Олександрієць Геннадій Мулюков до 52 років працював зварником, його шанували як висококласного спеціаліста. І на війні показав себе умілим, відповідальним. Йому довірили найдорожче – людей. Як головний сержант відповідав за дисципліну й моральний стан у підрозділі. Півтора року провів в окопах на Донеччині, але щоразу, вириваючись з пекла на кілька днів додому, був у випраному одязі, таким же акуратним, як і до війни. Загинув на Курщині 11 серпня 2024 року.
Розповідаючи про загиблого чоловіка, Неля Мулюкова часто не втримується від сліз. Каже, знайомі з дитинства, а одружилися уже зрілими людьми. І для неї, і для нього це – другий шлюб. 2006 року у них народилася донечка, назвали Каріною. Дбаючи про сім’ю, Геннадій не поривав стосунків із сином Артемом, народженим у першому шлюбі, підтримував його.
– У юності Гена вивчився на газоелектрозварника, – розповідає Неля. – Працюючи за цією спеціальністю, здобув найвищий розряд, мав особисте клеймо. Йому довіряли найскладніші роботи. Останнім часом працював на олександрійському підприємстві «Універсал Кран Сервіс» (виготовляє вантажопідіймальні крани, – В.К.). Як висококласного спеціаліста Гену відряджали в порти в Україні й за кордоном. Без проблем влаштувався б у Європі, але вдома почувався найкраще, бо тут – я з Каріною, його молодша сестра Наташа. Його мама померла 2012 року, намагався врятувати, але тяжка хвороба взяла своє. Чоловік, коли приїздив додому з війни, перш за все провідував материну могилу.
Мобілізували Геннадія у лютому 2023-го.
– Саме такі й треба в армії, – каже Неля. – Умілий, толковий. І строкову службу проходив, прикордонником. Без шкідливих звичок. Хоча про військова служба не була його покликанням. Спочатку Гена два місяці проходив навчання на Широколанівському полігоні, Миколаївська область. Далі – на базі НАТО в Німеччині. Гена розповідав, в якому комфорті вони там мешкали. А харчування тамтешнє йому швидко набридло. Йому подобалися прості домашні страви, які я готувала, – борщ, капусняк.
За словами Нелі, її чоловік у мирний час був душею будь-якої компанії. Веселий, артистичний, на гітарі грав, співав. У війську помітили його лідерський талант і призначили головним сержантом роти. Тобто був містком між командиром роти і солдатами, відповідав за дисципліну і моральний стан підрозділу.
– Про те, що чоловік з червня 2023 року – на кліщіївському напрямку, я дізналася від олександрійських волонтерів, які на фронт їздять. Гена довго не казав нам з Каріною про це, щоб не хвилювалися. Чоловік взагалі небагато розповідав нам про війну. А з того, що розповів, я зрозуміла: їм дуже тяжко. Улітку кілька тижнів в посадках мешкали. Спека, а їм помитися ніде. На позиції добиралися власним транспортом, за свої гроші заправляли. Забирали поранених з позицій під обстрілами. І таки визволили Кліщіївку.
Тим часом Неля оголосила збір грошей на бус для чоловікового підрозділу.
– Зібраного не вистачало, тож доклала із сімейного бюджету. Ми з Геною відкладали на навчання дочки за кордоном. Але Каріна вирішила вчитися в Україні, вступила в Київський економічний університет імені Гетьмана, на бюджет. У вересні 2023 року Гена приїхав додому, забрав машину. Він ще кілька разів приїздив додому, забирати ліки та інші речі, приготовані волонтерами. Завжди у випраному одязі, такий самий акуратний, як і до війни. У травні 2024-го приїхав в офіційну відпустку. Уже був головним сержантом батальйону. Я така рада! Удома Гена раз вирвався порибалити, піймав коропа великого. Це його хобі – риболовля, в гаражі – повно снастей. Але спокійно відпочити не вдалося. Зранку – рапорти від своїх хлопців. Доповідали про втрати. Тоді на їхньому напрямку тяжко стало. На позиції вирушило дванадцятеро, повернувся тільки один, без руки. Гена дуже переживав.
Із червня 2024 року батальйон, в якому служив Тато (військове псевдо Мулюкова), перекинули на лиманський напрямок. Звідти перевели на іншу ділянку фронту, де Серебрянський ліс. Потім – на полігон на Чернігівщині. Геннадій надіслав дружині відео з мальовничої місцини, де розташувалися.
– Їм дали пару днів відпочити. Ліс, озера. Тиша, спокій. Гена наловив карасів, посмажили. А невдовзі подзвонив із Сумщини, їх туди перевели.
Ясна річ, Геннадій не розповідав дружині про завдання, які виконував там. Лише якось сказав: «Нелю, я знову в Україні». Тобто залучався до наступу на Курську область, який саме розпочався.
– Питаю його: «Що ти там їв?» А він: «Знову треба їхати». – «Ти ж не відпочив». – «Нема людей, треба їхати». Потім іще набирала його. Я його чую, він мене – ні…
11 серпня 2024 року машину, в якій перебував Геннадій Мулюков, обстріляв ворог. Загинуло декілька людей, в тому числі Геннадій.
Через тиждень його з почестями поховали у Протопопівці Олександрійського району. Знайшов останній притулок поряд з маминою могилою.
Неля каже, що живеться їм, рідним і близьким Геннадія, дуже невесело. А жити треба. Каріна продовжує вчитися в університеті. Отримала водійське посвідчення. Перші уроки водіння давав їй батько. У Нелі живе собака, якого Геннадій у травні 2024 року привіз додому.
– Великий, кудлатий, чорний, щось є від португальської вівчарки. Чоловік жартував: донецької породи. Хлопці його двомісячним цуценям підібрали, назвали Кошмаром. Гена виглядів його, рік возив із собою в машині. Так до Гени прив’язався Кошмар! Чоловік, коли дзвонив мені, обов’язково цікавився, як Кошмар поживає. Гена любив тварин – собак, котів. Кошмару два роки. З вигляду грізний, насправді ж – лагідний.
Наступного дня після похорону Гени мобілізувався мій племінник, Євген. Воює на Донеччині. Я за свої гроші відремонтувала Генин бус і передала Жені.
Про перерахунок пенсій з 01 січня 2026 року