Одним із п’ятнадцяти кандидатів у депутати по 99-му виборчому округу (місто Кропивницький) є Володимир Зайченко. Широкому загалу відомо, що він є деканом факультету економіки та менеджменту ЦНТУ та депутатом міської ради. У скандалах не помічений, користується повагою колег і студентів. Молодий, освічений, комунікабельний, енергійний, перспективний. Його рішення балотуватися до парламенту дехто сприйняв як логічне просування вперед, для когось це стало несподіванкою.
Про мотиви до участі у виборчій кампанії та плани на майбутнє Володимир Зайченко розповів у інтерв’ю «УЦ».
– Володимире Васильовичу, спершу більш детально розкажіть про себе.
– Я народився в Херсоні в студентській сім’ї – батьки там навчалися. Сім’я поїздила по Україні, бо батька направляли на роботу в різні регіони. Після дев’яти класів я вступив до кібернетико-технічного коледжу. До сих пір дякую Віктору Олексійовичу Пояркову. Після навчався в КІСМі. Потім – магістратура державної служби. На цьому навчання не закінчилося. Працював в облдержадміністрації, потім займався дистрибуцією, а згодом вступив до Одеського інституту регіонального управління при президентові, де захистив кандидатську дисертацію.
Завітавши до свого рідного вишу, отримав пропозицію від Леоніда Михайловича Фільштейна та Петренка Миколи Миколайовича, який на той час був першим проректором, працювати в нього на кафедрі, що я згадую з вдячністю. Він у моєму житті був великим Вчителем. Мені завжди щастило на добрих людей, справжніх, професіоналів. У цьому плані доля до мене щедра.
Маю дружину та двох синів – п’ятнадцяти та семи років. Ми дружна та щаслива родина.
– І все ж таки цікаво, що вас вмотивувало балотуватися до Верховної Ради?
– Рішення виникло спонтанно. Коли з’явилися перші кандидати й почали оприлюднювати свої програми, я їх уважно вивчав. Вони майже однакові, у багатьох – загальні, усім відомі формулювання. І я не знайшов найголовнішого, з чим вирішив самостійно йти на вибори. Тому подав документи в передостанній день реєстрації.
– Чим ваша програма відрізняється від інших?
– По-перше, я за те, щоб у нашій країні була безкоштовна вища та професійна освіта. Це буде перший законопроект, який я подам разом з однодумцями, на яких сподіваюся. Плата за навчання – проблема не тільки освітньої галузі, це проблема національної безпеки держави.
Вартість навчання постійно зростає й буде рости. Молодь і так виїжджає за кордон на навчання, на роботу. Їдуть цілими сім’ями, а іноземні держави мотивують відтік наших громадян із батьківщини, пропонуючи безкоштовне навчання для дітей і достойні заробітні плати та умови праці для батьків.
Чому не зробити, як у сусідній Польщі? Вища освіта для своїх громадян та іноземців, які мають вид на проживання, безкоштовна. Для підняття якості освіти там збільшили заробітну плату викладачам і посилили відповідальність за хабарі. Це ж нескладно зробити. Тому я переконаний, що в парламенті потрібно лобіювати питання безкоштовної освіти.
По-друге, на законодавчому рівні треба впровадити обов’язкове навчання молоді надавати першу медичну допомогу. Цього мають навчати у випускному класі школи та на перших двох курсах вишів. Аби всі могли надати першу допомогу, смертність у країні суттєво зменшилася б. Цей курс має бути професійним, ефективним і обов’язковим.
По-третє, і це не є винаходом велосипеду, – будівництво доріг. Я за те, щоб робити хай менше, але якісніше, з використанням перевірених європейських технологій.
По-четверте, створення нових робочих місць. Можливо, хтось скаже, що це популізм. Але я не закликаю до будівництва потужних заводів. Треба залучати вітчизняних і зарубіжних інвесторів, які використовують технології майбутнього. Українська молодь працює в європейських містах, де для їхніх ідей у сфері IT-технологій створили умови. А чому не ми?
– Ви озвучили проблеми та шляхи їхнього вирішення на загальнодержавному рівні. А локальні проблеми? Питання округу?
– На зустрічах із виборцями мене часто запитують, як вирішити проблему безпритульних тварин. Згоден, проблема є. Ті дві упаковки корму для собак, на яких піаряться політики, її не вирішать. Треба виділити земельну ділянку для притулку. Це можна зробити, такі землі в міста є. Розробити проектно-кошторисну документацію. Побудувати вольєри, можливо, стерилізація безпритульних тварин. Найняти персонал, залучити волонтерів. Витратити один раз десять- п’ятнадцять мільйонів, і все, проблему буде закрито. Це можна зробити, це реально.
Депутат Верховної Ради покликаний вирішувати державницькі проблеми. Але він – представник певного округу, певної території. Тому має допомагати своїм виборцям. Я переконаний, що вирішити можна все: і будівництво притулку, і ремонт гуртожитку обласної лікарні, і капітальний ремонт вулиці Вокзальної (це те, про що мене запитують), було б розуміння шляхів вирішення й прагнення це зробити.
– Будучи депутатом міської ради, ви набули певного досвіду спілкування з колегами по депкорпусу. Вистачить вам цього досвіду, аби плідно співпрацювати з представниками інших фракцій у парламенті?
– Вважаю, що так. Я ж спочатку був депутатом районної в місті ради, а потім – міської. Всякого було, але в мене не було конфліктів. Я прихильник консенсусу, досягнення порозуміння. Доводилося переконувати в правильності того чи іншого рішення. І поступатися приходилося задля того, щоб був конструктив.
– На чию підтримку ви розраховуєте?
– Звичайних мешканців міста, молоді, студентів, колег-викладачів. У мене є амбіції, але я за своїми статками, за світоглядом – звичайний громадянин. І мені близькі звичайні люди, я живу в їхньому колі, у звичайній трикімнатній квартирі. Ходжу з ними по тих самих вулицях, відчуваю ті самі недоліки або переваги сьогодення.
На моє переконання, у Верховній Раді повинні бути люди, які «з людей», вихідці з народу, а не ті, хто «над народом». Ті, хто живє в шикарних маєтках, лікується та відпочиває за кордоном, не розуміють проблем простого народу. Це доведено десятиліттями існування українського парламенту. Треба цю систему докорінно поміняти.
Олена Нікітіна, «УЦ».
Політична реклама.
Юлія Тимошенко розкритикувала уряд за заборону консульських послуг для молоді за...