За лаштунками «Мавки». Як оживали герої мультфільму

Найдорожчий український анімаційний фільм «Мавка» продовжує вражати рекордами. С дати прем’єрного показу картину подивилось більше мільйона глядачів, а сума зборів наближається до 130 000 000 гривень. Стрічка, обігнала за переглядами голлівудський фільм у кінотеатрах Франції. Там «Мавка. Лісова пісня» отримала назву «Королівство Наї». А взагалі наш мультфільм зараз в прокаті більш ніж у 80 країнах на різних континентах світу.

Завдяки підвищеному інтересу (створення «Мавки» анонсували ще у 2015 році) ми добре знаємо зіркову команду, яка озвучувала героїв анімаційного фільму. Але над мультяшними образами працювала окрема група професійних акторів, імена яких залишились за кадром. Вони зробили величезну роботу, щоб вдихнути життя в персонажів «Мавки», адже комп’ютерна графіка та сучасні технології ще не навчились робити це так, щоб анімаційні герої виглядали більш реалістично.

Про те, що відбувалось за лаштунками знімального процесу розповів український режисер та актор Вінсент Меттель. На рахунку цього митця понад п’ятдесят ролей у кіно та телебаченні, близько трьох десятків театральних ролей й вже друга спроба себе в анімації.

– Перший досвід роботи в анімаційному кіно був зі стрічкою «Викрадена Принцеса» тієї ж самої студії Animagrad, що пізніше створила «Мавку». Тож, я просто перекочував з одного фільму до іншого. Що напевно найцікавіше, бо потрапив я на зйомки абсолютно випадково, – розповідає Вінсент.

Разом з актрисою Вільгельміною Петровською, вони потрапили до «Принцеси» через те, що товаришували з Сергієм Авакяном (Актор і каскадер 3D-мультфільмів). Він вже якийсь час працював над фільмом і робив це настільки завзято, що пошкодив коліно. Десь місяць був прикутий до ліжка, то ж запропонував Вінсенту Меттелю його підмінити.

– Як і Сергій, я обожнював творчість Джима Керрі, але майже ніколи не використовував ексцентрику такого рівня у своїх ролях. Тож, коли Олег, режисер обох стрічок, дозволив відпускати себе на повну, я був радий тому, що така можливість нарешті з’явилась, – говорить Вінсент.

За словами Вінсента, коли знімають кіно, актор у кадрі може бути майже нерухомим. Але глядач сприймає його, як живий об’єкт. В анімації все не так. Якщо бодай два-три кадри герой не ворушиться, прискіпливе глядацьке око одразу це помічає і втрачає віру у реальність подій на екрані.

– Тож, моя робота над анімаційними ролями потребувала скажених витрат енергії. На зніманні обох фільмів ми постійно перебували у пошуках правильного жесту, правильної міміки, то ж кількість дублів сягала шалених півсотні, а інколи й більше, – каже митець.

Битва добра та зла

На зніманні «Викраденої Принцеси» він, Сергій Авакян та Вільгельміна Петровська добре порозумілися із принципами роботи з анімацією. Тож, коли під час фільмування «Мавки» до команди додалася ще й Таїсія Хвостова, актори стали взаємозамінними. Звісно, за ними були закріплені певні ролі у фільмі, що більше відповідали конкретній психофізиці, але коли хтось не міг, як каже Вінсент, «спіймати» гру у якомусь окремому дублі, то це пробували зробити усі незалежно від гендеру.

– Доходило до того, що Мавкою міг бути навіть режисер фільму, Олег Маламуж. Тож, з акторської точки зору це була шалена колективна творчість і важко відповісти, хто яку роль виконував. Головне, що нам всім вдалося досягти найкращої якості акторського виконання у кожному кадрі. Це я вважаю головним, – констатує Вінсент Меттель.

Що ж до знімального процесу, то все відбувалось таким чином. Десь за тиждень до початку роботи акторам надсилали надзвичайно секретні «аніматики». Зазвичай це просто розкадровки майбутньої сцени з трафаретними рухами та англійською озвучкою. Оскільки майбутня стрічка одразу планувалась на експорт, усім акторам було потрібно добре володіти мовою Шекспіра.

– Вдома ми десятки разів передивлялися ці «аніматики», запам’ятовували темп, енергійність та емоційну тональність фрази, і репетирували свій варіант подачі. На день знімання збирались у величезному чорному приміщенні для mock-up (захоплення рухів) на «FILM.UA Studio» і там вже починалась справжня творчість. Ми грали сцени знову і знову, зупиняючись на таких здавалося б незначних деталях, як інтенсивність бігання очей під час роздумів. Чи, наприклад, куті згинання мізинця під час ляпасу, – розповідає про тонкощі створення анімації Вінсент.

Результатом акторських «страждань» виявлялось лише 40-60 секунд готового матеріалу на день. І вже після того, як акторська робота завершувалась, починався найбільш складний процес. Сотні аніматорів на чолі з Борисом Клімовим, прискіпливо вдивлялися в рухи акторів, щоб вибудувати рухи згенерованих на комп’ютері персонажів відповідно до наданих «референсів» (сцен зіграних акторами).

– Уявіть, що ви граєте з лялькою Барбі та задумали посадити її точнісінько так само, як у кліпі, скажімо, Аріани Гранде. Ви згинаєте коліна (так, я знаю, що в «Барбі» вони зазвичай не гнуться, але уявімо), відтворюєте потрібну позу. Потім те саме робите з мімікою на обличчі, і коли, десь за пів години, усе готово, повторюєте для наступного кадру безліч разів. А потім ще додаєте ефектів, щоб волосся й трава не виглядали клоччям, а одяг не висів на героях, мов на вішаку. Саме через скажені обсяги роботи, анімацію знімати в рази складніше, ніж звичайні фільми. І саме тому «Мавка» не тільки самий касовий український проект в історії, а ще й найдорожчий», – пояснює Вінсент.

Він говорить, що найцікавіше в анімації це контрольована свобода. Дуже часто, коли акторам чи режисерам давали повну свободу на знімальному майданчику, виходило щось дивне і зовсім непопулярне. Коли кожен рух людини проходить багатошарову чистку, це, звісно, виснажує. Але то єдиний спосіб зробити такий продукт, що сподобається усім. За словами самого режисера, тільки так і робляться справжні блокбастери. Вінсент пишається тим, що доклав зусиль до створення двох з п’яти найуспішніших українських стрічок: «Викраденої Принцеси» та «Мавки».

– Оскільки головні чоловічі ролі в обох анімаціях дуже схожі, я маю на увазі Руслана і Лукаша, то мені цікавіше було зосередитися на комічному персонажі Фрола, слуги Килини. Притаманна йому манірність дозволяла піти в акторській грі максимально далеко від того, що зазвичай робиш у кіно. Викрутити усе на повну. В кінематографі тільки фільм «Маска» напевно має такий самий рівень ексцентрики, – говорить митець.

Що ж до вищезгаданого Лукаша, через романтичну лінію із Мавкою його не можна було робити надто відірваним, і він як раз за акторським виконанням ближчий до кінематографа. Вінсент згадує, що коли знімали романтичні сцени із цим героєм, для нього лакмусовим папірцем була реакція партнерки – Таїсії Хвостової. Якщо від палкого погляду у кадрі вона зашарілася, то все зроблено правильно. Також Вінсент Меттель пояснив, чому імена акторів, які оживляли персонажів «Мавки», не згадували у титрах анімаційного фільму.

– Я, Сергій, Вільгельміна та Тая, це те, що ви бачите на екрані. Голоси належать зірковому складу. Це абсолютно зрозуміла мені практика. Якби студії Animagrad довелося запрошувати на знімання «референсів» тих, хто подарував персонажам свої голоси, фільм певно став би вдвічі дорожчим. Тим паче через специфіку акторської роботи саме в анімації, хтось міг це просто не витягнути. Оскільки я сам режисер і продюсер, то дуже добре розумію, що інвестувавши у фільм силу грошей, треба зробити усе, щоб кінцевий продукт був найпривабливішим, – констатує Вінсент.

Приблизно так виглядав знімальний процес

На його думку, зіркові імена у титрах – це добре. А незіркові, можна написати маленьким шрифтом наприкінці. Як доречі і сталося у «Викраденій Принцесі», де ім’я та прізвище Сергія Авакяна написане з одною помилкою, а Вінсента Меттеля аж із двома.

Наприкінці бесіди, я спитала, які моменти у «Мавці» зачепили серце самого митця? Він відповів, що в таких випадках завжди складно обійтись без спойлерів. Наразі дуже багато українців встигли подивився «Мавку». На інших іще тільки чекає це задоволення. Тому аби не зосереджувати увагу на якійсь окремій сцені, він сказав:

– Це надзвичайно красива анімаційна стрічка. Коли йшов третій рік роботи над «Мавкою» і Олег Маламуж приніс фінальні кадри однієї зі сцен, то у команди перехопило дух від побаченого. Я надзвичайно щасливий, що мої пригоди у порожній темній студії перетворилися на яскраву і захоплюючу «Мавку». Дійсно талант Олега та сотень інших учасників процесу відтворили на екрані той магічний світ, який, думаю, колись бачила у своїх снах сама Леся Українка.