Знайомтеся: нова рубрика «УЦ». Три з половиною роки ми свідомо обходили цю тему – єдність нації під час війни нам здавалася, та й зараз здається, важливішою за дискусії про проблеми країни. Але, мабуть, мовчання вже перестало бути золотом, і настав час для серйозної розмови.
Редакція звернулася із запитанням «Що не так?» до людей, яким ми довіряємо. Тих, хто має тверду життєву позицію, моральні принципи й великий досвід. Тих, хто вміє викладати та відстоювати свою позицію. Нехай сформулюють, що не так із нашою країною, владою, суспільством. Скажуть, що можна й потрібно змінити якомога швидше. Напевно, хтось із наших читачів не погодиться з точкою зору автора, але почнімо з того, що вислухаємо одне одного.
Отже, відкриває новий цикл публікацій Віктор Делюрман (Кропивницький):
– Здавалося б, четвертий рік йде велика війна, а українська влада продовжує вабити бажаючих не можливістю змінити на краще життя країни, а перспективами особистого збагачення та захисту інтересів власного бізнесу. Вона (влада) досі формується з партій вождистського типу, більшість яких фінансується і керується олігархами. За лобіювання інтересів і «потрібних» законопроєктів депутати отримують щедрі бонуси від зацікавлених осіб і можливість відчувати себе «господарями життя». Влада була, є і буде джерелом корупції. Тому, незалежно від партійних прапорів, будь-яка влада на фоні таких реалій стрімко втрачає довіру і стає об’єктом ненависті громадян.
Так, наше суспільство важко травмоване війною. Воно втомлене, роз’єднане, зневірене, люди не хочуть брати на себе відповідальність. Ними легко маніпулювати, чим майстерно користується ворожа пропаганда, постійно підігріваючи градус ненависті і до влади, і до окремих груп людей або осіб. Люди часто-густо ведуться не на факти, а на емоції, хайп і картинку. Політики виграють вибори не програмами, а TikTok-роликами. Ми сильні, але виснажені. Але, поки ворог спільний, нам треба бути єдиними, інакше не виживемо.
Наша міжнародна політика, як і вся країна, досі перебуває в обороні замість того, щоб перейти в активний наступ на противника, пропонуючи світу для досягнення миру нові стратегії. Вона програє в інформаційній війні, яку веде проти нас рф. Ми програли росіянам Латинську Америку, Африку, Азію. Ми сильні морально, але слабкі стратегічно через відсутність професійної та активної дипломатії. Світ сьогодні чує більше російських голосів, ніж українських, і ми у цьому напрямку тупцюємо на місці.
Наскільки ми всі різні тут, вдома, настільки ж відрізняються між собою емігранти-українці. У когось є претензії до приймаючої сторони, дивні очікування, що емігранту все мають дати на блюдці з блакитною каймою, у когось – демонстративне порушення місцевих норм поведінки (нахабство, хамство, сміття, лайка та ін.). А з боку місцевих – подекуди таке ставлення до біженців, ніби українці приїхали виключно псувати їм життя. Хоча в цілому українські емігранти серед емігрантів з інших країн поваги у місцевих викликають значно більше. Їх охоче беруть на роботу.
Ще одна болюча тема – наша місцева влада! Це ті самі діти корупції, яких ми з вами туди й обрали. Не найгірша, до речі, в Україні. Проте війна не вплинула на відкати, пільги «своїм» бізнесам, витрати на власний піар і т.ін. Хоча, порівняно зі своїми попередниками, які навіть «чумний цвинтар» у парку Перемоги колись між депутатами поділили, ця виглядає значно пристойніше.
На мою думку, треба негайно прийняти новий закон про мобілізацію, який створить цивілізовану систему мобілізації та припинить ганебну бусифікафію і свавілля окремих представників ТЦК. Перелаштувати роботу МО та забезпечити всі витрати на оборонців країни не за рахунок волонтерів, донатів і пожертвувань громадян, а за рахунок бюджету. Привести у відповідність до європейських стандартів закон про деолігархізацію й нарешті почати його виконувати. Повністю перезапустити судову систему. Визнати УПЦ МП терористичною організацією і заборонити її діяльність на території України. Необхідна реформа влади, яка не допускатиме до неї всіх, хто мав корупційне чи кримінальне минуле або членство в проросійських партіях.
Є ще багато дечого, що, як і озвучене, упирається в одну проблему: за ці зміни, на жаль, мають голосувати нардепи-вигодонабувачі від того, що вони не відбуваються. А змусити цих бджіл проголосувати проти свого меду може тільки свідоме суспільство, яке у нас, на жаль, ще не сформоване…
Редакція «УЦ».
Проєкт на рейках