Штаб-сержант добровольчого підрозділу «Фрайкор» Сергій Терещенко на військове псевдо Балу на кілька днів приїхав до родини у Кропивницький і знайшов час для зустрічі і спілкування. Давно хотілося з ним поговорити, поставити запитання, на які, було переконання, він відповість відверто і жорстко. Так і вийшло.
– Сергію, розкажіть, в якому районі Кропивницького жили з дитинства, де навчалися.
– Дитинство було радянське. Виріс в районі міськсаду. Навчався в шістнадцятій школі. Потім вступив до морехідки в Одесі. Вивчився на водолаза, це була експериментальна спеціальність в одеському морехідному училищі. Потім три роки служив на флоті. Коли Союз розвалився, розвалилося пароплавство. Працював у Ковальського, Москаленка – робота, пов’язана з охороною.
– Коли для вас почалася війна?
– З Майдану в 2014 році. Вважаю, що Майдан – це вже була війна. Принаймні, її початок. Я спочатку вляпався в батальйон «Кіровоград», не хочеться згадувати, а потім була 57-ма бригада. Там служив до 2020 року. Потім був невеликий період, коли в мене не було роботи. Жора (Георгій Тарасенко, командир підрозділу «Фрайкор». – Ред.) запросив до себе в Харків. Я туди прибув 22 лютого 22-го року. Вже четвертий рік там.
– Знали, що буде така війна?
– Всі знали. Я, щоправда, не думав, що така масштабна. Крим, Донбас, сухопутний коридор. А що будуть бомбити Харків, не знав.
Дивіться: в 2014 році було більш-менш спокійно. Найстрашніші бої для нас відбувалися в 15-16-му. 17-й – так собі. Ще три роки були відносно спокійними, а в 2021 році ми вже в підвалах сиділи. Тоді почалося серйозне загострення. І все було зрозуміло.
– Як за чотири роки змінилася війна?
– Зараз вона вже не така, якою була навесні цього року. Триває дронова війна. Це як порівняти епоху лицарів і появу вогнепальної зброї. Все йде до подій фільму «Термінатор. Судний день». Дійде до того, що воювати буде техніка. Люди будуть обслуговувати. І метою ворога буде знищення економічного ресурсу. Якщо в 2022-20123 роках цінувалися, умовно, Рембо, зараз – геймери та інженери.
– Що ви можете сказати про ворога?
– Різне. Скажімо, коли були міські бої в Харкові, в 134-й школі сховалися російські загони. Вони були дуже підготовленими, діяли професійно. Коли він горить, відстрілюється з даху, стрибає з четвертого поверху, треба бути мужиком. Зрозуміло, що це ворог, якого треба вбити, воскресити і ще раз вбити. А зараз… Нещодавно взяли полоненого, з ним говориш, таке відчуття, що це чотирнадцятирічна дитина. Воно таке нещасне. Пішло по контракту, розповів, що дільничний прийшов, напоїв його, а зранку виявилося, що той контракт підписав. В наплічнику в нього антидроновий плащ, одна банка тушонки на двох, три магазина, бритва і одеколон. Я запитав, чи розуміє, що він з таким спорядженням одноразовий? Командири йому сказали, щоб сам добув все необхідне.
В Куп’янську багато полонених взяли з числа міліції «ДНР». А ще пакистанці та індуси. Витягли з погріба, думали, що циган, а він пакистанець.
– Як ви реагуєте на поведінку, вчинки можновладців?
– Моя особиста думка: в 22-му році Харків здавали. Його героїчно, дуже грамотно відстояли 92-га бригада і звичайні люди, не військові. Не знаю, чи шпигун тодішній начальник СБУ Харківської області Роман Дудін, але якби він тоді не роздав зброю, Харків би пав. І якби не було роздачі зброї, не було б «Кракена», «Фрайкора», «Хартії», тероборони. І 92-га сама місто не втримала б.
Я на той час був резервістом першої черги. Мені зателефонували з військкомату о 16.30 23 числа. А озброювати почали 25-го, коли ворог стояв на окружній.
– А що робити з корупціонерами?
– Не знаю. Раніше мене це дратувало, обурювало, зараз байдуже.
– Військові продовжують оголошувати збори. Громадяни донатять. Як ви до цього ставитеся?
– Я зараз займаюся «інженеркою» – обслуговуванням дронів. Стяжки, клей і скотч – це просто розхідний матеріал! Треба, щоб стояли заводи і виробляли все це цілодобово. Це, мабуть, зараз потрібніше за патрони. Те, що дрони змінили війну, очевидно. А ще її змінили термопістолети, стяжки і скотч. За допомогою цього з будь-чого можна зробити бойовий запас.
– Але ж виходить, що народ утримує армію.
– Так, люди роблять дуже багато, за що їм вдячність. Ми ще й централізовано отримуємо те, чим воювати, але воно таке совкове. БК на скиди держава дає, але воно погане і його мало. Треба крутити і клепати, одне розібрати, зробити інше. Найцінніше – це капсуль-детонатор. На складах це є, але начальник складу не може видати, тому що, припустимо, глибинна розвідка не повинна цього мати.
Щоб ви розуміли, в Телеграмі є групи, де відбувається обмін. Умовно, міняють міну на дві гранати. Або танк, пушку на щось інше. Це не вертикальні, а горизонтальні зв’язки між військовими, які все тримають. Взяли трофейну пушку, поміняли її на «тигра», полагодили, ще на щось поміняли.
– Люди сподіваються, що після закінчення війни військові прийдуть до влади і наведуть лад в країні.
– Кожен повинен займатися своєю справою. Якщо військовій вміє стріляти з кулемета, то він що, знає, як керувати або писати закони? Загострене відчуття справедливості і розбиратися, як працює економіка, це різні речі. Хтось, може, і прийде до влади. Інша справа, що військові можуть висунути і підтримати якогось лідера думки.
– Коли закінчиться війна?
– Ніхто не знає. Вважаю, що вона не закінчиться, а призупиниться і буде ще. Це надовго. Можливо, перейде в АТО або економічний тиск, але надовго.
– Чим ви хочете займатися після війни?
– Нічим. Хочу шукати монети і бавити онуків. Я втомився.
Про перерахунок пенсій з 01 січня 2026 року