Олімпійський щоденник: старт зі стресом

Уже перші дні показали, що порівнювати літню 2008 року і цю зимову китайські Олімпіади просто неможливо. У відкритих доковідних реаліях, за словами моїх колег, яким пощастило дванадцять років тому побувати в Пекіні, китайці були взірцем організації, порядку та привітності. А зараз склалося таке враження, що організатори просто відбувають обов’язок і не особливо турбуються про те, щоб справити на гостей чудове враження. Це точно найекономніші у всіх відносинах Ігри.

Звичайно, розуміючи ставлення в Китаї до коронавірусу й з урахуванням спалаху «Омікрону», простіше було Ігри якщо не скасувати, то перенести. Але, по-перше, ніхто в такі короткі терміни не погодився б звалити на себе цю ношу без можливості хоча б щось заробити. А по-друге, організатори запевнили, що в них все під контролем і вони готові до будь-яких випробувань. Ось тільки випробування більше випали на долю учасників Олімпіади та журналістів.

Ходіння по муках

Для того, щоб стати свідками цієї події, дійсно нам довелося виконати безліч вимог, які мало не щотижня змінювалися. За останні півроку ми заповнювали й відправляли велику кількість різних документів, переважно пов’язаних із ковідом, де зобов’язалися суворо дотримуватися встановлених, у тому числі ковідних, правил. Оновлення та доповнення йшли постійно, і ти ледве встигав за ними стежити. А незаповнений у зазначений час документ загрожував величезними проблемами, аж до анулювання акредитації.

А ще оплату за, прямо скажемо, недешеве проживання вимагали внести наперед двома траншами – у квітні та жовтні минулого року. Причому оплату потрібно було робити в китайській валюті. Для цього мені довелося відкрити в банку спеціальний рахунок, на який покласти суму в гривнях. Потім банк купував китайські женьміньбі (саме так називається китайська валюта) і здійснював переказ грошей навіть не на рахунки готелів, а до Оргкомітету Олімпіади. Готелі пропонувалися на вибір. І ти міг вибрати кілька варіантів, вказуючи на переважний варіант. А там уже лотерея вирішувала, який готель тобі дістанеться. Не приховую, що мені в цьому плані пощастило, оскільки на Changbaishan International Hotel гріх скаржитися. Начебто заявлені чотири зірки, але, як на мене, так усі п’ять. Ну, можливо, одну зірку зняли через те, що Інтернет в готелі що є, що його немає. Тож доводиться переважну більшість часу працювати в прес-центрах, де з Інтернетом та месенджерами все гаразд.

Коли негатив краще позитиву

До речі, я ризикував узагалі не потрапити на олімпійські об’єкти й нічого цього не побачити. А міг провести час в іншому готелі, куди відправляють бідолах із двома позитивними тестами. І це на весь час, аж поки ти здаси два негативні тести. Один із моїх київських колег на даний момент перебуває там уже рівно тиждень. Недарма ж найпопулярнішим жартом серед журналістів у ці дні є:

– На який результат ви розраховуєте на цій Олімпіаді?

– На негативний.

І в тому, що в кожному жарті є частка істини, я переконався на власному прикладі.

Але все по порядку. Ще до того, як я сів у літак, сивого волосся в мене точно додалося. За чотирнадцять днів до відльоту потрібно було встановити спеціальний додаток, у якому необхідно було щодня моніторити свій стан здоров’я та відповідати на поставлені запитання. За 96 та 72 години до вильоту вимагали зробити платні тести, виключно у затвердженій китайською амбасадою лабораторії. У нас така знайшлася в онкодиспансері. Але це філія, яка лише бере проби, а потім відправляє їх до Києва. І ось зі столиці довелося чекати відповіді майже до години ікс, коли потрібно було заповнювати хитромудру анкету на отримання грінкоду з китайського посольства. Без цього коду в твоєму смартфоні в літак просто не пустили б. Ну й без свідоцтва про вакцинацію. Цікаво, що перша відповідь з Києва надійшла о сьомій вечора, а друга – о третій годині ночі.

Останнє, що треба було зробити, – це правильно заповнити митну декларацію, яка була потрібна вже в Пекіні. Дорогою до Стамбула ще встиг подивитися пряму трансляцію вирішальних моментів баскетбольної Євроліги між московським ЦСКА та турецьким «Анадолу Ефесом» та перекусити за рахунок авіакомпанії.

Стикування між рейсами зайняло лише дві години. Перед посадкою на Пекін у нас знову ретельно перевірили всі документи. Але, на відміну від Києва, грінкод вимагали наживо, а не у вигляді скріну. Так що завбачливо підключена година безкоштовного Інтернету в стамбульському аеропорту (там потрібно було відсканувати свій паспорт та отримати код для з’єднання з вай фай) стала в пригоді. Сам переліт від Стамбула до Пекіна зайняв близько 10 годин, які я провів у глибокому сні з перервою на дворазове прийняття досить традиційної в літаках їжі. Одним рейсом з нами летіли спортсмени зі Словаччини, Боснії, Румунії, Грузії та РОК. Наша частина салону була майже заповнена.

Відразу ж після виходу з літака в Пекіні привернули увагу «космонавти у скафандрах», а насправді співробітники аеропорту, одягнені в захисні костюми. Тут подумалось – як же їм не жарко? Але з часом стало зрозуміло, що страх перед коронавірусом у Піднебесній просто панічний. Звідси вимоги придбання масок єдиного зразка, постійний контроль за їх носінням, щоденні болючі тести, режим жорсткої олімпійської «бульбашки» без жодного шансу вирватися на свободу та пізнати китайський світ.

А в аеропорту ми знову заповнювали митну декларацію, з якою я намучився ще вдома. На щастя, в автоматі виявився російський варіант перекладу. Тож я швиденько поставив потрібні галочки й рушив далі. І тут на нас чекало найскладніше й найболючіше випробування. Дівчата, які брали проби з носа та горла, здавалося, збиралися дотягнутися до самого шлунка та головного мозку своїми паличками. Декому розколупали носи до крові, а ковтати ще наступного дня було боляче. Усе подальше було вже в радість. Маю на увазі спілкування з митниками, активування акредитації та очікування автобусів, які мали доставити всіх у готелі. Благо, багаж уже стояв у спеціальній зоні поряд із зупинкою автобусів. Я виїжджав мало не останнім рейсом, оскільки насамперед відправили тих, хто оселився у гірських кластерах. І треба ж такому статися, що вже на третій Олімпіаді я їхав в одному автобусі з одіозним російським коментатором Дмитром Губернієвим і його молодими колегами. Але якщо раніше в нас ще було спілкування, то зараз не було ні бажання, ні сенсу. Зате я дізнався, як літає чартерами на етапи Кубка світу майбутній олімпійський чемпіон Большунов, чому віддали перевагу чартеру роковські хокеїсти та як їх за це критикували, який склад буде у збірної РОКу на комбіновану естафету в біатлоні, яка конкуренція у запаребрикового спортивного мовлення та багато іншого. Я ж їх не чіпав і спокійно вийшов біля свого готелю.

А першого вечора в Пекіні я пережив стрес. Приблизно за дві години мені зателефонували в номер і повідомили про мій позитивний тест у аеропорту. Номер миттєво перегородили столом. І тут же в коридорі, біля номеру, «космонавти» спочатку попросили виміряти температуру (вона була нормальною, як і загальне самопочуття), а за п’ять хвилин зробили другий тест тільки з горла. Були поставлені жорсткі вимоги не залишати помешкання ні в якому разі. Звісно, що спати вночі я вже не міг і вивчав подальші варіанти. На щастя, тут при позитивному тесті не відправляли відразу на двотижневу ізоляцію, як у Токіо.

Порадувало те, що вже вечірній тест у мене був негативним. Про це повідомили все ті ж «космонавти», які десь годині о сьомій ранку взяли ще один тест і принесли сніданок. Але який там апетит? Очікування своєї долі провів за переглядом по китайському телебаченню матчів попереднього етапу з керлінгу, який стартував ще до офіційного відкриття Олімпіади. Ну й трохи поспав. Прокинувшись, помітив, що стіл від мого номеру прибрали. Але ще довго вагався виходити, адже колеги повідомляли, що може пролунати сирена.

Нарешті я вирішив ризикнути й спустився на ресепшн. І там повідомили, що «Добі – вільний!».

Радості моєї не було меж. Почав швидко збиратися до Головного прес-центру (ММС), але на останній автобус, який відправився від прес-центру до стадіону «Пташине гніздо» за чотири години до початку свята, все одно вже не встиг. І тут окремо потрібно сказати про транспортну олімпійську систему, яка залишає бажати кращого. Олімпійське таксі, якщо запізнюєшся, можна викликати на спеціальному сайті, відсканувавши QR-код. Я взнав, що проїзд від готелю до ММС (автобусом їхати хвилин 20) обійшовся б мені в 150 китайських грошей, або 666,50 гривень. І машину б подали майже через годину. Так що ніякого сенсу не було. Усі вмовляння водіїв, таксі яких стояли поруч із готелем, не увінчалися успіхом. Якщо в них є певний маршрут, вказаний на лобовому склі, то вони його не порушать навіть за готівкові гроші. А потім мені вже розповіли, що водії не дуже орієнтуються між олімпійськими об’єктами.

Тут є ще одна проблема: пішки пересуватися в межах «бульбашки» категорично заборонено. Усі пересування здійснюються на спеціальних олімпійських шатлах. Але логістика залишає бажати кращого. Колега з Молдови розповів, що його готель розташований поруч із ареною, де проходять змагання з шорт-треку. Пройти туди пішки максимум десять – п’ятнадцять хвилин. Але потрібно сідати в шатл, їхати до ММС, а потім вже другим маршрутом повертатися на шорт-трек. У підсумку на це витрачається більше години. При цьому в годину пік, коли змагання закінчуються й потрібно, для прикладу, не спізнитися на швидкісний поїзд, то ніякої соціальної дистанції взагалі немає. І ніхто за цим не слідкує. Ну й ще шатли можуть запізнитися або взагалі не приїхати. Так було зі мною, коли в неділю вночі намагався дочекатися автобусу до готелю, який начебто мав бути за розкладом, але ні в зазначений час, ні за півгодини так і не приїхав. Довелося повертатися до прес-центру й там вночі працювати над цим матеріалом.

Якщо після всього негативу, який я виплеснув, ви дійшли висновку, що я жалкую про цю олімпійську мандрівку, то ви сильно помиляєтеся. Адже це просто неймовірний шанс бути очевидцем усього, що відбувається, і вам про це розповісти.

Проблемам всупереч

Змагання дійсно захоплюють та вражають. Українці поки що без нагород, але з характером і перспективою. Тішить те, що майже в усіх видах наші спортсмени покращують свої результати. Дісталися фінішу в надскладних погодних умовах гірськолижники Іван Ковбаснюк і Анастасія Шепеленко. До останнього боровся за потрапляння в фінал у стрибках з нормального трампліну Євген Марусяк. На другий день зібралися з силами та пронеслись по трасі зі значним покращенням саночники Антон Дукач і Андрій Мандзій. У топ-25 пробилися наші дівчата-саночниці Олена Стецків та Юліана Туницька. У нас же із зимових видів спорту знають тільки біатлоністів та Олександра Абраменка. Але й інші атлети, які попри всі проблеми таки пробилися на Олімпіаду й виглядають гідно, – заслуговують на те, щоб їх знали.

Якщо ж говорити про біатлон, то попри те, що коронавірус вивів зі строю Олену Білосюк, Дар’ю Блажко, головного тренера чоловічої збірної Юрая Санітру та ще декількох наставників, відчувається, що команда налаштована рішуче. І нехай вас не вводить в оману тринадцяте місце в комбінованій естафеті. Наставник наших дівчат Урош Велепець узяв провину за цей провал на себе. Він зазначив, що несподівано змінився вітер на стрільбіще, а налаштування до стрільби Валі Семеренко не встигли поміняти й у підсумку були три штрафних кола, які вивели нас із боротьби за нагороди. Але потім Юлія Джима та Артем Прима показали, що й стріляється, і біжиться навіть за таких екстремальних умов.

Ну а друга жіноча гонка Олімпіади – індивідуалка з чотирма вогневими рубежами – стала найкращою для українок у цьому сезоні. На щастя, погода змилостивилася й такого холоду та шаленого вітру, як на естафеті, вже не було. Якби на останньому рубежі габарит після пострілу Юлії Джими закрився, то вона цілком могла розраховувати на медаль. Адже на дистанції можна було відіграти відставання з потужною швидкістю Юлі. А так із двома промахами та двома доданими хвилинами лише десяте місце з відставанням від олімпійської чемпіонки Деніс Херман із Німеччини в 1 хвилину 27,2 сек. Друге й третє місце посіли фаворитки – француженка Шевальє-Буше та норвежка Розеланд. Ну а інша українка Ірина Петренко стала однією з двох біатлоністок серед 88 спортсменок, що вийшли на старт, яким удалося закрити всі двадцять мішеней. Але рівень бігової підготовки не дозволив піднятися вище 11-го місця. Чистим ходом Іра поступилася чемпіонці майже півтори хвилини. Валя Семеренко швидко розігналася, але не розрахувала сили в горах, «наїлася» холодного повітря й майже втратила свідомість. Нашій найдосвідченішій біатлоністці не вистачило дихання для того, щоб продовжити дистанцію.

Нам з колегами цього дня пощастило побувати біля стрільбища, а згодом уже в мікст-зоні поставити свої питання Ірині Петренко та Урошу Велепецю. Поки наставник втішав Валю Семеренко, яка просто ридала, перед нами, як буря, пронеслася Юлія Джима, відмовившись від спілкування. Ірина Петренко також просила її не затримувати, та все ж відзначила, що стрільба вдалася, а ось ходом продемонструвала все, на що зараз здатна. Далася взнаки хвороба ще на початку сезону та непросте відновлення. Про ситуацію в команді Іра сказала, що психологічно дуже важко, адже кожного дня чекаєш, кого ще не пошкодує коронавірус. Але налаштування на подальші гонки бойові й усі будуть боротися на межі своїх можливостей.

Урош Велепець приніс вибачення за Юлію Джиму, зазначивши, що вона після таких прикрих гонок взагалі по дві годині ні з ким не спілкується. А виступом Юлі наставник залишився задоволений, адже на стрільбі просто трохи не пощастило, коли не закрилися габарити. Ну а згодом стало відомо, що для Валі Семеренко Олімпіада закінчилася й вона достроково вирушає додому на детальне обстеження.

Саме через позитивний тест фігуриста Івана Шмуратка ми втратили можливості боротися в командному турнірі повним складом. Але після двох негативних тестів Іван вже тренується й виступить в особистому турнірі. Найкращою серед нашої команди стала Анастасія Шеботова, яка, у тому числі й за нашої з колегами присутності, гарно відкатала свій «Щедрик» і посіла сьоме місце серед десяти учасниць змагань. Хоча це не дозволило збірній України піднятися вище останнього десятого місця.

Хто вразив у цей день мене особисто, так це японець Юма Кагіяма, який відкатав на такій швидкості та з такою впевненостю, що відразу бачиться фаворитом чоловічого турніру. Ну й солідно виглядала лідер жіночого одиночного катання Каміла Валієва з команди РОК. Якщо не станеться нічого непередбачуваного, то саме вона виграє олімпійське золото. Ну й ще я став свідком фантастичної перемоги Нільса ван дер Пола на дистанції 5000 метрів у ковзанярському спорті. Саме шведський чемпіон і рекордсмен світу був головним претендентом на перемогу. Але до цього нідерландець Патрік Рост установив олімпійський рекорд. І ще за три кола до фінішу останнього забігу здавалося, що Рост вже олімпійський чемпіон. Але ван дер Бек неймовірно додав і відіграв більше двох секунд, випередивши Роста на 0,47 сек. Тепер новий олімпійський рекорд – 6 хвилин 08,84 у цьому виді належить олімпійському чемпіону зі Швеції. Повірте, спостерігати за такою розв’язкою було неймовірно цікаво. А скільки ще таких моментів пощастить пережити за ці тринадцять днів Олімпіади. І сподіваюся, що повідомлю вам, що медальне свято прийде й на українську вулицю.

Юрій Ілючек із олімпійського Пекіна, спеціально для «УЦ»

Висловлюємо щиру вдячність справжнім меценатам Сергію Максимову, Руслану Згривцю, Миколі Грицаю, Олександру Павленку, Олександру Дануці, Олексію Олійнику, Тиграну Хачатряну, Андрію Табалову, завдяки яким стала можливою поїздка собкора «УЦ» на Олімпійські ігри до Пекіна.