Земля: не всім і не порівну

13:09
359
views

На «АгроЕкспо-2019» важко знайти співрозмовника, який не орієнтується в питаннях розвитку сільськогосподарської галузі, але практично неможливо зустріти людину, байдужу до теми майбутньої реформи ринку землі в Україні. Про це зараз думають усі причетні до сільського господарства, особливо якщо це президент Асоціації фермерів і приватних земле­власників України Микола Стрижак.

 

Асоціація разом з іншими громадськими організаціями ще до офіційного відкриття виставки провела дискусію щодо перспектив сільського господарства в нових умовах, після чого ми поспілкувалися з Миколою Івановичем, стоячи на другому поверсі виставкового комплексу.

– Ви вже оглянули експозицію? Які враження?

– Та які можуть бути враження, коли бачиш таку техніку? Враження – чудові. Динаміка виставки не може не радувати. Я сам родом із Кіровоградщини, із Знам’янського району, так що мені вдвічі приємніше, що таку потужну виставку змогли організувати на нашій землі.

– На ваших слуханнях, які щойно закінчилися, більше уваги було не до техніки, а до ринку землі, до її можливого продажу. Яка ваша позиція?

– Щойно в обговоренні цього питання приймало участь багато громадських організацій, але усі вони зійшлися на такій тезі: земля повин­на купуватися лише громадянами України, які живуть і працюють у тій місцевості, де вони купують землю. Оце золоте правило.

– І олігархи теж? Зараз багатії теж живуть у сільській місцевості, там у них маєтки.

– Формально так, це мешканці села, але ми хочемо обмежити їхні апетити. У нас у цьому питанні невеликі різночитання. Наприклад, Аграрний союз каже, що в одні руки можна дозволяти купувати не більше 200 гектарів землі або 500 гектарів на сімейне господарство. А ми вважаємо трішки інакше – кожна фізична особа, яка живе та працює на цій території, може придбати по сто гектарів у руки. Це означає, що в одній родині чоловік може купити 100 гектарів, жінка – 100 гектарів, діти юридичного віку, скажемо так, теж по 100 гектарів. Таким чином їхнє господарство може зростати.

– Це не призведе до розпорошення земель?

– Чому я пропоную таке обмеження, 100 гектарів у одні руки в родині? Тому що людина по своїй натурі слабенька. Вона завжди піддається якимось негативним впливам. І от Петро Аркадійович Столипін (голова ради міністрів царської Росії, автор радикальної земельної реформи, яка давала членам сільської общини право на вихід із часткою общинного паю, вбитий терористом у 1911 році. – Авт.) подивився, що люди, які гірко працюють усією своєю родиною, разом заробляють ці кошти, а голова родини може пропить, прогулять, прокрутить спільні кошти. Тому Столипін вважав, що це ще можна зробити і з урожаєм, але землю, як з загальнородинною власністю, – ні. Такий глава сім’ї не міг продати спільну землю одноосібно. Тому мій прадід міг самостійно землю купити, але без консолідованого рішення родини він не мав права її продати, щоб не обділити свою родину. Тому я й пропоную не по 200 гектарів на сім’ю, а по 100 гектарів у кожні руки. Це важливо ще й тому, щоб чоловік любив і поважав свою дружину не тільки за те, що вона дружина.

– Такий собі виховний момент?

– В якійсь мірі. Так от, щоб чоловік поважав дружину ще й як співласника додаткових 100 гектарів сімейної землі.

– Це ваша пропозиція, цікаво, а як вона корелюється зі статистикою підтримки чи не підтримки продажу землі?

– За продаж землі виступає 39 %, проти – 40 відсотків населення. Усі інші або утрималися, або не розуміють питання. Але такі опитування теж не однозначні. Так склалося історично, що в різних країнах референдум із цього питання не проводився, тому що воно не підлягає референдуму.

– Не дуже зрозуміло, невже народ не може висловитися з цього приводу?

– Може, але це настільки складне питання, що насправді вирішальну роль у його врегулюванні відігравала лише розумна політика. Тобто є такий досвід, що конфлікт інтересів між власниками землі й тими, хто живе та працює на цій землі, завжди вирішувався лише двома шляхами.

– Інших варіантів не існує?

– На жаль, тому або цивілізовано, або – з кров’ю. Тому розумні лідери завжди пропонують цивілізований вихід із цієї ситуації, я маю на увазі класичний, про який я й казав на початку розмови. І хто що б не говорив – іншого шляху не існує. Ось нам пропонують на сьогоднішній день латиноамериканську модель, але все одно й вони потихеньку повертаються до класичної моделі, яку започаткував і здійснив Столипін. Теоретично вона існувала, але практично її втілив у життя Петро Аркадійович Столипін.

– Колись ми вчили, що він був деспотом і сатрапом.

– Але на практиці кожна держава змушена вийти на реалізацію його ідеї, по-іншому не виходить. Тільки класичний спосіб врегулювання земельного питання, а ще: земля не повинна ще більше концентруватися в одних руках, як нам пропонує нинішній проект закону. Тобто ще більш загостряться питання та протиріччя! Тому треба дуже швидко вирішити його так, як ми пропонуємо, а потім іти поступово далі, розвиватися та вдосконалюватися.

– А землі державного запасу теж ідуть на продаж?

– Я на це дивлюся і філософськи, і практично. Земля – це не просто суб’єкт попиту й пропозиції, як дехто думає, навпаки, це набагато ширше поняття. Вона має фізичні властивості, завдяки яким вона утримує рослину. Вона має хімічні властивості, завдяки чому на землі живиться все живе. Земля – це й життєвий простір, і вона ж одночасно особливий засіб виробництва. І ще одне важливе значення: земля – це державоутворююча складова. Це територія. Немає території – немає держави. Тому ми змушені збільшувати банк землі в державному запасі, тому що ми можемо втратити не лише землю як предмет торгівлі, але й власне територію.

– А які перспективи сільського господарства в нових умовах? Які загрози?

– Ви знаєте, є золоте правило. Воно каже, що, окрім рівних прав, ми повинні мати й рівні можливості. От зараз нам пропонують однакові права з іноземцями, але можливості в нас різні. У нас не буде можливості конкурувати з ними. Ми просто за визначенням програємо їм у цьому питанні. Звідси й теза про те, що українську землю можуть купувати лише українці з відповідними обмеженнями, про які я щойно сказав.

– Але це з іноземцями. А хіба в Україні всі громадяни мають однакове право на землю?

– І в Україні теж не всі громадяни мають однакове право. Я колись казав і можу повторити, не боячись. Хто має кошти в нас сьогодні? Весь великий бізнес створив свій капітал за межами права та закону, тобто – нечесно. Тому в кого зараз є гроші для того, щоб купити землю? Вони є в бандитів, у прокурорів, у суддів, у державних службовців, які нечесно накопичили свої капітали.

– Відома ленінська формула покликана легалізувати експропріації майна, але ж серед наших фермерів також є багаті люди, проте вони заробили свої гроші чесно.

– Дійсно, але ви самі сказали, що фермери – ЗАРОБИЛИ, але вони все одно перебувають не в однакових можливостях із сучасними багатіями, і не лише з ними, тому коли вийдуть на аукціон прокурор і фермер, то там навіть не гроші будуть грати головну роль, а вага в цьому районі. І прокурор завжди знайде гирьку, яку покладе на шальки терезів, і вона переважить або знайде інші важелі впливу й завжди виграє. Я казав ще рік тому, який би ви тендер не придумали…

– Але ж свого часу боялися й реформи колгоспів, потім КСП, але ж з тих пір продуктивність сільського господарства лише зросла, навіть на виставці це видно.

– Значно зросла. Значно. І земля повинна рухатися, вона повинна знайти ефективного господаря, який живе в селі й живе селом. Оце формула, яка все визначає. Власник землі не тільки живе в селі, але й живе селом – оце головне. Якщо такий господар прийде, тоді й у об’єднаних територіальних громад з’явиться можливість забезпечити себе фінансово. Мало того, його, тобто ОТГ, будуть населяти ефективні господарі, які бажатимуть, щоб порядок був не лише на землі, але й у селі, і коло його будівлі чи садиби – все піде як по маслу. Це каже історія.

– Хотілося б вірити, хоча залишається багато незрозумілого, наприклад, що таке ринок землі взагалі?

– Ринку землі не існує. Є лише обіг землі. Ринок передбачає рух товарів, а земля не є товаром.

– А чи всі громадяни України наділені правом на частку державного майна у вигляді земельного паю? Міські мешканці, наприклад?

– Ні, не всі. На нашу думку, таке право має лише той, хто збирається жити й працювати в цьому селі. От він має право на придбання землі та користування нею. Ні в якому разі ніхто не має права купити землю, а потім її здавати та жити, як рантьє. Я проти цього.

– Але ж ми саме це зараз і бачимо!

– Ми також бачимо це й хочемо зняти це питання з порядку денного.

– Завдяки реформі?

– Завдяки реформі. Ви бачите, що і Аграрний союз, і ще сім громадських організацій, у тому числі наша асоціація, хочуть саме такого розвитку подій. Ідеальної справедливості немає, але ми хочемо наблизити її у відношенні тих, хто живе та працює на найкращих землях Європи. Наш селянин повинен бути найзаможнішим селянином Європи. Все просто.

Сергій Полулях, “УЦ”.