«Це так несправедливо!»

11:10
2178
views

«Разом служили, товаришували. Це був надзвичайно світлий, позитивний хлопець. Веселий, красивий, сильний, товариський. Справжній десантник, справжній чоловік… Усі до останнього сподівалися, що він дивом вижив… Спи спокійно, друже». Ці рядки з приводу загибелі Вадима Сметанського написав у Facebook Павло Дейнеко, голова обласної організації «Свободи».

Вадим Сметанський народився 10 грудня 1995 року в Гайвороні. Закінчив ЗОШ №5, Гайворонський машинобудівний технікум. 2019 року призваний на строкову військову службу. Потім став професійним військовим – уклав контракт зі Збройними Силами. Служив у десантно-штурмовій бригаді. Коли Росія почала повномасштабне вторгнення, виконував бойові завдання на Київщині. Там і поклав голову 26 лютого. Кілька тижнів вважався зниклим безвісти. 15 квітня гайворонці провели його в останню путь.

– Він – моє перше кохання, – розповіла «Україні-Центр» Вікторія Стебловська, яка навчалася з Вадимом Сметанським в одній школі. – Ми разом в перший клас пішли й до п’ятого дружили. Вадик записки з віршами мені передавав на уроках, 14 лютого валентинки дарував. Потім ми підросли й віддалилися одне від одного. Але Вадик, йдучи гуляти з товаришами, казав, як і в ранньому дитинстві, своїй мамі: «Я з Вікою» . Це означало, що за нього не треба хвилюватися. Вадик – з хорошої сім’ї. Дуже шкода, що тьотя Катя, його мама, померла. Це торік сталося, ковід її забрав.

Вадим хороший був. Чесний, не брехав ніколи. З дівчатами поводився по-джентльменськи. Не ухилявся від колективної роботи. І скромний. Нарцисизмом не страждав.

Чула від Вадимової тітки Тамари (вона моя хрещена), що йому подобалося бути професійним військовим, що із захопленням розказував про службу.

Востаннє я й Вадим бачилися в листопаді торік. У Гайвороні зустрілися. Він мене як побачив, зрадів: «Привіт! Як ти?» Згодом переслав мені фотографію, де ми – діти. Смішні такі. У мене цього фото не було.

Це так несправедливо, що Вадим загинув!

– Вадим тихенький був, ввічливий, спокійний, – охарактеризувала колишнього учня гайворонська вчителька Наталія Швець. – Завжди посміхався, приязний. З повагою ставився до старших, до вчителів. Так його в сім’ї виховали. І до чистоти, до порядку привчений. Завжди брав участь у позакласних заходах, хоча заводієм не був.

– Скромний, мовчазний, – розповіла інша гайворонська вчителька, Світлана Чапалда. – Ніколи нічим не хизувався. Але сильний характер мав. Тому й пішов у десантники…