На одній з недавніх місцевих виставок наш кореспондент взяв інтерв’ю у провідної майстрині гончарного мистецтва Лариси Кулініч. Нагадаємо, пані Лариса старший викладач кафедри факультету педагогіки, психології та мистецтв Центральноукраїнського університету ім. Винниченка, учасник регіональних, всеукраїнських (понад 40) та міжнародних художніх виставок.
– Як вам як творчій людині працюється в умовах війни? На чому ви нині зосереджені?
– Моя діяльність розгалужується на три гілки. Головна – це творча робота, а саме кераміка. Вона йде за двома напрямками. Я досліджую народну стилістику та її сучасне продовження, сучасні інтерпретації. Але це суто наукові дослідження, і мова не йде про її відродження, бо воно у сучасних умовах просто неможливе. Як народне мистецтво воно може продовжуватись, але у творчості професійних художників в іншому контексті. В цьому напрямку я теж працюю. Якщо мова йде про мою зооморфну пластику тощо, то ці давні відголоски давніх культур там є. Вони логічні для нас. Якщо ти відчуваєш якісь свої давні корені, то, хоч не хоч, а руки самі це зроблять. І коли я виконую якусь роботу, яка враховує оту стилістику, то все виходить природно. Ця культурна самоідентифікація відбувається на підсвідомому рівні. І це дуже важливо нині в плані національної самоідентифікації.
– Будь ласка, трохи детальніше про це і про ваші останні творчі здобутки.
– Отже, творча гілка поділяється на інтерпретації та переосмислення традиційності у власних роботах через збереження технік, які колись побутували. Це гончарування, лощення, вощення, димлення. Ці підходи зберігаються, але у нових, більш сучасних, образах. Ще один напрямок – це суто арт, це артоб’єкти сучасної кераміки. В цьому напрямку я співпрацюю з таким Всеукраїнським творчим об’єднанням як «Цеглина-арт». Воно вже в десятий раз цього року влаштувало фестиваль для художників-керамістів. Я теж брала участь в ньому. Звісно, там був конкурсний відбір з певними критеріями. Тому не кожен здатен туди потрапити. Моя студентка теж його пройшла, і це мені приємно. А до цього брала участь ще у двох проєктах: ZooZoom-2 у Національному музеї декоративного мистецтва у Києві та виставка у Відні. До речі, у Відні придбали мою роботу, і вона там залишилась.
– Тож давайте повернемось до вашої наукової роботи.
– Як я вже сказала, вона відгукується у творчості. А загалом я продовжую працювати над дослідженням цвітнянської кераміки. Тема цього гончарного осередку залишається актуальною.
– Ви готуєте про це монографію, книгу чи альбом?
– Побачимо, що вийде. За наших скрутних умов важко сказати наперед. Поки продовжується збір матеріалів, обробка, напрацювання. Є нові цікаві факти. Але зараз просто поїхати у якийсь музей – це вже проблема. Я не можу нічого анонсувати. Навіть не гарантую, що вона вийде.
– Які маєте мрії та плани на перспективу?
– Я не хочу планувати з огляду на всі обставини війни. Те, що природно буде, то це, звичайно, кераміка. А про мрію… Гадаю, це особисте, не на загал.
«Захистити дітей». Стартує загальноукраїнський психологічний тренінг для батьків