А за сріблом буде золото

Cool Games, або «Круті ігри», є дуже успішними для наших школярів змаганнями. Проєкт був започаткований у 2018 році. Наступного року до нього доєдналися кропивничани. Спочатку набралися досвіду й зрозуміли, що та як потрібно робити для найкращих виступів. А вже в 2020 році ми вперше пробилися до трійки кращих в старшій віковій групі, посівши друге місце. У 2021-му році команда кропивницької 17-ї школи нарешті стала чемпіоном серед найстарших у змаганнях, які відбувалися в київському Палаці спорту та були присвячені 30-річчю незалежності України. На міжнародних стартах Cool Games кропивничани стали срібними призерами.

Свій всеукраїнський успіх наші земляки повторили в 2022-му році. Тоді, через повномасштабне вторгнення рашистів, фінал проводився в Винниках Львівської області, а змагалися лише старші школярі. Кіровоградщину представляла збірна команда, складена з учнів НВО-26, Фортечної гімназії (колишня ЗОШ 17) та ліцею «Науковий». І тут саме кропивницькі спортсмени в драматичному фіналі здолали конкурентів і стали чемпіонами.

А в фіналі за підсумками 2023 року до трійки призерів цього разу вдалося потрапити найменшим спортсменам 9-10 років із ліцею «Нова українська школа» (колишня ЗОШ 26). Цікаво, що до всіх успіхів наших кулгеймівців причетний вчитель фізичної культури Олег Білобабченко. Саме він готував переможців і призерів із 17-ї школи. А потім, вже працюючи в ЗОШ 26 («Нова українська школа»), доклав чималих зусиль разом із колегою Максимом Євтягіним, щоб знову привести до другого місця кропивницьку команду. І саме з педагогом та тренером Олегом Білобабченком ми поговорили про срібне досягнення його маленьких підопічних.

– Спочатку зазначу, що мені самому неймовірно цікаво працювати з дітьми, готувати їх до змагань та мотивувати їх на маленькі досягнення. Цей проєкт сприяє створенню цікавих та яскравих уроків фізичної культури та масово залучає учнів до рухової активності. При цьому дітям не потрібно мати визначних фізичних якостей. Ці старти не потребують спеціальної підготовки. Тут потрібні швидкість, витримка, координація, як власна, так і командна. А ще є культурна частина, яка дає можливість школярам яскраво презентувати свої регіони. Програма Cool Games охоплює проведення сучасних та адаптованих естафет. Це комплекс вправ, де учасники виборюють першість у швидкості, витримці та координації.

Змагання проводяться в п’ять етапів: шкільному й міжшкільному, ОТГ, районному, обласному та всеукраїнському. У регіональних відбіркових етапах у цьому році взяло участь 100 тисяч учнів і учениць. У фіналі конкурсу на базі ліцею фізичної культури та спорту за перемогу боролися 480 учнів й учениць в трьох вікових категоріях: 9–10, 11–13 і 14–16 років. Цього року в нас були великі сподівання на перемогу не лише в конкретній віковій групі, але й у загальному заліку за підсумками виступів у трьох групах. Була надія, що торішні переможці з 18-ї школи знову гарно проявлять себе в старшій групі, але не судилося. Не вдалося пройти до другого етапу й учням нашої гімназії в середній групі. Вони виграли два поєдинки й два програли, посівши 11-те непрохідне місце. Ми ж із колегою Максимом Євтягіним відповідали за підготовку найменших. І це був для мене новий виклик.

Так сталося, що мені запропонували роботу в ліцеї «Нова українська школа». Тож, зваживши всі нюанси, новий навчальний рік я вже розпочав у цьому навчальному закладі. І так сталося, що потрібно було везти команду наймолодших учасників до Києва. Зрозуміло, що довелося перебудовуватися, адже до цього готував старших учнів. У нас на підготовку залишалося лише два тижні. Гарно те, що діти вже мали певний досвід, успішно подолавши міський та обласний етапи. Але у всеукраїнському фіналі є певні нюанси, які ми намагалися врахувати. Складнощі ж були ще й у тому, що деякі школярі, які проходили попередній відбір, за віком вже не мали можливості змагатися в фіналі. А ще не всі батьки погодилися відпустити своїх дітей до Києва, хвилюючись, що в столиці України є велика небезпека. Ми із розумінням поставилися до цього й зробили зміни у складі команди, враховуючи вікові обмеження та батьківську згоду. Доводилося нових учасників швидко інтегрувати до команди, щоб вони не випадали й наша збірна виглядала єдиним цілим. До складу команди входять чотири хлопчика та чотири дівчинки. І тут ще й психологічна їхня сумісність також важлива. Якщо хтось помиляється, то потрібні підтримка та допомога, а не хейт. І це також необхідно було врахувати. Ну й підготовка відбувалася під час зимових канікул, коли важко зібрати дітей. Але колеги допомогли залучити усіх спритних, швидких та психологічно витривалих. Вийшло так, що всі труднощі нас лише загартували.

Чесно кажучи, навіть не сподівався, що пройдемо так далеко. Адже часу на якісну підготовку і опанування вимог було дуже мало. І хоча з кожним роком змагання набувають певної стабільності, але зміни все ж відбуваються й нові естафети з’являються. Тут головне – правильно налаштувати хлопців і дівчат й використати їхні найкращі якості.

У Києві, на базі спортивного олімпійського ліцею ім.Івана Піддубного, на старт вийшли 25 команд майже з усіх регіонів України. Не було представників Закарпатської області, а за деякі команди з прифронтових областей виступали ті збірні, де ситуація спокійніша. Наприклад, замість херсонців змагалися сумчани, які виставили три команди. На попередньому етапі учасників за жеребом розподілили на п’ять підгруп по п’ять команд. Кожна пара команд змагається лише в трьох активностях, або естафетах, із існуючого списку. У найменших таких естафет пропонувалося чотирнадцять. Є два основні старти, і якщо суперники здобувають по одній перемозі, то додається третій. Ці три активності обираються із загального списку суддівською колегією в довільному порядку, слідуючи правилу рівних умов для всіх команд-учасниць. Після стартових випробувань до наступного кола виходили по дві найкращі команди з кожної групи.

У першому раунді нам вдалося посісти друге місце. І вихід до другого етапу ми розглядали як завдання-мінімум. Далі з десяти команд були сформовані ще дві підгрупи, які визначали чотирьох півфіналістів. Коли ж ми подолали й цей бар’єр, то залишався лише один крок до фіналу. І ми його зробили в надскладних та емоційних змаганнях із конкурентами з Рівненщини. І хоча рахунок був 2:0 на нашу користь, але зусиль довелося докласти чимало. Можливо, саме сил та досвіду не вистачило нашим підопічним у золотому двобої з досвідченою збірною Волинської області. Але ми з Максимом вважаємо, що друге місце – це також дуже гарне досягнення.

Це був дебют на такому рівні для наших маленьких спортсменів, і найважчим було їх згуртувати, дисциплінувати й налаштувати на серйозну боротьбу. І повітряні тривоги також вибивали з колії. Ми, як тільки приїхали, провели в метро понад три години. Потім уже під час змагань довелося ще тричі спускатися в укриття в перший день та двічі – у другий. Тож ви розумієте, як це – після тривалої паузи знову налаштувати спортсменів. А коли їм 9-10 років, то це вдвічі важче.

Якщо ж згадувати безпосередньо про змагання, то, мабуть, найскладнішими випробуваннями були два біатлони. Тут у першому варіанті учасникам потрібно було влучати в спеціальні тридцятисантиметрові отвори на стінці м’ячиками з відстані 3-х метрів, а в другому – влучити м’ячем у невеличкі ворота, але, забираючи його, не заступати за лінію воріт. Ось тут суперники не розібралися й отримали штрафні бали. Звісно, усе потрібно робити швидко, щоб передати естафету партнерам. Тут ми впоралися гарно. Були ще пам’ятні моменти, коли один хлопчик захворів і не міг змагатися через високу температуру. Тож довелося нашому Роману Івашкіну взяти на себе подвійне навантаження, з яким він відмінно впорався. Також у нас виступали близнята – брат і сестра Ілля та Анастасія Заєць, які просто молодчинки! Ілля під час першого етапу, коли ми поступалися команді Волинської області, на фініші випередив суперника неймовірним стрибком вперед, як у футбольному підкаті. Це дозволило нам бути швидшими на якісь тисячні долі секунди. А там кожна перемога була на вагу золота. Хоча, безперечно, потрібно подякувати й Роберту Степанову, Кірі Данилевській, Кирилу Шишову, Уляні Мумизі та Верониці Бєлік, адже кожен з них зробив усе можливе для загального успіху. І в них не було розпачі та сліз після відносної невдачі в золотому фіналі. Ми ще перед початком вирішальної зустрічі, розуміючи силу суперників, сказали своїм вихованцям, що вони й так стрибнули вище голови й ми пишаємося ними. Адже в цьому віці ніхто на Кіровоградщині в Cool Games не досягав нічого подібного. А ще хотілося б подякувати керівнику обласного Управління фізичного виховання та спорту комітету МОН України Олександру Шевченку та моїм вихованцям з переможного складу 2021-го, які їздили з нами до Києва, допомагали в усіх питаннях, підтримували та ділилися з маленькими спортсменами своїм досвідом. Тепер на наступних змаганнях ми ставимо завдання замахнутися на перемогу не лише в окремих вікових групах, але й у загальному заліку. Це важко, але це можливо, якщо врахувати всі особливості Сool Games та провести гарну підготовку.

А те, що їм було цікаво й вони у захваті від того, що побачили та відчули в Києві, мені підтвердили Ілля та Анастасія Заєць. Вони сказали, що сила їхньої команди – у гарних вчителях та підтримці один одного. Найважчим назвали попередній етап, коли дуже хвилювалися й не все виходило добре. Найбільше позитивних емоцій відчули, коли перемогли в півфіналі та пробилися до фіналу. Ще сподобалося готувати загальну презентацію команди, а також відвідування уроків «Цікава хімія», «Цікава фізика» та різних майстер-класів і малювання піною, які підготували організатори. А в майбутньому маленькі спортсмени знову сподіваються пробитися до всеукраїнського фіналу й цього разу здобути перемогу.

Спілкувався Ігор Сергієнко, спеціально для «УЦ».