Виправна колонія: реформи чекають і тут

Власний журнал, власне виробництво, ПТУ та школа. Все це є у засуджених, що відбувають покарання у Кропивницькій виправній колонії (саме так нещодавно було перейменовано установу). Не життя, а малина! Та все ж це таке місце, перебування в якому завжди хочеться уникнути. Але є люди, які змушені тут перебувати щоденно, бо така в них робота.

До цього часу реформування пенітенціарної системи України, яке здійснюється в нашій державі фактично впродовж усього її існування, не вивело систему покарань із кризового стану. А шлях до Європи вимагає зробити це майже негайно. Ось про це ми й вирішили поговорити з новим начальником нашої виправної колонії Іваном Повагою.

– Іван Іванович, перше питання до вас просте: як ви потрапили на цю посаду? Де навчалися керувати виправним закладом?

– Взагалі-то я військовий. Служив довгий час у Канатово. А в цій установі працюю з 2005 року. Останнім часом був заступником начальника, тривалий час виконував обов’язки начальника колонії. А з початку квітня вже призначений начальником цього виправного закладу. Так що досвіду достатньо. А ось підготовку до впровадження реформи ми проходили під час візитів до Києва. Перед нами виступали представники різних країн – членів ЄС. Розповідали та показували свої напрацювання, давали рекомендації та ділилися досвідом.

– Одним із напрямків реформування є скорочення персоналу. Адже загалом в Україні на одного співробітника пенітенціарної системи – два засуджених. Яка ситуація у вас?

– У нас, звичайно, зменшилося число засуджених. Але на більш як 500 засуджених у нас зараз 180 працівників. Тому скорочення нам не потрібне та не планується. Крім того, наша колонія розрахована на 810 чоловік, та і взимку зазвичай збільшується кількість осіб, які потребують виправлення.

– В межах колонії є власне виробництво. Що ви випускаєте? На яких умовах працюють засуджені?

– Наше виробниче підприємство випускає досить багатий асортимент товару. Тут і тротуарна плитка, і паливні брикети, сітка рабиця, шлакоблоки та багато продукції з дерева. Там працюють 50 чоловік, з якими підписані трудові угоди. Вони отримують заробітну плату на свої рахунки, можуть витрачати її частину в нашому ларьку.

Крім того, у нас є професійно-технічне училище, де навчаються біля 100 осіб. Вони отримують різні спеціальності: токар, електрозварювальник, маляр-штукатур та інші. Діє вечірня школа. Але є проблеми, в першу чергу вони пов’язані з тими засудженими, які переведені до нас із території Донецької та Луганської областей. У більшості з них нема фактично жодних документів. А в тих випадках, коли їхні попередні місця позбавлення волі залишаються на непідконтрольній території, нам складно поновити ці документи. А вони потрібні! В першу чергу для того ж, щоб підписати трудову угоду. А без неї ми не можемо дати їм роботу. Звичайно, ми намагаємося виправити цю ситуацію, певні успіхи є, але це зробити інколи дуже складно через зрозумілі причини. Виходимо з цієї ситуації завдяки своїй системі господарчого обслуговування. Там можна влаштовувати на роботу засуджених до отримання всіх документів. Загалом у нас працевлаштовано близько сотні осіб, навчаються в ПТУ та у вечірній школі сто шістдесят чоловік.

– Знов про реформу: вона передбачає зміни умов утримання засуджених. Що чекає вашу колонію?

– Зі зміною Кримінально-виконавчого кодексу передбачається створення нових, європейських умов відбуття покарання. Наша колонія завжди існувала за барачним принципом, і вирішення цього питання для нас буде складним. Але все це залежить від фінансування з Києва. Розраховуємо на швидке рішення цієї проблеми. Плюс можемо витрачати на це частину прибутків, які отримуємо від власного виробництва.

– Якщо це не комерційна таємниця, то який приблизний прибуток ви отримуєте? На що витрачаєте?

– З початку року дохід від виробництва склав біля 20 тисяч гривень. Частину коштів ми витрачаємо на створення гідних умов для засуджених. Але підприємство створювалось не з метою отримання прибутку, а для залучення засуджених до суспільно-корисної праці, що позитивно впливає на виправлення особи та допомагає після звільнення адаптуватися на волі.

– Чи достатнє фінансування вашого закладу з державного бюджету?

– Хотілося б, звичайно, більше, але нам по-мінімуму вистачає. Продуктів харчування та засобів гігієни вистачає повністю на всіх. Це – головне! Все інше (маю на увазі те, на що не повністю вистачає коштів) вирішуємо за рахунок власних ресурсів.

– Ще одна ідея, яка звучить у рамках реформи, – перенесення таких закладів за межі міст або подалі від центру. Що чекає на нашу колонію?

– Є такі заклади, де власної території не вистачає для реформування. Ну а ми й так не в центрі знаходимося. Місце нашого розташування достатньо облаштоване, перенесення буде коштувати величезних грошей, тому, думаю, нам ця перспектива не загрожує найближчим часом. Тим більше що нам вистачає простору на перебудову структури на вимогу часу.

– І головне: чого ви чекаєте від реформи?

– В першу чергу – покращення умов для ресоціалізації засуджених, тобто повернення їх до звичайного життя. Для цього треба досягти позитивних зрушень, зокрема, гуманізувати процес виконання та відбування покарань, вдосконалити форми психолого-педагогічного впливу на засуджених, поліпшити комунально-побутове та медико-санітарне забезпечення осіб, які тримаються в місцях позбавлення волі. Зробити все, щоб людина, яка допустила помилку, не повторювала її у подальшому житті.

Можливо, саме завдяки підпорядкуванню установ виконання покарань Міністерству юстиції довгоочікувана реформа таки розпочнеться на ділі. Ну а ми будемо чекати змін на краще, адже, як відомо: «Від тюрми та суми не зарікайся».

Олексій Гора, «УЦ», фото Павла Волошина.