Три запитання Олександру Жовні

Багато років тому редакція «УЦ» познайомила своїх читачів із письменником Олександром Жовною. З молодого автора Олександр Юрійович дуже скоро став маститим літератором та кінорежисером, а наша дружба з роками лише міцніла. Ми писали про всі книги та фільми Олександра Жовни, і ось сьогодні – довгоочікувана «Сашенька»!

– Олександре Юрійовичу, давайте уявимо, що наша газета вручила вам свого Оскара за фільм «Сашенька», і за традицією ви виголошуєте промову, в якій дякуєте всім причетним і говорите найважливіші слова про свій фільм. Прошу!

– Чи не вперше я не відразу став відповідати, бо ніколи не сподівався на таке високе визнання. Маєте розуміти, не кожного дня отримуєш Оскар, тому непросто опанувати себе.

Пам’ятаю, як усе починалось. А починалось з великих сумнівів. Я не був впевнений, що напишу цей сценарій, а про можливість втілення його на екрані взагалі й не снилося. На те були причини, а головне, власне, сюжет історії. Роман Балаян, який виступив на пітчингу в Держкіно як креативний продюсер фільму, сказав, що йому ще ніколи не доводилось читати таких сценаріїв і що це несподівано й сміливо не лише для України, але й для Європи. Після ознайомлення зі сценарієм у більшості членів комісії з’явилась певна насторога, або й тривога. Надто вже ризиковано відвертою та психологічно оголеною була історія для того, щоб чиновники від Держкіно відважились фінансувати такий проєкт. Але, на диво, це сталося. З Балаяном погодились члени комісії, і мені виділили кошти для зйомок. Розуміючи авторитет Балаяна, цілком і повністю усвідомлюю його вагому роль у цьому. Гадаю, якби не він, фільму могло не бути. Тому, у першу чергу, слід дякувати метру за його підтримку. Ну а після того як відчув, що з’явилась можливість зняти кіно, про яке лише мріяв, відчайдушно поринув у роботу.

Коли здійснюєш щось надихаюче, не обходиться без вищої сили, небеса цілком і повністю на твоєму боці, і ти з радістю й вдячністю приймаєш це. Зараз, озираючись на всю неймовірну роботу, розумієш, що був не один, а поряд з тобою – велика творча команда однодумців. Не митців-заробітчан, про гроші мало хто думав, працювали на творче втілення. Усі сили були покладені на олтар мистецтва кіно. Разом з тим, окрім подяки творчій групі, хотів би покаятись перед усіма та кожним, коли був дещо нестриманим на знімальному майданчику. Але загалом, більшість часу минало в злагодженості, взаєморозумінні та спільному творчому кайфі. І тепер, здається, сталося щось неймовірне, на що, сподіваюсь, ми всі заслужили.

– За роки роботи у кінематографії ви добре вивчили свого глядача, колег та критиків. Що може, скажімо так, збентежити їх у вашому фільмі?

– Мій глядач не такий численний. Сценарій переміг у номінації авторського кіно, тобто фільм апріорі розрахований не на широку глядацьку аудиторію. Я б сказав, не широку, проте вимогливу. Хоча, з іншого боку, фільм достатньо гостросюжетний, насичений неймовірними подіями та несподіваними стосунками, часом або часто на межі, а подекуди й поза межею візуальних кордонів. Недаремно картина стоїть в категорії 18+. Разом з тим переконаний, що нам вдалося втриматись у пристойних естетських та етичних рамках.

Тому, коли перед показом фільму мені доводиться звертатись до глядача, разом з побажаннями приємного перегляду я обов’язково додаю: «Будьте готові до всього».

– І третє, останнє запитання. Яка доля чекає на фільм «Сашенька»?

– Гадаю, ми працювали не даремно, і про це свідчать перші фестивальні кроки «Сашеньки». Основна конкурсна програма міжнародного кінофестивалю класу А «Темні ночі» в Таллінні. Ми серед кращих світових фільмів. Напевно, про це мріє кожен режисер, і це високе визнання нашої картини. Кілька днів тому «Сашеньку» показали в Мілані на міжнародному кінофестивалі жанру «Нуар». Знову ж таки в основній програмі престижного кінофоруму. Сподіваємось, це не останні міжнародні кінофоруми для нашого кіно. Єдине, що завадило, – війна. Ти не можеш порадуватись на повну. Не вдається, не радується. Тому хочеться найскорішої Перемоги, і щоб ніяка загарбницька погань не заважала нам жити як ми хочемо, радуватись як ми хочемо, знімати й дивитись кіно як ми хочемо, і ми обов’язково будемо це робити, незважаючи ні на що.