Криваві шляхи зради. Кіровоград

Архівні кримінальні справи фондів Галузевого державного архіву Служби безпеки України у місті Кропивницькому, які зберігаються в Управлінні СБУ в Кіровоградській області, свідчать про жорстокі звірства в період тимчасової фашистської окупації Кіровограда та Кіровоградського району в роки Другої світової війни.

З перших днів окупації в Кіровограді створювалось багато тюрем, таборів та катівень, які були заповнені тисячами арештантів: «СД» – вул. Велика, 41 (вул. Велика Перспективна, але пізніше вона згадується як вул. К. Маркса, бо була перейменована. – Ред.) та вул. Московська, 45 (зараз вул. Чмиленка. – Ред.), тюрма «СД» – вул. Польова 52 (вул. Габдрахманова. – Ред.), гестапо – кущівська школа № 30, табір «СД» на Терновій Балці, катівня жандармерії – вул. Велика, будинок поштовиків, табір військовополонених № 305 – вул. Шевченка та інші.

Протягом двох з половиною років панування фашистських окупантів у Кіровограді у вищезгаданих каральних закладах майже щодня проводили масові розстріли. Найчастіше гітлерівські акції по знищенню населення проводились на початку окупації та перед відступом німецьких військ з окупованої території.

В обвинувальному висновку на шістьох працівників тюрми «СД», які конвоювали та розстрілювали арештантів, зазначається цифра майже 7 тисяч розстріляних за час окупації кіровоградських євреїв. Також згадується про загальну кількість розстріляних громадян у понад 35 тисяч [ГДА СБУ м.Кропивницький, №10184, том 2, арк. 164-185].

У той же час у матеріалах іншої справи, а саме «Виписки з акту міської комісії міста Кіровограда по встановленню злодіянь, вчинених німецько-фашистськими загарбниками», вказано наступне: «На підставі показань свідків, заяв громадян, протоколів допитів, даних розкопок та висновків судово-медичної експертизи встановлено, що в Кіровограді німецько-фашистськими загарбниками та їх пособниками за час тимчасової окупації замучено та розстріляно до 72 тисяч радянських громадян, в тому числі:

в колишній фортеці за містом – до 50 тисяч радянських військовополонених та мирних громадян;

в районі першого Сахарного мосту в балці – понад 7,5 тисяч мирних громадян;

на території двору колишньої тюрми СД при Педагогічному технікумі та присадибній дільниці – до 4 тисяч чоловіків, жінок, старих та дітей;

на території двору табору військовополонених по вулиці Шевченка – до 4 тисяч військовополонених;

на північній околиці передмістя Ново-Олексіївки – до 4 тисяч мирних громадян» [ГДА СБУ м.Кропивницький, № 4149, том 1, арк. 189-190]».

З перших днів

В перші дні окупації, а точніше з 5 серпня 1941 року окупанти на чолі з фельдкомендантом майором Бергером розпочали переслідування єврейського населення Кіровограда. За його наказом, усі євреї повинні були носити на правій руці вище ліктя білу пов’язку з шестикутною «Зіркою Давида» синього кольору. А за постановою голови міської управи міста Кіровограда Семена Юркова, вихід на ринок євреям дозволявся виключно з 8-ї до 10-ї ранку, і продаж продуктів євреям здійснювати в останню чергу. Порушники цих наказів сплачували штраф у розмірі 100 карбованців або заарештовувались на одну добу.

Ось що розповідають сторінки архівних кримінальних справ НКВС-КДБ про самих активних пособників фашистів.

Одним із керівників тих перших злодіянь був комендант місцевої новоствореної на той час так званої Української служби порядку міста Кіровограда МИНАСЕВИЧ Лук’ян Станіславович, 1896 року народження, уродженець Свинюхинського району Житомирської області, мешканець Кіровограда. На цій посаді він пробув з 15 серпня по 30 листопада 1941 року.

У його підпорядкування входило майже 600 осіб, які розподілялися на 5 поліцейських дільниць на чолі з приставами та агентурною мережею. Минасевич керував діяльністю по встановленню окупаційного порядку в місті, роботою слідчої частини, давав санкції на арешти, чинив суд та розправу, вилучав речі в арештованих громадян та з квартир кіровоградців, які встигли евакуюватися.

Одразу після звільнення міста та області від окупантів Минасевич був у числі перших засуджених. Вироком військового трибуналу від 17 червня 1944 року його засуджено до вищої міри покарання – розстрілу.

ЖУРАВЛЬОВ Кирило Кирилович, 1903 року народження, уродженець міста Кіровограда, українець, він же – Кирил Славов Чобанов, 1898 року народження, уродженець міста Тулча (Румунія), громадянин Болгарської Республіки.

Під час окупації Кіровограда Журавльов залишився проживати на тимчасово окупованій території. У серпні 1941 року вступив на службу в створену окупантами кримінальну поліцію на посаду старшого поліцейського, потім став старшим слідчим, а з травня 1942 року співпрацював з контррозвідувальним органом Німеччини ГФП (польова секретна поліція) у якості агента під псевдонімом «Васілій» з грошовим утриманням у 400 марок окупаційної валюти та продовольчим пайком.

За свідченнями, на допитах в обласному КДБ Журавльов розповідав, що з перших місяців окупації Кіровограда пішов на службу до місцевої поліції старшим поліцейським за пропозицією своїх товаришів Фіалковського та Бринкіна (активно приймали участь у багатьох масових арештах та розстрілах на території міста). Мав у розпорядженні 12 рядових поліцейських, за допомогою яких забезпечував охоронну та патрульну службу в Кіровограді. Згодом був назначений слідчим кримінальної поліції. Вирізнявся тим, що на допитах місцевих мешканців, які проходили по кримінальних справах як крадії, хулігани та бандити, застосовував жорстокі методи здобування інформації та визнання (бив батогом, металевою лінійкою або гумовим шлангом по оголеному тілу навіть жінок та підлітків). Приймав безпосередню участь у арештах та знищенні мирних громадян єврейської національності.

Побоюючись відповідальності за скоєння тяжких злочинів, у 1944 році виїхав до Румунії, так як дружина була молдаванка за національністю. Влаштувався на службу до контррозвідувального органу Румунії – «Служби секретної інформації». Після закінчення Другої світової війни, побоюючись викриття як кіровоградський каратель, змінив свої біографічні дані й документи та виїхав з родиною до Болгарії, де прожив до 1959 року. У березні 1960 року був затриманий органами держбезпеки Народної Республіки Болгарія, згідно із договором про правову допомогу між СРСР та НРБ. 30 березня того ж року був переданий до УКДБ по Кіровоградській області. Рішенням судової колегії від 14 жовтня 1960 року, керуючись постановою Президії Верховної Ради СРСР від 18 липня 1960 року, у порядку виключення Журавльова К.К. засуджено до вищої міри покарання – розстрілу з конфіскацією всього майна. До грудня того ж року засуджений Журавльов писав касації щодо зміни міри покарання, але Постановою Президії Верховної Ради УРСР клопотання про помилування було відхилено.

Кривавий серпень

За наказом Бергера для єврейського населення (чоловіки, жінки та підлітки від 14-ти років) встановили так звану трудову повинність, використовуючи їх на тяжких роботах без оплати та продовольчого пайка. Звільнялись від роботи лише цілком непридатні, тобто стовідсоткові інваліди. Заради ефективного контролю за щоденним збором євреїв на роботи міський голова Семен Юрков створив при міській управі так звану єврейську раду на чолі з місцевим мешканцем, «непримиримим ворогом радянської влади», купцем першої гільдії (з тексту свідка), паном Гиршбургом, який мав у штаті чотирьох помічників. Щоденно, о 6-й годині ранку, усе єврейське населення повинно було збиратися біля єврейської ради для розподілу на об’єкти міста для роботи по його благоустрою та відновленню після бомбардування.

З особистих письмових показань Минасевича: «У другій половині серпня, під час одного з моїх ранкових рапортів, я отримав розпорядження від воєнного радника фельдкоменданта майора Вайнера, що на Кущівці, в школі № 30, буде розміщуватись німецька поліція, яку очолюватиме штурмбанфюрер СС Герман, і що я, як комендант служби порядку, повинен налагодити взаємовідносини з ним… Того ж дня я прибув до приміщення школи № 30 і познайомився з його підлеглими. Через 3-4 дні після візиту о 9-й ранку до мене на службу за адресою Карла Маркса, 40 приїхали люди Германа та передали розпорядження до 2-ї години дня доставити до СД 100 чоловіків євреїв віком від 16 до 45 років. Розцінюючи, що вказані євреї потрібні СД для виконання робіт, я запропонував звернутися по цьому питанню до керівника єврейської ради Гиршбурга. … Разом із помічниками Гиршбурга поліцейські до 12-ї години зібрали майже 100 осіб. Коли близько 2-ї години дня за євреями приїхали берфельдфебель та німецький солдат, то вони вказали, що до 100 ще не вистачає 10-12 осіб. Оберфельд­фебель дав розпорядження, щоб осіб, яких не вистачає, взяти де попало: на вулиці, по квартирах – де знайдуть… Мій заступник Іван Молодін до 2-ї години дня розшукав і доставив до комендатури вказану кількість євреїв. Потім вся партія євреїв, виключно чоловіки, під охороною шести співробітників української служби порядку та 2-х озброєних автоматами співробітників СД пішим ходом відправились на Кущівку, в школу № 30.

До 2-ї години наступного дня від імені Германа мені переказали розпорядження зібрати нову партію євреїв в кількості 150 осіб для відправки до Кущівки.

… о 10-й годині до комендатури заїхав перекладач Германа, спитав, як справи з підбором нової партії євреїв, та сказав, що сьогодні співробітники СД не зможуть конвоювати партію „робітників” і що о 2 годині дня я повинен відправити своїми силами.

Близько 10-ї години 30 хвилин у двір комендатури було доставлено 60 осіб, а до 11 години – ще 20 євреїв. Гиршбург прислав записку, що більше зібрати не може. Тоді я дав розпорядження виділити з резервного взводу 7 охоронців і доручив кожному з них протягом 2-х годин, тобто до часу дня, зібрати по 10 євреїв у дворах, квартирах, збирати на вулицях, де вдасться впіймати…

До двох годин партія євреїв у кількості 150 осіб була зібрана. Тоді я розпорядився виділити 8 осіб з резервного взводу для конвоювання до 30-ї школи…

На наступний день до мене прийшов голова єврейської ради Гиршбург та заявив, що з відправлених до 30-ї школи євреї до сьогоднішнього дня не повернулися і що родичі звертаються за роз’ясненнями… Я сказав Гиршбургу, що сьогодні це питання не буду з’ясовувати, так як і сам не знаю, для чого СД потрібні стільки чоловіків.

Наступного дня лейтенант Шмідт надав мені розпорядження до 2-ї години дня підготувати третю партію євреїв у кількості 120 осіб. Ця партія була так само набрана, як і дві попередніх, тобто частково з єврейської ради, а решта по квартирах і на вулицях.

…Усього до 30-ї школи в розпорядження СД було відправлено 370 чоловік. Про долю відправлених євреїв я дізнався вже пізніше зі слів перекладача комендатури, що нібито всіх цих євреїв було розстріляно в протитанковому рові біля Кущівки» [ГДА СБУ м.Кропивницький, №10162, том 1, арк. 71- 77].

«Євреям тут не місце!»

29 вересня до Кіровограду прибула спеціальна група німецьких солдат «СС» у кількості 33-х осіб. За згадками свідків, це були незвичайні військові, які носили особливу форму. Ходили в черевиках з крагами, мали автомати та кинджали. У їхньому розпорядженні були спеціальні автомобілі темно-зеленого кольору з накриттям. Під час сидіння в такому автомобілі ноги фіксувалися так, щоб неможливо було піднятися. За це місцеві поліцейські прозвали їх зеленими вовками. На таких вантажівках вивозили арештованих до місць розстрілів.

30 вересня, о шостій годині ранку, усім поліцейським місцевої поліції оголосили збір. До двору комендатури зібралися понад сотня поліцейських, жандармів, гестапівців та так звані зелені вовки.

«Учасники цієї спецгрупи в бесідах з нами, працівниками поліції, хвалилися, що їхнє основне завдання – знищити громадян єврейської національності, – згадує Журавльов. – Комендант поліції Минасевич розподіляв поліцейських по групах (3-5 співробітника) та прикомандирував до них по два гітлерівця з числа спецгрупи. Створені загони ходили по місту, розшукуючи місцевих євреїв. Одних арештовували та доставляли в окремий двір біля бані у великому провулку, а решту зганяли до двору комендатури. Я пам’ятаю, що попав до загону, який арештовував єврейські сім’ї по Архангельській вулиці приблизно в 12-ти будинках, розташованих в кварталах між вулицями Леніна та Тимірязєва. Нами були арештовані приблизно 40 чоловіків, жінок, дітей та літніх людей єврейської національності. Усіх повели в двір бані» [ГДА СБУ м.Кропивницький, справа № 12980, т.1, арк.34- 36].

З деяких свідчень відомо, що частину арештованих євреїв утримували в приміщенні місцевої школи № 30 на Кущівці.

Під час проведення інструктажів поліцейським, які збирали по місту єврейські сім’ї, Минасевич зазначав, що потрібно зібрати всіх – дітей та старих, жінок і чоловіків.

Їм проживати тут нічого – нехай їдуть на Маловисківський цукровий завод і там працюють, – пояснював поліцейським комендант.

Євреям тут не місце! Вони заважають будувати щасливе життя, – наголошував німецький офіцер через перекладача. [ГДА СБУ м.Кропивницький, справа № 12980, т.1, арк.76].

Під час масових арештів багато хто з місцевих євреїв тікали з міста, дехто цілими сім’ями ховався по підвалах та куренях, щоб уникнути розстрілів. Поліцейські спільно з окупантами постійно проводили пошукові заходи у складі спеціально створених бригад. Після арешту знайдених євреїв доставляли до комендатури.

Один із свідків згадує, як після арешту його сусіда на прізвище Бойман у двір прийшов Журавльов з кількома поліцейськими та намагався зайти до квартири арештованого, де лишалася його дружина. Квартира Боймана була зачинена, тому Журавльов зірвав замок та, увірвавшись до квартири, почав шукати жінку. З ненавистю Журавльов зривав зі стіни портрети хазяїв квартири, толочив їх ногами та лаявся на адресу євреїв.

На запитання слідчого «До вас хто-небудь звертався за допомогою?» арештований Іван Молодін (заступник коменданта Минасевича) розповідав: «Так. За допомогою до мене звертались. Наприклад, коли був масовий розстріл євреїв і я був на 2-й дільниці, то до мене звернувся Немировський Петро Давидович. Він казав мені: “Врятуйте мене. Ви ж мене знаєте!” Але поліцейський, не знаю прізвища, крикнув: “Я його знаю! Це єврей!” І після цього Немировського заарештували й посадили в машину. Він був розстріляний».

А надалі під час допитів Молодіна з’ясувалось, що 6 вересня, після арештів чоловіків-євреїв, які не повернулися з «примусових робіт», до останнього звернулася дружина одного із місцевих євреїв на прізвище Сельвестрова, яка благала звільнити її чоловіка. На що Молодін відповів: «Хто він? Жид? Туда йому і дорога! Ти хіба не знаєш, куди ми їх діваємо? Тепер євреїв немає – жиди! А жидів мі всіх розстрілювали!» [ГДА СБУ м.Кропивницький, справа № 10162, т.1, арк.101].

Журавльов про день розстрілу: «Коли ми являлися до гебітскомісара, він наливав нам по кухлю горілки та давав закуску. Ми, карателі, випивали горілку та за вказівкою гебітскомісара брали з комендатури пійманих євреїв, садили в машини й вивозили за місто Кіровоград у направленні Виски, де в 5-6 кілометрах розміщувались протитанкові рви. Там ми розстрілювали євреїв. Ставили їх обличчям до рову та стріляли з пістолетів „ТТ” в спину».

«…стріляти ми починали по команді „рус – стріляй”. Хто залишався пораненим, німці добивали з автоматів. Потім ми проводили перевірку – чоботами перевертали розстріляних, а хто ще стогнав, добивали. Розстрілювали зазвичай о 6-7 годині вечора».

Згодом Журавльов на допитах згадував, як комендант поліції Минасевич розповідав, що в протитанковому рові «зелені вовки» виривали з рук у матерів дітей та кидали заживо в ями, де лежали трупи. Усе золото та прикраси, відібрані в євреїв, гітлерівці забирали собі. Усі речі, які привозили на автомашинах з місця розстрілу, складалися в окремій кімнаті в комендатурі. Пізніше ці речі розподілялись між співробітниками поліції.

Зі слів свідків, протитанковий рів з трупами заривали військовополонені з табору.

Один із мешканців Кіровограда, який на той час працював у похоронному бюро, у 60-х роках розповів слідчим, що навесні 1942 року, після того, як зійшов сніг, з-під землі стало видно останки трупів. Усіх співробітників похоронної контори окупаційна влада мобілізувала на Ровенське КП заривати трупи в протитанковому рові. Роботи тривали більше місяця.

«… Там було дуже багато трупів. Вони були зариті неглибоко, в 10-20 см від поверхні. Я особисто бачив ті трупи, які нами ж були зариті. Тоді були розповіді, що в тому рові розстріляно десятки тисяч людей… Коли ми заривали трупи, я особисто бачив, що там були розстріляні не тільки євреї, а й військовополонені. Я бачив на трупах одяг – шинелі, морські бушлати…» [ГДА СБУ м.Кропивницький, справа № 12980, т.3, арк.24-28].

Тюрма «СД». 1942 рік

Після виконання свого завдання команда «зелених вовків», яка проводила масові розстріли єврейського населення Кіровограда, виїхала вслід за фронтом в інші міста. Через деякий час євреї, які заховалися, поступово почали з’являтися в людних місцях серед населення. Але агенти поліції доносили про їхнє місцезнаходження. Отже протягом кількох місяців поліцейські робили облави на єврейські сім’ї, арештовували їх та розміщували в тюрмах Кіровограда на Гоголя та вулиці Польовій.

Під час допитів Журавльов розповідав про багатьох місцевих карателів, про євреїв, яких він розстрілював особисто. Але вражає одна з розповідей про розстріл своєї знайомої єврейки – сусідки на ім’я Роза.

«…Роза в період окупації проживала зі мною по сусідству на вулиці Московській (нині Чміленка. – Ред.) в будинку Смирницьких. Пам’ятаю, як я у Рози навіть купив меблі за 600 марок. Коли в Кіровограді почалися арешти євреїв, то я Розі допоміг змінити паспорт, за яким вона значилась як українка на ім’я Марія та прізвище Нестеренко. На початку 1942 року Рози не стало. Куди вона поділась, я не знав.

Весною 1942 року гебітскомісар наказав мені з іншими поліцейськими виїхати до тюрми “СД”. Коли ми прибули, на подвір’ї тюрми біля паркану група карателів розстрілювала громадян єврейської національності. Зайшовши до двору, я особисто бачив, як два чоловіка стояли обличчям до ями. Їх розстріляли з пістолетів. В ямі я помітив ще кілька трупів. Гебітскомісар налив мені в кухоль горілки і сказав, щоб я випив.

Після того, як випив горілку, я побачив, що начальник тюрми Ноздренко вивів до ями єврейку на ім’я Роза. Гебітскомісар запитав мене, чи знаю я її. Я відповів, що її не знаю.

Тоді Роза крикнула: «Пан Журавльов, як же ви мене не знаєте? Ви мене знаєте! Врятуйте мене!»

І тоді я зізнався гебітскомісару, що Розу знаю. Гебітскомісар наказав мені розстріляти її особисто.

Я підійшов до Рози та в упор два рази з пістолету вистрілив їй у спину. Вона мертвою впала у яму». [ГДА СБУ м.Кропивницький, справа № 12980, т.1, арк.40-42].

Яма для розстрілу на території тюрми «СД» готувалася силами арештантів. За словами одного із поліцейських, її спеціально приготували для «операції по знищенню євреїв». Місце розстрілу розташовувалось під парканом між будівлями тюрми та кухні. Це місце добре було видно з вікон деяких тюремних камер. У якості свідків по справі колишні засуджені, які на той момент знаходились під арештом, розповідали, що майже кожного дня чули постріли в дворі тюрми та спостерігали з вікна. Після того, як все закінчувалось, їх виводили закопувати трупи.

За матеріалами кримінальної справи, з кожним новим томом відкриваються нові правдиві свідчення про Журавльова. Тільки через два тижня щоденних допитів про одні й ті ж самі обставини та факти участі підслідного у масових розстрілах Журавльов зізнався, що після розстрілу Рози поліцейські вивели ще одну жінку єврейської національності, яку він теж розстріляв особисто, а потім і чоловіка… Загалом тільки в той день було розстріляно 23 особи.

Зі слів свідків, наприкінці лютого 1942 року на території тюрми Журавльов розстрілював босих та голих арештованих євреїв прямо в потилицю. Дехто з них благали його, просили прощення, називаючи його «Кирюшою». Але кат не звертав на те уваги та продовжував стріляти.

Після розстрілу Рози гебітскомісар, дізнавшись про допомогу Журавльова в отриманні єврейкою фальшивого паспорту та про його участь у мародерстві, звільнив останнього з поліції.

Відповідно до акту комісії по обстеженню території тюрми на вулиці Польовій, де проводились розстріли, від 8 лютого 1944 року та проведенню ряду розкопок місць масових захоронень трупів встановлено 7 ям та колодязь глибиною близько 30 метрів та шириною 2,5 метри, заповнений до верху трупами в кількості 580 осіб. При обстеженні колодязя та ям комісія встановила, що в цілях швидкого розкладення, трупи були засипані сирим гноєм. Унаслідок підвищеної температури та швидкого розкладання людських тіл повне обстеження та ексгумацію провести не вдалося.

Марина Яковенко, спеціально для «УЦ», за матеріалами архіву УСБУ в Кіровоградській області.