Епоха мильних бульбашок

Плюралізм в одній голові – це шизофренія.

Як тільки нашу епоху не називають – і гарно, і образливо. По-всякому, залежно від ситуації та настрою. Пропоную ще одну назву: епоха мильних бульбашок! Їх ще називають інформаційними, але лопаються вони точнісінько як мильні. Цей процес нерідко супроводжується різким запахом, але й мило буває дігтярним…

Політологи стверджують, що більшість світових лідерів живе в інформаційних бульбашках, які вирощує й оберігає їхнє найближче оточення. Сенс цього образного виразу полягає в обмеженому доступі до «головного тіла» небажаних відвідувачів та інформації. Принципи цього сепарування, як не дивно, доволі прості й спільні для керівників найрізноманітніших країн і структур. Лідера не потрібно засмучувати, максимально скорочуючи доступ неприємних йому людей і повідомлень. Рано чи пізно бульбашка лопається, і наділена владою людина дізнається, що все трохи не так, як собі уявляла. Або – зовсім не так.

Знадобилося цілих пів року, щоб Дональд Трамп визнав, що завершити війну росії проти України значно складніше, ніж він очікував.

«Я гадав, що це буде для мене легко. Але це виявилося важко, – сказав американський лідер. – Ненависть між Зеленським і путіним – незбагненна».

Ну це для Дональда Фредовича вона незбагненна, а для українців абсолютно очевидна. Але ж нас, на жаль, не спитали, та й президент США свято вірив, що в нього з путіним чудові стосунки.

Напевно, і сам путін, завдяки бравурним донесенням своїх генералів, вірив, що за три дні Київ буде взято. Його оточенню в терміновому порядку довелося створювати нову інформаційну бульбашку, в якій він, немов би руський богатир з казок, бореться вже не тільки з Україною, а й з усією «натою». А це зовсім інша справа, тут у три дні не вкладешся. Тепер, через лінзу все тієї ж бульбашки, путін бачить, що ось-ось переможе і припиняти війну немає жодного резону.

Володимир Зеленський теж не виняток. Попри те, що він не раз говорив про різні джерела своєї інформації, його персональна бульбашка, створена умільцями з Офісу президента, теж відсікає лідера від реальності. Хто вже тільки не говорив нам прямо і в лоб: «Україно, забудь про НАТО!» – починаючи від Орбана і закінчуючи Трампом. Не доходить. Уже й саме НАТО продемонструвало безпорадність своїх збройних сил і повну неефективність 4-ї і 5-ї статей статуту, але ми продовжуємо наполягати на якихось їхніх ефемерних гарантіях.

Механізм створення і руйнування інформаційних бульбашок, у яких перебувають лідери великих і малих країн, транснаціональних корпорацій та всесвітніх установ, більш-менш зрозумілий, але епоха – вона тому й епоха, що у своїх бульбашках живуть усі. Або майже всі.

Так і бачу: люди ходять вулицями, сидять по домівках і кабінетах, працюють – і всі як один у ледве помітних скафандрах, які іноді лопаються зі звуком і запахом. А потім потихеньку відростають нові.

Господи, у що ми тільки не вірили і в чому тільки не зневірилися!

Найприкріший самообман – що війна скоро закінчиться! На моїй пам’яті вона вже рази три ось-ось закінчувалася, але, на жаль, бульбашки надії лопалися, а війна триває й досі.

Зараз ця мильно-інформаційна бульбашка набула таких відтінків, що навіть описати складно. Мільйони людей сподіваються, що війна скоро закінчиться, але водночас абсолютно впевнені: путін, Зеленський, Трамп та інші – закінчені негідники й зупиняти бойові дії не збираються! Ну як таке разом вкладається в одну голову? А хто ж тоді, по-вашому, зупинить війну – Всевишній чи інопланетяни?

Зайдеш у соціальні мережі – усі навколо зрадники, крім авторів постів. Почитаєш ЗМІ – навколо одні корупціонери, крім викривачів. Послухаєш «балакучі голови» – усі навколо дурні, нічого не розуміють. Люди, а може, ці інформаційні бульбашки в нас не зовні, а всередині – в головах? Як можна проклинати людину й одночасно сподіватися на неї? Який сенс відгороджуватися від очевидних речей?

Недарма фронтовики кажуть: там простіше – ось свої, а ось вороги. А у вас у тилу – хто свої, хто чужі? Кожен на своїй хвилі, в окремій бульбашці…