Мудрі казання «Вар’ятів»

14:53
0
487
views

Останнім часом у Кропивницький щотижня приїздять гумор-шоу. Тільки-но були «Мама хохотала» та «Дизель-шоу».  А на минулому тижні – «Вар’яти».  Але для нас забагато гумору не буває. Попри чималу ціну квитків  – 400-450 грн – в залі філармонії завжди аншлаг.

Здавалося б, ті самі програми, навіть кращі – вилизані й вичищені, – можна подивитися по телевізору. Але насправді ефект живого концерту з телепрограмами  навіть порівняти  не можна. На «Вар’ятах» зал плакав. Кількасот людей більше двох годин ридали і хрюкали від сміху. І це притому, що, коли ведучій Сергій Притула спитав, хто був на минулому концерті в Кропивницькому, руки підняла десь третина глядачів.  Тож у шоу  «Вар’яти» в нашому місті вже є власна постійна аудиторія, до якої відтепер належу і я.

Наживо актори самі іноді не можуть втриматися від сміху. Або навмисне не втримуються. І від цього здається, що люди на сцені не просто відпрацьовують програму, а теж кайфують від усього, що відбувається.

На початку програми Сергій Притула сказав, що в шоу «Вар’яти» дуже багато смішних людей, тому він сьогодні смішним бути не хоче: «Я хочу бути мудрим. Я буду вам такі мудрі казання казати». Звичайно, Притула все одно був дуже смішний, проте його «мудрі казання» про гастрольний графік, про те, чому артисти не люблять, коли їх знімають на телефони, про те,  чим кропивницькі глядачі  відрізняються від інших,  досить інформативні й цілком можуть замінити прес-конференцію.

– Ну кожен концерт одне й те саме! Прибери телефон. І ти прибери. Всі приберіть. Розумієте, в чому справа: ми – артисти розмовного жанру. Це коли до вас приїхав якийсь співак, він вийшов собі на сцену, музика заграла, і він співає – йому все одно, знімаєте ви його чи ні. А щоб завести якийсь жарт, треба бачити публіку, бачити живі очі, а не квадратики перед собою… У нас у минулому році було 115 живих концертів, і ми навіть склали для себе рейтинг найсмішніших глядачів. На другому місці був хлопчик з Івано-Франківська, який сидів отут переді мною в  другому ряду і знімав весь концерт на планшет. То зараз я не бачу ваших очей, а тоді я взагалі  голови  не бачив. І кожен раз, виходячи на сцену, жахався. 

– У нас дуже ржачний гастрольний графік: Львів, Стрий, Нью-Йорк, Філадельфія, Детройт,  Чикаго, Чернигів, Бердичів. А у квітні буде ще веселіше: Франківськ, Вінниця,  Лондон, Дублін, Конотоп! 

Але я тішуся, коли в мене гастролі будь-де, але не в Тернополі. У Тернополі в мене найстрашніший у році концерт. Бо в Тернопіль приїздить мама.

Мама дзвонить в обід і каже: «Сину, я вже буду зараз виїжджати до Тернополя. І я надіюсь, ти сьогодні не будеш казати зі сцени слово “срака”. Мені того не треба!» І я стою червонію, бо ми це слово все одно вживаємо на сцені,  і мама знову буде робити  мені зауваження.

Моя мама, коли пішла на пенсію, взагалі любить «включати педагога» де треба й де не треба. У мене була перерва, і я зібрав усю сім’ю, щоб відпочити в Єгипті.  І тільки-но мама ступила на єгипетську землю, вона «включила педагога». Офіціант у ресторані підійшов: «Здравствуйте». Мама: «No, no, no. This is russian language,  we are ukrainians. Добрий день». Офіціант: «Добиде». Мама:  «No. Добрий день». А мама педагог, вона так дві години може. Десь на четвертий день я заходжу до ресторану, офіціант приносить мені обід і каже: «Прошу». Я – автоматично: «Дякую». Він: «Будь ласка». Чотири дні мамі знадобилося, щоб весь персонал до нас звертався винятково українською мовою!

– Нас часто питають, чим публіка відрізняється в різних містах. Ми якось раніше на це уваги не звертали, а потім почали шукати якісь особливості в тому чи іншому залі. Я зараз можу вам сказати, чим Кропивницький відрізняється. Приміром, є на Львівщині шахтарське містечко Червоноград. Прекрасне місто, нас там дуже люблять. У нас у грудні там було три концерти в один день:  19.30, 17.00 й утреник у  14.00. Перший концерт – все прекрасно, другий концерт – все прекрасно, на третьому концерті я починаю замислюватися: що ж таке, що в цьому місті така популярна «Пепсі-кола»?  Півзали людей сидять і весь концерт п’ють «Пепсі». І які ж гурмани: п’ють «Пепсі» й запивають соком! А десь вже в середині програми з залу пішов амбре, і я поняв, у чому фішка. Так от чим Кропивницький відрізняється:  ви – молодці, ви приходите на концерт вже випивші. Спасибі! Спасибі, що не п’єте під час концерту.

Нам дуже приємно бачити в Кропивницькому повний зал людей і навіть приставні місця.  Насправді ми страшенно любимо  повертатися у ваше місто. Я просто пам’ятаю  наш перший тур Центральною Україною…  Років чотири чи п’ять з моменту нашого заснування нас не ризикували вивозити з концертами далі, ніж західноукраїнський анклав. А ми хотіли. Хотіли в Кіровоград, у Дніпро, в Одесу. Але нам казали: «Нет, ребята, украиноязычный материал  там зал не соберет ». І от коли ми все ж таки сюди приїхали, то  в чотирьох містах у нас дійсно був зал заповнений тільки на третину.  І єдине місто в тому турі, де в нас був аншлаг, – це був тоді ще Кіровоград. З  тих пір це місто має для нас дуже символічний  характер. Це наш форпост у центрі України.

Тож ми хочемо якось віддячувати вам своєю роботою. Я думаю, що скоро, коли ми будемо їхати на гастролі до Кропивницького, у нас вже буде не один концерт, а два. І ми про це молимо Бога, бо дві каси, тож не одна! 

Смішки-смішками, але я хотів вам подякувати за те, що ви купуєте квитки. Бо я сьогодні знову мав честь завітати в розташування Третього полку спецназу – отут, за два метри звідси. Мені провели маленьку екскурсію й продемонстрували те, що ми кілька місяців тому придбали для них (ми – я маю на увазі й тих людей, які надсилали  пожертви на наш волонтерський рахунок, але там є й шмат наших, вар’ятівських, грошей за концерти). Показали безпілотник «Лелека» – цяцька дуже дорога (коштує десь 11,5 тисяч доларів), але дуже потрібна нашим військовим. 

Тут зараз присутні офіцери, бійці Третього полку спецназу. Вони знають, що завтра представники  полку  поїдуть з нами в Дніпро . У нас буде два концерти в Дніпрі – дві каси.  А  перед тим ми поїдемо на той завод, де виготовляють ці «Лелеки». І я сьогодні говорив, що завтра ми будемо купувати ще один такий безпілотник…  Але сьогодні в нас дуже хороший настрій, дуже хороший тур, ми назбирали трохи грошей, тому я зараз скажу: ми завтра купимо не один безпілотник, а два. 

Сергій Притула обіцяв, що наступний концерт (а може, й два) «Вар’ятів» у Кропивницькому відбудеться восени. Ми вже чекаємо. Бо «Вар’яти» – це не тільки смішно, у них якийсь дуже добрий гумор і чудова жива мова.  Спочатку нам здалося дивним, що вони позиціонують себе як перше україномовне гумор-шоу. Може, вони й були першими, але яка різниця: якщо гумор якісний, а актори на висоті, то взагалі не помічаєш, на якій мові концерт. Це питання ми довго обговорювали з друзями після концерту, поки хтось із нас раптом не помітив, що ми всі вже годину говоримо українською, та ще й з тернопільським акцентом.

Фото Олега Шрамка, «УЦ».

Ольга Степанова

Ольга Степанова

Журналист «УЦ».