У минулий четвер у Кропивницькому з презентацією своєї нової книги побувала одна з найуспішніших українських письменниць Ірен Роздобудько. Для презентації було обрано велику залу театру ім. Кропивницького – і недаремно, адже виявилося, що прихильників творчості Роздобудько в нас достатньо, щоб зібрати майже повну залу.
Нова книга Роздобудько під назвою «Прилетіла ластівонька» є трактовкою життєвого шляху геніального, але незаслужено забутого композитора Миколи Леонтовича. Весь світ знає найріздвянішу святкову мелодію – Carol of the Bells, але її авторство приписують Пітеру Вільговському. Справжнім її автором є Микола Леонтович, який аранжував для хору давню щедрівку «Щедрик». Сама Ірен говорить, що десь на 70% книга складається з фактажу: це біографічні дані, листи й щоденники кількох десятків людей, які вона мала опрацювати – від Петлюри до письменника Степана Васильченка. Тим не менш, це художня книга.
– Художній задум «Ластівоньки» у мене виник після того, як я вивчила обставини вбивства Леонтовича, – розповіла Ірен. – У цьому вбивстві багато питань і темних плям. Відомо, що увечері напередодні до будинку священика Дмитра Леонтовича – батька Миколи – прийшли люди з ЧК. За одними даними, їх було двоє, за іншими – один. Микола тоді жив у свого батька. Гостей прийняли, нагодували й поклали спати в одній кімнаті з Миколою. А о сьомій годині ранку наступного дня пролунав постріл. І в мене виникло питання: чому саме в цей час? Чому не серед ночі? Може, ні Микола, ні його вбивці не спали всю ніч? Якщо ні, то що вони робили? Про що говорили? Про що можна було говорити протягом цілої ночі з людиною, яка прийшла тебе вбити? Я спробувала уявити собі цю бесіду, і від неї, власне, й почалася книга.
Але, як зізналася письменниця, це ще не самий початок історії. Початок був… у Голівуді.
– Чому я звернулася до постаті Леонтовича? Тому що до мене звернулися продюсери з Голівуду з проханням написати сценарій до фільму про нього. Ви ж знаєте, що цивілізований світ шанує авторське право, а навколо авторства Carol of the Bells ще й така неймовірна історія. Сценарій написаний, перекладений на англійську, зареєстрований у Гільдії кіносценаристів. Самого фільму поки що немає, і я не знаю, чи з’явиться він взагалі. Кінокартина такого масштабу потребує багато коштів. Я бачила так званий сast – підбір акторів, і на роль Леонтовича в ньому пропонували – вгадаєте кого? Леонардо ДіКапріо – слухайте, хто це такий, думала я, дивлячись на цей підбір. Хоча вони справді зовні схожі з Леонтовичем.
Однак книга не повторює сценарій для Голівуду, а є окремим художнім твором. До переосмислення біографій видатних людей Ірен зверталася й раніше – вона започаткувала серію дитячих книг «Життя видатних дітей», у якій вже є твори про п’ятьох особистостей: Блеза Паскаля, Моцарта, Ганса Хрістіана Андерсена, Марію Чурай та Чарлі Чапліна. Тим не менш, серед читачів поширена думка, що Ірен – жіноча письменниця. Більшість її творів – і драматичних, і комедійних – торкаються різних жіночих проблем і реалій життя: «Гудзик», «ЛСД: ліцей слухняних дружин», «Дванадцять, або Виховання жінки в умовах, непридатних до життя» й т. д. У залі театру більшість присутніх теж складали представниці прекрасної статі від зовсім юних студенток до поважних пані, а перед презентацією в холі було організовано продаж книжок (які, до речі, розкупили майже повністю протягом 15 хвилин). Звісно, Роздобудько щедро роздавала автографи, а ще додавала до них власні передбачення, надруковані на смужках паперу.
За словами письменниці, Кропивницький асоціюється в неї з неспокоєм і переломними моментами історії.
– Минулого разу я приїжджала до вас у квітні 2014-го, – говорить вона. – Якраз «гіркінці» захоплювали Слов’янськ. Сьогодні ми теж перебуваємо на межі, на наші кораблі скоєно напад, наші моряки опинилися в полоні, а війна може перейти в нову, кривавішу фазу. Мабуть, Кропивницький я запам’ятаю саме у зв’язку з такими віхами.
Гадаємо, що Ірен запам’ятає наше місто ще й завдяки командиру захопленого росіянами катера «Бердянськ» та його матері Наталії Кравченко. Так, вона теж прийшла на цей творчий вечір! Наталю запросили на сцену, і весь час, поки вона там перебувала, зал стояв. І разом з глядачами Ірен вшанувала цю жінку, подарувавши їй книгу й сказавши кілька слів на вушко. Цілком можливо, що ось ці слова увійдуть до одного з нових романів письменниці:
– Хто такі герої? Я завжди думала, що це дуже далекі люди з ореолом на голові. Але вони живуть серед нас – живуть, їдять, дихають, як ми. А потім приходить момент, коли хтось стане героєм, а хтось – ні. Хтось зачекає, поки інший зробить перший крок, а хтось робить цей крок і стає героєм.
Власне, героям – видимим і невидимим – Ірен присвятила другу частину свого творчого вечора. Вона читала есе й коментувала події на її рідному Донбасі (сама письменниця родом з Донецька і всі дитячі роки провела там), відповідала на питання глядачів, а потім прискіпливо обирала найоригінальніше з них. Дехто з глядачів цікавився практичною стороною письменництва й питав, як почати друкуватися у виданнях. А на питання про те, що зараз у літературі надто багато графоманії, прозвучала іронічна відповідь цілком у дусі Ірен:
– Знаєте, молода людина може обрати собі різні способи дозвілля. Може випити пива й галасувати на вулиці – а може писати твори. Мені здається, краще буде, якщо вона писатиме твори.
І про свій перший досвід видання книги вона теж розповіла:
– Моя перша книга вийшла, коли мені було 38 років, – це пізно для письменника. Звісно, я пам’ятаю, як принесла у видавництво рукопис, а потім чекала, тремтячи під кабінетом, вироку видавця. Це неприємні відчуття, але, на жаль, видавець до письменника сам не ходить, так вже влаштований світ. Доводиться самому йти й тремтіти під кабінетом.
Як найоригінальніше Роздобудько відмітила питання про найцінніший подарунок від читачів:
– Найкращий подарунок – це коли читач розуміє те, про що я пишу, й переживає разом зі мною й моїми героями.
Фото Сергія Якуніна.
Ветерани та ветеранки можуть отримати знижки на квартплату та плату за...