміцнювався панцир. До речі, вишукана страва вийде не з кожного равлика. Аби м’ясо цього молюска було ніжним, не гірчило та відповідало всім вимогам гурманів, потрібен щоденний догляд. Равлики люблять простір, а тонкощів у їх вирощуванні – безліч.

Чому ж Кравчуки не бояться конкуренції?

Володимир та Яна із задоволенням запрошують до себе на ферму на екскурсії та розповідають про вирощування равликів, адже одна ферма не здатна забезпечити вигідної партії поставок за кордон. Чим вона більша, тим краща ціна. В Європі переробні заводи готові брати 600-тонні партії цього продукту, тому кооперація необхідна. Вона дозволить уникнути посередників із Польщі та Прибалтики, де українські равлики проходять доробку та продаються до Іспанії, Італії та Франції. Тому Кравчуки планують на осінь запровадити навчання для бажаючих опанувати равликовий бізнес, щоб таких ферм на Кіровоградщині ставало більше.

А для початку пропонують дітям і молоді долучитися до цієї справи – тут, в «Інгульському равлику», після послаблення карантину можна буде придбати сосновий настил, а також мальків-равликів, щоб годувати їх влітку, а потім здавати вирощене поголів’я. Якщо вирощувати равлика як хобі, то достатньо двох квадратних метрів площі, аби виростити до десяти кілограмів. Володимир вже готує на продаж набори, які дозволять бажаючим вирощувати равликів і в квартирі.

Доглядати ж за равликами нескладно – щоденна робота працівників ферми складається з того, що треба вчасно посипати комбікорм, а ввечері – полити щити та позбирати втікачів, яким пощастило перебратися через огорожу. Добре, що за добу равлик «тікає» максимум на чотири метри. Правда, цього вистачить, щоб з однієї загорожі переповзти до іншої, тож доведеться, як підростуть, переносити втікачів до рідного пасовиська. Равлики – нічні тварини, розповідає Володимир Кравчук. Вдень вони ховаються від сонця та шкідників, а повзають і їдять вночі або під час дощу.

Також перед власниками ферми стоїть завдання оберігати равликів від їхніх природних ворогів. Равликів їдять не тільки люди, але й птахи та їжаки. Та ще й миші прибігають з’їсти комбікорм. Тому сусідські коти, які приходять полювати на горобців і мишей, виконують роль хвостатих сторожів.

На фермі біля Кропивницького вирощують два сорти їстівних равликів, одні – Helix Aspersa Muller та Helix Aspersa Maxima. Одні – менші, інші – більші. Загалом розмір зрілого равлика сягає 3-4 сантиметрів. Ці равлики набирають вагу вже за шість місяців, у той час як звичайному виноградному треба рости три роки. Чотири тонни «врожаю» Володимир і Яна Кравчуки планують зібрати вже цієї осені, а влітку будуть влаштовувати гастротури для охочих.

До речі, якщо ви думали, що равлика просто беруть та жарять, то помилялися. Спочатку його очищають, відділяють хвостову частину, далі філе відправляють на термічну обробку, а мушлю – на стерилізацію та шліфовку. Філе ж фарширують соусом і заморожують. Саме такими равлики надходять у магазини та кафе, розповідає Володимир Кравчук. За його словами, вага фаршированого равлика становить 15-30 грамів, залежно від сорту.

М’ясо равликів дуже цінується, бо воно дієтичне, майже без холестерину, збагачене білком. Також цінуються ікра та печінка равликів. Равлика можна вживати не тільки окремо, але й у різних салатах, з сиром, а найкраще поєднання продукту – із часниковим соусом.

Тому кожен може обрати, чим йому равликова ферма цікавіша – як об’єкт для бізнесу, як локація для екскурсії чи як місце, де можна спробувати смачну страву. Зрештою, усе це тепер доступно на відстані двадцяти кілометрів від Кропивницького, так що нині й Кіровоградщина – у тренді сучасних фермерських новацій.

Вікторія Талашкевич, спеціально для «УЦ».