Небайдужий до України Бат

Благодійний концерт United 4 Peace на підтримку нашої Олександрії відбувся в місті Баті – її побратимові у Великій Британії. Захід, який зібрав повну залу в Батському аббатстві (Bath Abbey), організовано фондом «Друзі Олександрії» з нагоди четвертої річниці повномасштабного вторгнення рашистських орд в Україну. Ініціаторка концерту – очільниця фонду Женя Шкіль, яка постійно підтримує Олександрію. Вона поділилася враженнями від масштабного благодійного проєкту.

– Українці дивуються, що в Англії треба записуватися до лікаря за декілька тижнів – місяць, а до стоматолога – за пів року. Якщо йдеться про підготовку концерту, то зазвичай плани починають формуватися трохи не за рік. Я почала думати про цей концерт одразу після попереднього, який відбувся 24 лютого 2025 року. Але вже реалістичні плани почали формуватися у червні 2025 року. Вони були пов’язані з тим, що я познайомилася з абсолютно унікальними музикантами й митцями, молодими, приблизно 25 років, але вони показали неймовірний талант, неймовірну відданість Україні, і для мене було абсолютно очевидним, що вони мають стати зірками наступного концерту.

У червні 2025 року ми провели невеличку подію у Баті на Тиждень біженців,і у цій події як раз взяли участь ці музиканти та митці. Я вперше побачила і почула, на що вони спроможні. Ми тоді показали декілька документальних фільмів, і один з них був створений двома словачками-подругами, які тільки закінчили навчання у Лондоні. Це був їхній університетський проєкт – зробити «Жіночу війну». І вони зробили її в форматі концерту, який і показали у Лондоні у 2024.

Я почула гарну музику словачки Корнелії Немцової, яка грунтується на українському фольклорі та українській хоровій музиці. А також почула інтерв’ю дванадцятьох біженок з України, вони розказували про початок війни, про те, чому виїхали з України. Це досить реалістичне відео, з якого видно, що сталося з Україною через російську агресію – багато міст перетворилося на руїни.

Так ми почали, але під час цієї події ми вставили між фільмами класичну музику. Саме в цей момент я познайомилась з Іллею Бондаренком. Це талановитий скрипаль, прекрасний композитор, і знову ж таки 25-річний хлопець, який на початку війни був у Києві і провів не один день в укритті зі своєю бабусею. І за перший рік війни він написав струнний нонет, який виконав на концерті лише нещодавно, але також у нього були інші композиції, які він виконував в укритті у перші дні війни. Він їх записав і поширив он-лайн. Цей запис побачила відома місцева скрипачка Керенза Пікок, вона з Лондона. Вона працює з дуже відомими зірками музичної сцени, такими, як Адель. Минуло аж три роки, поки Керенза та Ілля змогли об’єднатися у виконанні його композиції на сцені. Це відбулося саме під час нашого концерту. Тобто я почала саме тоді, у червні. І потім в нас була зустріч у Лондоні з усіма ключовими людьми, бо вони всі живуть у Лондоні.

Я приїхала до них, це було у серпні. І ми вже тоді обговорили, скільки буде музикантів, скільки триватиме концерт тощо. Тобто потроху ідея оформлювалася і перетворювалася у реальний план.

– Абатство Батське, – продовжує Женя Шкіль, – як завжди, виявило відкритість до моїх ідей. Нам дозволили скористатися ще раз, уже вчетверте, їхньою залою абсолютно безкоштовно. Вони як могли допомогли нам у технічних питаннях.

До першої частини концерту мені не треба було нічого готувати, тому що Ілля з допомогою Керензи зібрав музикантів, і вони практикували першу частину, його нонет, у Лондоні, і вже приїхали для виконання 24 лютого. А також у них був диригент – українець Макс Левитський. Решта – англійці та скрипалька Єва із Білорусі.

Але друга частина, «Жіноча війна», потребувала музикантів, яких на початку спілкування і планування у нас ще не було. Звісно, я звернулася до Argile String Orchestra. Це аматорський струнний оркестр у Баті під керівництвом диригента Адама Лафтона. Вони вже не раз підтримували нас. Звісно, я звернулася до нього, і вони відгукнулися моментально, виявили бажання взяти участь. Також, крім оркестру, потрібні були співаки. Погодилося взяти участь тріо професійних співачок The Ruffians з Лондона. І нарешті 12 лютого відбулася генеральна репетиція. Всі, кого залучено у другу частину «Жіночої війни», приїхали у Бат. Репетиція відбулася у церкві Святого Люка.

Також потрібен був жіночий хор, де зібралися б жінки різного віку, щоб вони представляли голоси українок. Я зверталася до людей через Фейсбук, через знайомих, просила взяти участь. І завдяки Адаму, керівнику Argile String Orchestra, вийшла на чарівну жінку Феліситі Каридж. Вона мешкає недалеко від нас, керує жіночим хором. З початку війни вона допомагає українцям отримувати візи, знаходити спонсорів, і в неї дуже багато українських друзів. Тому для неї було це просто щастям – вона мені так і сказала – взяти участь у нашому концерті зі своїм хором. І ми проводили репетиції з початку 2026 року щосереди.

Маю дуже добру товаришку, вона також допомагає друзям Олександрії, волонтерить для нас. Її звати Анна Берія. І вона купила в Україні через свою подругу гарні сувеніри, хустки прекрасні, а також замовила фотографію графіті Бенксі, яке він зробив у Бородянці під час поїздки в Україну у листопаді 2022 року. Ми зібрали чимало грошей, провівши аукціон цієї картини під час концерту. Місцеві меценати, які виграли цю картину за 450 фунтів, після концерту підійшли до мене і наполягли, що хочуть заплатити 1000 фунтів. Це було просто неймовірно!

Для проведення такої масштабної події потрібно багато людей. Я звернулася до президентів українських спілок у двох місцевих університетах, і вони зібрали мені чимало молоді, завзятих українців і не тільки українців. Вони робили все, про що ми їх просили, – переставляли меблі, збирали благодійні внески, продавали вина та книги, показували людям, де їм сідати, вирішували різні питання. Просто неймовірні молоді люди. Я їм дуже-дуже вдячна.

Також дякую Наді Міряновій. Вона народилася у Лондоні в українській сім’ї, приєдналася майже рік тому до нас і допомагає з рекламою, маркетингом та написанням статей. Вона і її подруга, нова волонтерка серед друзів Олександрії, пишуть статті і займаються рекламою наших подій.

Щодо реклами… Ми друкували повідомлення про наш концерт у місцевому журналі Bath Life та інших місцевих періодичних виданнях Не знаю, скільки постів ми надрукували у Фейсбуці та на своєму веб-сайті, поширювали інформацію у різних групах. Друкували листівки, роздавали їх. Друкували плакати і розміщали у різних магазинах, у місцевих бібліотеках. Я приходила на Radio Bath і розповідала про наш концерт у прямому ефірі. Чого ми тільки не робили!

На концерті було чимало представників міської еліти. Представники університетів, місцевих шкіл, різних Rotary Club, з якими ми співпрацюємо. Було багато людей, які переймаються Україною і роблять все можливе для того, щоб допомагати. Щодо посольства України, вони чомусь охололи і навіть офіційно не написали, чи приїдуть чи ні. Це не дуже приємно, тому що ніколи в них нічого не просимо. Просто робимо своє – допомагаємо Олександрії, Україні.

Ми зібрали повний зал, а черга до абатства була довгою. Багато людей хотіло купити в останній момент квитки на дверях. Було багато українців, спонсорів і інших людей, яким Україна, як я кажу, не байдужа. А також завдяки міській адміністрації абатство підсвітили у кольори жовто-блакитного прапора, і з будь-якого куточка міста можна було бачити, що Бат підтримує Україну.

Я вперше проводила аукціон, тому що ми не могли знайти нікого, хто міг би це зробити для нас. Останній тиждень я спала лише по декілька годин, і тому з мене аукціоніст не дуже класний вийшов. Я не помітила всіх, хто хотів купити картину і підняти ціну, алеб чесно кажучи, навряд чи ми виручили би більше ніж 1000 фунтів.

Ми зібрали чимало грошей під час концерту та від продажу квитків. Вийшло близько 15 тисяч фунтів. Звісно, я поки ще не вирахувала видатки. Видатки також були великі, ми продавали вина, звісно, ми за них платили. Також дякую Ірині Маленко, яка виготовила медовики, їх ми продавали також на заході.

Щоразу ми хочемо провести концерт кращий, ніж попереднього року, а для цього треба залучати талановитих людей, професіоналів. І найкраще вдається, коли частково аматори і частково професіонали беруть участь у концерті. А це коштує грошей. Що стосується молодих музикантів, композиторів, їм дуже важко жити, вони живуть від гонорару до гонорару, тому це для мене справа честі – підтримати їх фінансово. Я завжди намагаюся заплатити, дати якісь оплачувані роботи молодим митцям, українцям, які приїхали і не завжди можуть займатися улюбленою справою, декому доводиться займатися прибиранням, але вони все ж таки хочуть робити те, що близько до серця.

І наостанок. Хто не здивував мене, зате здивував багатьох у нашому українському ком’юніті – це прекрасна співачка Юлія Лут. Вона з Умані, переїхала у Бат трохи більше року тому зі своєю сім’єю, з маленьким хлопчиком Ванюшею, який першим відгукнувся і намалював малюнки для нашого земляка Віталія Єгорова – Ультраса і його батальйону.

Я їй допомагала, як і багатьом біженцям. Вона – чудова людина, якось для мене записала декілька пісень на телефоні. Я почула її голос – неймовірно гарний. А варто сказати, що кожен наш концерт завжди закінчується гімном України. І от дзвоню Юлії і кажу: «Сонечко, заспівай гімн». Залишалося менше місяця, і вона каже: «Звісно, я заспіваю». І коли Юля наприкінці концерту, після всього, після неймовірної композиції Іллі, після моїх словацьких геніальних дівчат, прекрасного співу хору і всієї цієї музики, заспівала повний гімн України, всі наші українці трохи не попадали з місць, люди просто плакали від краси її голосу.

Ось у нас є такі неймовірні українки, просто ніхто про них нічого не знає, а вони – такі діаманти, таке золото.

Щодо наступних проєктів, 17 травня у нас ще буде у містечку Бредфорд-он-Ейвон проєкт, який називається «Україна: всередині і ззовні», і ми будемо більше фокусувати увагу на жертвах війни. Покажемо п’ять документальних фільмів – про важку долю різних українців, про те, що з ними трапилося під час війни.

Так що планів багато. Гадаю, всієї вашої газети не вистачить, щоб розказати про всі мої плани, я ними буду потрошку ділитися.