Незважаючи на національність

– Говорите без вірменського акценту, – зауважив автор цих рядків на початку розмови з Ваге Маміконяном, переселенцем з Донеччини.

– А звідки йому взятися? – відповів той. – У Вірменії я прожив лише чотири роки. У дев’яносто другому батька, екскаваторника, перевели в Україну. Спочатку – Харків, потім – Краматорськ. Мати зі мною і моєю молодшою сестрою приїхали до нього в гості, та й залишилися. Краматорськ для мене – рідне місто.

За словами Ваге, він і незчувся, як опанував російську мову, домінуючу в Краматорську. А його друзі, такі ж дошкільнята, навчилися від нього вір­менської. Українську Ваге вивчав у школі. За його спостереженнями, протягом останнього десятиліття все більше краматорської молоді спілкується державною. І все краще.

Ваге Маміконян розповів, що після школи кілька місяців оволодівав токарським ремеслом на заводі у Слов’янську («це був цікавий досвід»), потім – навчання в Донбаському інституті техніки і менеджменту, робота на відповідальних посадах в Приватбанку і ТОВ «Краматорський шифер», громадська діяльність («розвивали спорт у Краматорську»).

Біди, які спіткали Донбас, Маміконян вважає наслідком і пасивності місцевого населення, яке звикло було голосувати так, як скажуть містечкові авторитети – директори заводів, які належали до Партії регіонів – ОПЗЖ. Хоча й для багатьох з тих начальників стало несподіванкою російське повномасштабне вторгнення.

Коли почалася велика війна, Ваге допомагав жителям Краматорська евакуюватися в безпечніші місця. Сам з дружиною і дітьми виїхав у Кропивницький, де раніш був кілька разів у громадських справах.

– Тут я – завдяки Тіграну, – Ваге Маміконян має на увазі Тіграна Хачатряна, голову Спілки вірмен Кіровоградщини. – Він багатьом посприяв влаштуватися в Кропивницькому. І не тільки вірменам. Діяв у режимі 24/7.

Ваге був приємно вражений умовами в гуртожитку для переселенців (за кількадесят кілометрів від Кропивницького), в якому мешкав попервах.

– Там і пральні машини, і холодильники. Місцева влада запропонувала переселенцям сезонну роботу в сільському господарстві. Чимало пристало на цю пропозицію. Чому б і не попрацювати, якщо не вважаєш себе аристократом з голубою кров’ю! Є переселенці з Краматорська, які отримують дві третини зарплати від тамтешніх підприємств. Плюс соцвиплати від держави, чи не щотижня – гуманітарна допомога. Тяжко, але краще, ніж під обстрілами.

Утім, за словами Ваге, багато людей повертається в Краматорськ.

– Там на 20 – 30 відсотків усе дорожче. Але не катастрофа.

Про це Ваге Маміконян знає не з чуток, бо буває в Краматорську. Як волонтер.

– Возимо туди гуманітарку. Цивільним, військовим. Там у нас склад є, працюють волонтери.

Ваге підкреслює, що ця допомога – тим, хто її найбільше потребує в Краматорську, що не мають значення національність чи належність до якої-небудь громадської організації .

– Співпрацюю й з кропивницькими волонтерами. Наприклад, з Юрою Митрофаненком. Познайомилися 2017 року, в Краматорську. Юра до нас приїздив зі своїм культурно-освітнім проєктом. Привозив книжки, виступав перед дітьми. Нещодавно спільно провели футбольний турнір, під час якого зібрали 20 тисяч гривень для ЗСУ.