Наприкінці року протягом одного тижня пощастило побувати на двох прем’єрних виставах. Одна – молодіжного театру «Резонанс» імені Валерія Дейнекіна, друга – творчого об’єднання «Кропива». Теми обох зрозумілі, близькі, емоційно потужні, про гірке сьогодення, пов’язане з війною. Викликали однакову реакцію – сльози, хоча героями першої були тварини, другої – люди.
«Резонанс» на сцені ЦДУ імені Винниченка представив глядачеві зворушливу виставу «Нас (не) кинули» за мотивами п’єси Крістіни Багаєвої. Історія починається 23 лютого 2022 року. Звук ключа у дверному замку – і зачиненими в квартирі залишаються пес, кішка, папуга та рибка. Намагаються розібратися, кинули їх господарі чи ні, повернуться чи залишать домашніх улюбленців помирати. Новинами ззовні з ними ділиться пацюк, який має змогу виходити за межі квартири.
Тема покинутих під час війни тварин багатьом близька. Ми знаємо волонтерів, які рятують чотирилапих з-під вибухів та обстрілів. А про що думають залишені коти та собаки, папуги та рибки? Крістіна Багаєва та «Резонанс» дають нам можливість це почути: – Може, буде краще
вибратися звідси, до якихось людей прибитись? – Якщо наші люди нас залишили, то хто інший нас візьме? Кому ми потрібні?
Прекрасно виписані й виконані діалоги, навіть з рибкою. Легкі переходи від гумору до кому в горлі. Костюми, декорації, музичне оформлення – все в кращих традиціях «Резонансу». Художня керівниця театру Ірина Дейнекіна сказала, що п’єсу обирали всім колективом. В цій тема війни викладена незвично, через тварин. А її авторка з Маріуполя.
Прекрасні актриси-дівчата, які зіграли кішку-критика (Анна Дзюбас), рибку-філософа (Марина Маслюкова) та папужку-артистку (Єлизавета Вихрист). Пацюк-волелюбець у виконанні Вадима Кравченка виразний, спритний, навіть з балкону по мотузці спускався. Пес-оптиміст закохав у себе глядачів. Не дивно, бо його зіграв Ілля Литвиненко, актор театру Кропивницького. Зізнався, що нещодавно обзавівся собакою – взяв чотирилапого з притулку. То ж грав фактично свого улюбленця.
Саме Іллею Литвиненком пов’яжемо обидві прем’єри, бо в «Молочайнику» творчого об’єднання «Кропива» він також грав. Вистава за однойменною п’єсою Оксани Гриценко у постановці режисера з Херсонщини Сергія Павлюка була представлена глядачеві в укритті на Театральній.
Незвична, але затишна зала, яка надає дійству камерності. Відсутність високої сцени сприяє інтерактивності, відчуття присутності в місці, де все відбувається. А відбуваються події в окупованому херсонському селі Кавунівка. Бабця, мати, дві доньки і кума, яка заходить в гості обговорити новини. Все таке знайоме, живе: ліжко бабусі з високими подушками, килимок на стіні, рукомийник, стіл посередині кімнати і стелажі з банками. Прекрасне рішення зі стелажами, які переміщуються, міняючи на сцені зони.
Не на великій сцені, а в укритті, і при цьому яскраві, з приголомшливою майстерністю жили у виставі Елізабет Давідян, Наталія Шевченко, Дарія Скрипник-Завгородня, Надія Мартовська та Олена Синявська. Вміло своєю грою змушували зал сміятися, аплодувати, підспівувати. Вони були такі справжні, що навіть міцні слівця з їхніх вуст звучали органічно.
Керівник ТО «Кропива» В’ячеслав Вандрашек перед виставою попередив глядачів, що Євген Скрипник та Ілля Литвиненко гратимуть орків. Наче вибачився за це. Слів у акторів не було, але під час їхнього чергового виходу до залу одна з глядачок сказала: «Вбила б»…
У фіналі – пісня героїнь і сльози глядачів. І гучні оплески, і «браво», і «дякуємо». І сподівання на наступні вистави про життя, про нас.
Останнім часом скаржимося один одному, що нам в житті не вистачає позитиву. Воліємо отримати його від мистецтва. Але мистецтво, тим паче театральне, не може залишатися осторонь війни, біди, горя. Вистави «Нас (не) кинули» та «Молочайник», що йдуть на сценах Кропивницького, зворушують, об’єднують, додають рішучості і віри. Подивіться обидві обов’язково.
Якісний догляд за шкірою з косметикою iS Clinical