Руйнівна сила брехні

11:02
158
views

Всесвітній економічний форум у Давосі пройшов зовсім недавно – у другій половині січня, а здається, що це було пів року тому. Між тим, окремі моменти Давосу-26 і досі заслуговують на особливу увагу.

Найяскравішою подією ВЕФу, на мій погляд, став різкий виступ прем’єр-міністра Канади Марка Карні. Промова спричинила широкий резонанс, навіть сам Дональд Трамп відреагував – образившись на критику, відкликав раніш висловлену панові Карні пропозицію вступити до елітної Ради миру. Не знаю, чи переживе прем’єр Канади такий удар.

В цілому промова Карні присвячена ключовим питанням світової економіки. Втім, вона досить суперечлива в частині прикладних питань – там не тільки економістам є про що дискутувати. А ось розділу, який стосується моральних засад політики, я аплодував би навстоячки.

Марк Карні послався на знамените есе Вацлава Гавела «Сила безсилих» (1978), концепція якого – «життя в правді». Основний меседж полягає у тому, що «епоха постправди» загрожує світовій економіці не менше, ніж інфляція та зміна клімату.

«Десятиліття тому Вацлав Гавел писав, що брехня – це не просто спотворення фактів, це спроба позбавити людину гідності, змусивши її брати участь у фарсі. Гавел попереджав, що система, побудована на брехні, руйнується не через зовнішні удари, а тоді, коли люди просто відмовляються приймати цю брехню за правду».

Гавел описував державні системи, де кожен повинен удавати лояльність, а Карні заявив, що сучасні соцмережі примушують нас до «алгоритмічного автоматизму», де лайкаємо брехню, тому що вона підтверджує наші упередження.

А далі – найголовніше: Карні підкреслив, що «життя в правді» – не тільки моральний вибір, але й економічна необхідність. Якщо влада і бізнес будуватимуть стратегії на фейкових даних (як патріотичний камуфляж або маніпулятивна статистика), настане системний крах.

Як же це актуально для сьогоднішньої України!

За результатами опитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), 52% респондентів вважають категорично неприйнятним передати під контроль росії весь Донбас. Водночас 40% готові на таку поступку. Ще 7% опитаних не змогли визначитися зі своєю позицією. КМІС провів опитування з 23 по 29 січня 2026 року методом телефонних інтерв’ю за випадковою вибіркою мобільних номерів серед 1003 респондентів віком від 18 років.

Вам не дзвонили соціологи? І мені теж. Так, власне кажучи, після того, як ЄС відкрив українським мобільним операторам роумінг по всій Європі, КМІС міг телефонувати куди завгодно – хоч у Португалію, хоч у Німеччину замість Києва, Харкова і Сум. Це вже викликає певні сумніви в результатах опитування, а маленька брехня, як відомо, породжує велику недовіру.

До того ж, мобільний телефон у нашій країні давно перестав бути синонімом анонімності респондента, і вже не дивуємося, коли незнайомі люди з різних служб і підприємств звертаються до нас по імені та по батькові. До чого я веду? Та до того, що навряд усі будуть щирими, відповідаючи на таке «небезпечне» запитання по мобільному.

А тепер кілька слів про кореляцію. Простіше кажучи, про те, як пов’язані ці дані з іншою інформацією в тій же стрічці новин.

Так, на думку керівника медслужби «Ульф» батальйону ЗСУ «Вовки Да Вінчі», депутатки Київради і дружини легендарного Героя України Дмитра Кацюбайла Аліни Михайлової, приблизно 70% мобілізованих українців самовільно залишають військові частини. «70% пішло в СЗЧ… Вам дали 30 тисяч людей цього місяця, з них 20 тисяч пішло в СЗЧ», – заявила вона в інтерв’ю «24-му каналу».

У вас не складається враження, що в ЗСУ нині мобілізують людей виключно з тих 40%, які, за підрахунками КМІС, готові розлучитися з Донбасом?

У Володимира Зеленського – гуманітарна освіта, і цілком можливо, він нічого не чув про такі методи матстатистики, як апроксимація і масштабування. Але як же ми, очевидці й учасники щоденних прощань із захисниками, маємо реагувати на слова президента, що наші втрати за роки війни – близько 55 тисяч людей?..

Та повернімося до промови Марка Карні. Він закінчив її думкою про те, що боротьба з брехнею 2026 року має початися не із законів, а з рішення кожного лідера «припинити підписувати те, у що він не вірить».