Не буде риби – не буде юшки!

10:01
0
738
views

З настанням тепла любителі літньої риболовлі потирають руки в передчутті довгоочікуваної миті єднання з природою за допомогою вудки, волосіні й наживки. Проте їхній запал вже з першого квітня суттєво охолодили рибоохоронці, які саме з цього дня ввели суворі обмеження на прогулянки з вудками. В дію вступила так звана нерестова заборона аж до середини червня, під час якої ловити рибу дозволено лише у визначених місцях і лише з берега, на одну вудку з одним гачком.

З цього ж дня набрали чинності й інші обмеження, які можуть негативно вплинути на нерест риби, простіше кажучи – злякати її. Все це робиться, щоб збільшити поголів’я водних живих ресурсів. На порушників чекають досить суворі штрафи за вилов риби в нерестовий період. Один виловлений незаконним способом під час нерестової заборони судачок обійдеться «щасливцю» в 510 гривень, щука – в 340, а лящ – «лише» у 170 гривень, хоча з лящем явно продешевили, адже його так «дозахищалися», що навіть на міських базарах цю рибу не знайдеш днем з вогнем – виловили! Це до питання ефективності наших законів, з усіма розпорядженнями, штрафами і рибоохоронними службами разом узятими.

Те ж саме стосується інших обмежень фізичного впливу, таких, як шум, гуркіт, вирубка дерев, розорювання берегів. Кажуть, що в давні часи під час нересту не дозволялося дзвонити в церковні дзвони, і цього правила дотримувались. Не знаю, як було з «кривою браконьєрства» в ті давні часи, але ж правда, що і при масовому застосуванні неводів та ятерів риби в річках України вистачало й собі, й на продаж. Очевидно, люди дотримувались правил, які дозволяли не винищувати рибу навіть при масовому вилові.

Тепер в дію вступили суворі антибраконьєрські закони, але чим суворіші закони – тим менше риби в наших річках, і причина не лише в промисловому вилові у внутрішніх водоймах, який у багатьох країнах просто заборонений (заради справедливості зазначимо, що в багатьох країнах немає такої культури споживання прісноводної риби, як у нас). Катастрофічне зменшення виловів під час любительської риболовлі в останні два – три роки фіксують по всій території Кіровоградської області. Навіть у так званих «орендованих» ставках, де риби повинно бути неміряно. Але, за даними статистики, вилов риби в Україні і дійсно неухильно …збільшується, бо за останні три роки він зріс на 20 тисяч тонн до 80 тисяч. Це результати вилову в морі і внутрішніх водоймах. Можливо, така активізація теж призводить до скорочення любительського вилову, бо орендарі виловлюють рибу без врахування розмірів і пори року, в чому можна переконатись в рибних рядах наших ринків. А можливо, діють якісь супутні чинники, але факт залишається фактом – риба перестала ловиться! Така ж, якщо не гірша ситуація, і на Інгулі в межах обласного центру та на інших річках області.

За даними науковців, лише за останні роки різко скоротилася популяція практично всіх видів риб, яким взагалі вдалося вижити в умовах втручання людини в життєдіяльність водної екосистеми. Навіть широко розповсюджена красноперка чи плотва скоротила свою популяцію в Дніпрі аж у 10 разів, а про сомів і лящів вже майже не згадують!

Через зарегульованість, тобто будівництво дамб, у тому ж Кіровограді, чи каналу Дніпро – Кривий Ріг, замулення і втрату пропускної здатності річок, в даному випадку Інгулу та Інгульця і їхніх притоків, різко знизилась кількість безхребетних. В Інгулі проти молюсків, які ми називаємо «ракушками», взагалі ведеться справжній геноцид. Сам спостерігав, як минулого року тисячі мертвих молюсків пливли за водою до Михайлівського мосту, а потім, серед літа, рівень води взагалі знизили, як кажуть, нижче русла, щоб провести ремонтні роботи. Зникли мікроорганізми – зникла кормова база для риби, і в останні роки в Інгулі вже майже не побачиш верховодок чи плотвичок. Це, так би мовити, глобальні причини економічного та екологічного характеру, які потребують термінового вирішення.

Але не потрібно забувати і про вплив «благородних» любителів природи, тобто любителів спортивного рибальства (назвемо їх так). Кажуть, і це схоже на правду, що за рахунок новітніх технологій виготовлення риболовецьких снастей і приманок, не говорячи вже про застосування ехолотів, вилов риби любителями може зрівнятися з промисловим виловом.

Окремо стоять браконьєри, які зараз практично некеровані й непідконтрольні. Але про них – інша розмова. Хочу все-таки звернути увагу на нас, на простих рибалок, які чекають не дочекаються вихідного, щоб помандрувати десь у пошуках «кльового» місця. І отут весь наш менталітет – як на долоні, адже всі розмови й розповіді про рибалку зводяться у нас не так до розміру впійманої риби, як до її кількості, причому чим більше пощастило впіймати, тим краще. Рахунок іде на кілограми, а то і на десятки кілограмів особин, і цим неабияк пишаються. В такому випадку годі й думати про свідоме обмеження кількості виловлених риб, бо нікого навіть не турбує таке поняття, як нерестова заборона, а тому ми ловимо рибу і в нерест, і після нересту, аби клювало, а ще краще, коли ловиться ікряна риба. Гірше того, навіть дорослі, можна сказати, солідні рибалки, беруть впійманих мальків коропа, судака, щуки, а не відпускають їх, як це прийнято в цивілізованому світі.

Схоже, що самі ми не зупинимося біля межі, за яку не можна переступати, і будемо ловити, а правильніше сказати – нищити рибу, аж до її остаточного зникнення. Однак шанс не допустити до такого все-таки є. Це шлях суворого обмеження любительського вилову, не кажучи вже про браконьєрство. До речі, чим відрізняється любитель від браконьєра, якщо любитель піймав на свої вудки стільки ж риби, як браконьєр у свою мережу? А нічим. Інколи кількість засобів для любительського лову просто не піддається осмисленню, що лише підкреслює правило, згідно з яким ми рибалимо не для відпочинку, а для кількісного улову. Не рідко один рибалка ловить на п’ять і більше вудок, а взимку кількість жерлиць для ловіння щуки доходить до однієї на метр квадратний криги, і один рибалка виставляє по кілька десятків таких знарядь. А потім скаржимось, що риби вже немає…

 

Вихід один – у державному (боже збав, приватному!) контролю за любительським ловом через ліцензування.

Ще – в оновленні рибоохоронних органів, які повинні повести справді непримириму боротьбу з незаконним ловом риби. Кажуть, що в сусідній Білорусії антибраконьєрські закони почали працювати. Там деякі риболовні снасті зобов’язують декларувати, тобто вказувати ім’я, адресу і телефони власника, а при затримання з вудками на березі під час нерестової заборони вас спокійно оштрафують (у нашому еквіваленті на пару – другу тисяч гривень) за …замах на незаконний вилов!

Ще вихід – у суворому дотриманні кількості й параметрів виловленої риби, знову ж таки під страхом невідворотного, причому великого, штрафу.

Вихід – у якісному посиленні ролі громадськості в питанні наведення порядку в лавах рибалок. Ми зіпсовані жадібністю, жадібність – заразна, і її потрібно лікувати шляхом хірургічного втручання.

На Заході, або, як ми кажемо, в розвинутих країнах, обмеження на любительський вилов риби дійсно суворі і для нас просто незрозумілі. Там не можна брати більше чітко визначеної кількості й розміру риби та однієї – двох штук. Штрафи за порушення правил риболовлі – космічні, тисячі доларів чи євро!

До речі, ось вам приклад для порівняння нашого і їхнього менталітету. Коли в НДР стояла група радянських військ, ледь не спалахнув міжнародний скандал через порушення правил риболовлі. При дозволеній кількості вилову – два екземпляри кілограмового коропу – командир (!) радянської частини впіймав (і приховав) понад 80! Каже, що не зміг утриматись…

У розвинених країнах і рибалки свідомі, бо їм у голову не прийде ловити без ліцензії або в заборонений час чи спосіб. Нам це не зрозуміло, але ж у їхніх водоймах риба є, а у нас – уже майже закінчилася. І це – страшно.

Сергій Полулях, спеціально для «УЦ»

Сергій Полулях

Сергій Полулях

Журналіст «УЦ».