Кому на руді «жить хорошо»?

13:22
576
views

В обласній науково-практичній бібліотеці ім. Чижевського відбулася представницька презентація книжки місцевих науковців із досить промовистою назвою «Життя в краю підвищеної радіації», виданої коштом департаменту екології обласної державної адміністрації. Шкода, що на презентації не було помітно керівників відповідних обласних і міських управлінь, оскільки мова йшла не стільки про так звані загрози від діяльності урановидобувного комплексу, як про реалізацію практичних заходів щодо мінімізації впливу виробництва на довкілля. До речі, представників шахт теж не було.

На противагу назві, книжка професора Федора Топольного та доцента Ольги Гелевері покликана не налякати нас у черговий раз радіаційною загрозою від уранових шахт, а навпаки, у популярний і доступний спосіб пояснити, що насправді негативного впливу на життя населення області від діяльності урановидобувного комплексу практично не існує, або ця загроза значно перебільшена. На основі власних досліджень учені доводять, що іонізуючий вплив від видобутої руди практично не відбивається на здоров’ї мешканців, зате галас навколо урану дійсно завдає шкоди соціальному та промисловому потенціалу області. Навіть такі, начебто незаперечні факти про першість області в розвитку онкологічних захворювань у перерахунку на сто тисяч мешканців швидше є інструментарієм для маніпулювання громадською свідомістю, ніж правдою.

В області дійсно спостерігається перевищення середньостатистичних показників з онкозахворюваності, але лише з однієї позиції – раку шкіри. Усі інші види захворювань чи новоутворень у розрізі територій країни здебільшого однакові або навіть нижчі за середньоукраїнські показники. Щодо раку шкіри, професор Топольний вже давно має власну теорію. Цей тип захворювання обумовлений у нас особливими умовами сонячної радіації, яка має найбільшу в Україні активність, і все це пояснюється кліматичними й ландшафтними особливостями нашої області та країни. Навіть наявність відвалів забалансових руд біля шахт не може завдати реальної шкоди здоров’ю населення, оскільки радіоактивне випромінювання уранової руди має надто обмежений радіус дії в просторі й тривалість у часі – усього кілька десятків сантиметрів і мілісекунд, а також надзвичайно слабку проникність. Іншими словами, щоб отримати серйозну дозу опромінення, можна роками блукати на відвалах і не завдати організму ніякої шкоди.

Насправді в населених пунктах області не фіксуються покажчики випромінювання, вищі за природні значення, хоча в місцях локалізації уранових руд і навіть гранітних кар’єрах фон вищий за визначенням. Але для мінімізації його впливу на довкілля навколо підприємств існують природозахисні смуги та зони спостереження, а щоб спростити розуміння впливу радіації на людину, від себе додамо, що її варто порівнювати з впливом відкритого вогню – чим ближче до багаття, тим більша вірогідність отримання опіків. Тому ми обираємо безпечну відстань і користуємося цим джерелом енергії мільйони років.

Це аж ніяк не знімає необхідності суворого контролю та впровадження засобів захисту довкілля від можливого розповсюдження радіоактивних часток разом із вітром і пилом, але й ця проблема вирішується достатньо простими заходами – залісненням, озелененням, окрім того, відвали вже практично ліквідовані на Смолінській шахті, і зараз цим займаються на Інгульській.

У ході дискусії з’ясувалося, що більшість природозахисних кампаній, які проводили як активісти, так і влада, насправді не дали позитивних результатів, оскільки вони проводилися достатньо формальними методами. Скажімо, навіть поважні науково-дослідні інститути не проводили широких власних досліджень, а оперували давно відомими статистичними даними, отриманими від місцевих фахівців. Інертність мислення в таких моментах схожа на висновки вчених щодо причин Чорнобильської катастрофи – усі кажуть, що це стало наслідком просто невдалих експериментів з обладнанням, але Федір Топольний вважає, що аварія сталася внаслідок спроб перепрофілювання енергетичного реактора на ізотопний задля отримання стратегічного збройного плутонію.

Між іншим, останні дослідження, які проводилися в першій половині 2010-х років по широко розрекламованій програмі «Стоп радон», обійшлися обласному бюджету в суму майже півтора мільйони гривень, але навіть про їхні результати нічого не відомо. Професор Топольний стверджує, що такі ініціативи, як «Стоп радон» та інші, швидше негативно впливають на соціальний імідж області, ніж приносять практичну користь.

Через надлишок негативної інформації в ЗМІ область має непривабливий інвестиційний імідж, а побочним ефектом цього є найнижча в Україні кількість вчених із науковими ступенями. Це прикро, бо насправді умови проживання за кліматичними показниками в нас навіть кращі за гірські чи морські райони.

Теорія, звичайно, цікава, але автори піднімають і питання функціонування уранових шахт, які потребують активнішого вивчення та уваги з боку як влади, так і громадськості. Зокрема, це виведення уранових шахт з експлуатації. Автори книжки вважають, що навколо шахт потрібно створити природно-заповідні зони для вивчення становища в закритих об’єктах.

Те, що такі дослідження потрібні, підтвердив і Микола Сухомлин, колишній очільник області. Він нагадав, що, окрім діючих шахт, в околицях Кропивницького є законсервована Северинівська шахта, де колись у стволи глибиною більше півкілометра згорнули сотні тонн відходів м’ясопереробного виробництва, і як все це «добро» впливає на підземні води – ніхто не знає. Він же запропонував нашим науковцям вивчити закордонний досвід виведення з експлуатації урановидобувних підприємств і рекультивації територій та активніше залучати для наукових досліджень кошти об’єднаних територіальних громад – Великосеверинівської, Смолінської чи Первозванівської. Це обопільна вигода для науковців і для громад, однак спочатку потрібно побороти оту славнозвісну інерцію мислення, яка в даній ситуації спотворює дійсність і заважає розвитку.

Сергій Полулях, “УЦ”.