Наталія Смирнова: «Писати, вчитися й читати»

13:33
862
views

Вже декілька років на престижних літературних конкурсах дипломи отримує авторка з Кропивницького Наталія Смирнова. У відкритих джерелах відомостей обмаль що про письменницю, що про твори. Найвідоміший на сьогодні її роман написаний у жанрі фентезі. Ось, мабуть, і все. Та в переліку робіт, які отримали відзнаки, – романи, повісті, оповідання, причому дорослі й дитячі, і навіть сценарії до фільмів. Тож йдемо в гості.

У кабінеті письменниці на робочому столі стос, але не рукописів, а дитячих шкільних зошитів. Виявляється, автор – вчитель зарубіжної літератури та англійської мови в Кропивницькій загальноосвітній школі №1.

Принаймні, зрозуміло, звідки стільки нагород за дитячі твори. Але, як не дивно, починала Наталія Смирнова з дорослих. Каже, дитячої теми й у школі вистачало. Та пізніше дитячі сюжети й теми якось самі прийшли.

 – Починалося все з дорослих містичних творів. Це таке сучасне українське фентезі. Я дуже люблю наші фольклорні образи – характерники, мольфари, відьми… З дитинства любила читати про таке. А потім я багато років викладала народознавство в школі, тож для роботи читала чимало матеріалів такого спрямування. І так захоплення перетворилося на щось більш серйозне, – каже пані Наталія, яка вірить у існування людей з особливими здібностями. – Звісно, не на такому рівні, як герої моїх книжок, але все-таки вони є. До того ж, хотілося поєднати яскраві образи з цікавими українськими місцями.

Усі її твори-фентезі вийшли під псевдонімом.

У 2016 році роман Наталії «Тримай мене міцно» отримав диплом  Всеукраїнського фестивалю сценарної майстерності «Кіноскрипт». Це спеціальна відзнака за розвиток жанру фентезі. А вже потім, трансформований у роман, переміг на конкурсі журналу «Дніпро» й був надрукований у першому номері за 2018 рік.

І лише потім вийшла фентезі-повість для дітей «Діти, чари, вовкулаки».

 – Тут навпаки, спочатку була написана дитяча повість, а потім – на її основі сценарій. Він переміг на Міжнародному літературному конкурсі романів, п’єс, кіносценаріїв та пісенної лірики «Молода КороНація» у номінації «Найкращий кіносценарій. Дорослі для дітей» у 2018 році – це дитяче відгалуження конкурсу «Коронація слова». Диплом вручав Віктор Андрієнко, дуже люблю цього актора, тож було надзвичайно приємно. Я не сценарист, але з дитинства дуже люблю кіно, тому хотілося спробувати себе й у цьому. Зараз цей сценарій має два дипломи: один, як я вже казала, як переможець конкурсу «Молода КороНація», і друга перемога – цього року диплом від Спілки кінематографістів України на фестивалі сценарної майстерності «Кіноскрипт». Це професійний конкурс, спеціально для сценаристів. Я ж самоучка. І така відзнака – це навіть дивно було, що його помітили й відзначили. Для мене це надзвичайно важливо. Може, навіть і знімуть колись. Тут єдина проблема в тому, що це фентезі. А фентезі – це гроші. Дуже дорого знімати такі фільми. Можливо, хіба що у кооперації держави з приватними спонсорами, – каже Наталія.

Є й інші дитячі твори, які вже вийшли у світ і мають своїх шанувальників.

 – Паралельно пишу дитячі оповідання. Співпрацюю з дитячим журналом, він мені самій подобається. Видання «Мамине сонечко». У них виходять «Маленька фея й сім гномів» для дітей 6-12 років і для хлопчиків «Маленький розумник». Три оповідання вже надрукували. Я приношу до шкільної бібліотеки, діти читають, і їм подобається, бо вони сучасні, для них і про них, – розповідає письменниця.

Вдалою видалася проба себе й у конкурсі історичних оповідань «ProМинуле» видавництва «Темпора».

 – Ніколи такого не писала, але колись для шкільної виховної години готувала матеріал про кохання Івана Франка з Ольгою Рошкевич. І так мені тема припала до душі. Чому в них не склалося? Мені хотілося показати все саме очима Ольги – як зароджувалося її кохання, як розвивалося. Я прагнула розкрити її почуття, переживання, подати її точку зору на все, що відбувалося між ними. Як вона це все пережила? Довелося відшукати й прочитати купу матеріалу, спогади, листи… Історичні оповідання – то дуже складно. Навіть не уявляю, як автори пишуть величезні історичні романи. Велика відповідальність – не перекрутити, не наплутати. Підготовка до написання тривала рік. У ньому є й події, і почуття, але вони передані з точки зору Ольги, – розповідає Наталія.

Оповідання «Лілея» увійшло в шорт-лист конкурсу й побачить світ у збірці переможців у листопаді.

У цьому ж році світ може побачити оповідання для підлітків «Лузер», яке теж має відзнаку літературного конкурсу. Цього року він отримав диплом переможця на «Молодій КороНації» у номінації «Оповідання для середнього шкільного віку».

 – Діти вже читали, кажуть, їм дуже сподобалося. Причому діти різного віку. Бо воно про їхні проблеми. Там є відповіді на запитання, які їх турбують. Як подобатися і батькам, і друзям-одноліткам, і дів­чатам, але при цьому залишитися самим собою? Воно й актуальне, і смішне. Герой потрапляє в кумедні ситуації. А от як він знайшов відповідь на це запитання, дізнаєтеся, коли збірка з цим оповіданням вийде з друку.

Цього року на конкурсі «Крилатий Лев» був відзначений роман «Подаруй мені світло».

 – Так, коли з журі телефонували, щоб запросити на нагородження, розповіли, що спочатку були скептично налаштовані, мовляв, невідоме прізвище, якийсь автор з Кропивницького. Але сказали, як почитали, то відразу відзначили його. Сподобалися і зміст, і назва, мовляв, дуже поетична.

– Фентезі?

 – Ні. Це роман про те, як стереотипи заважають жити й розуміти інших людей.  Він про молодь, її проблеми. За цей роман я дуже хвилювалася, адже дуже хочеться, щоб його читали. Надзвичайно приємно, що його відзначили.

– Що дає участь у конкурсах і дипломи-відзнаки?

 – Тут 50 на 50. За власні кошти видавництва друкують в основному відомих письменників. Сам же не видаси, бо це дуже дорого. Якщо пощастить і знайдеш видавництво, і когось відразу зачепить тема твору, то видадуть. Але це лотерея. Можуть, звісно, видати й невідомого автора. Та якщо ти невідомо хто, то можуть і не подивитися навіть. У видавниц­тво в основному ж висилаєш не весь роман, а лише синопсис (його дуже скорочену версію). А диплом престижного конкурсу дає переваги, принаймні, видавництво напевно візьметься його читати. 

– Ви багато пишете про дітей і для дітей. Але проблема сучасних дітей – вони мало читають. Навіть за шкільною програмою. Можливо, якби її осучаснити, у полку читаючих дітей прибуло б?

 – Так, читають небагато дітей. По школі – десь 50 на 50. Це залежить від виховання, родини. Зазвичай, де батьки читають, там і діти. Але є й винятки.

А от щодо програми, то вона й так останнім часом дуже активно осучаснюється. Поступово вносять нові твори й імена. Можливо, у розділі позакласного читання більше, але вони там точно є. Я дуже багато читала в дитинстві, майже по книзі в день, залежно від обсягу твору. Але зараз багато чого відкрила для себе, коли почали змінювати програму. Це твори, яких я в дитинстві не читала, бо їх просто не було або я про них не знала. Наприклад, Крістіне Нестлінгер. Вона пише давно, ще з 70-их, але для мене це відкриття. 

Правда, не все у нас є в перекладі, але пошукати можна. У школі вивчають «Конрад, або хлопчик із бляшанки». Головний герой – казковий персонаж, але дія відбувається в наші часи. Для дітей у Нестлінгер багато цікавого. Є в неї й серйозні реалістичні твори. Наприклад, її спогади про кінець Другої світової війни, коли радянські війська зайшли в Австрію. Варто почитати й дорослим. Настільки глибокі проблеми та цікаво написані твори. І мені як письменнику є чому повчитися. Дуже радила б «підсунути» цього автора своїм дітлахам. 

Між іншим, сучасні письменники для школярів – найулюбленіший розділ. Вони їм ближче. 

Ще один автор, який раніше в школі не вивчався, а тепер є, – Пауль Маар. У школі вивчають один твір, але їх у нього дуже багато. «Поліанна» Елеонор Портер – хто в школі пропустив, варто повернутися. Дуже добра та світла книжка.

– А дорослим щось підкинете?

 – Радити список книг – невдячна річ. Від віку, характеру, темпераменту, інтересів залежить, «зайде чи ні». От я люблю фентезі й частково містику, здавалося б, зараз такий популярний Макс Кідрук. А мені не пішло. Між іншим, моя улюблена книжка – «Майстер і Маргарита» Булгакова. Бо і містика, і гумор, і такий глибокий твір. Люблю твори Хемінгуея. Ще з цікавих – Милорад Павич.

Сергій Жадан гарно пише, мені подобається його стиль.

Є письменники, які пишуть добре, але там такі проблеми, що після них залишається важкий післясмак. Тому тут важко казати, чи варто таке радити. Хоча, мабуть, і варто. Люди побачать себе зі сторони такими, які вони є. І це – Люко Дашвар. Після прочитання якось важко, але ж потім ти розумієш, що це правда. І треба замислюватися над тим, як ми живемо. Щодо радити… От мені дуже подобається польська письменниця Барбара Космовська. Вона пише для дітей 14-16 років. Дала її учням, і дивна річ – хлопці сказали, класне, а дівчата – нудне. Хоча там героїня дівчина, і події цікаві. 

Та все-таки Наталія Борисівна вимовила слово «раджу».

 – Твір, який іде у позакласному читанні в списку для 7 класу, але я б його порадила дорослим почитати, а не дітям. Знайти його не так просто, але в бібліотеці є. Клаус Гагеруп «Золота вежа». Автор – норвезький психолог, і його професія відчувається у творах. Дітям, можливо, він буде не таким цікавим, але дорослим варто прочитати. Джеймс Олдрідж «Останній дюйм». Анна Гавальда «35 кіло надії». На мою думку, ця книга теж буде цікава дорослим. І вона теж про те, як навчитися розуміти один одного. Нам саме цього часом так не вистачає. А тим, хто ниє постійно, як нам важко й погано жити, раджу Халеда Хоссейні «Тисяча сяючих сонць». А просто для душі – Розамунду Пілчер «Збирачі мушель».

– З читачами ясно. А от письменникам-початківцям що скажете?

 –  Я ще не настільки досвідчений письменник, щоби щось радити. Можу тільки сказати, що головне – писати, не відступати від мети, вчитися й читати багато книг.

Ірина Нетреба, «УЦ».