«Извините, мы вас спасали»

11:11
674
views
Фото Ігоря Демчука, "УЦ".

З Кариною ми зустрілися в Обласному соціальному центрі матері й дитини, готуючи матеріал про роботу цього закладу у воєнний час. Карина з дев’ятимісячним сином, Артемом, та чоловіковою сестрою, Лесею, прибули в Кропивницький із селища Наддніпрянського – мікрорайону Херсона, де в окупації стало жити нестерпно.

– І чим далі, тим гірше. А вони, – Карина має на увазі російських військових, – повсюди. На дитячий майданчик ідеш – а там вони з автоматами. Мимо нашого житла – дорога на Снігурівку. По десять разів на день – танки, БТРи. З наших вікон видно. Більше місяця ми сиділи вдома. Закінчилися памперси, почала прати використані, бо ціни зросли до 750 гривень. З харчами важко. Локшина – по 120 гривень за 400 грамів. Цукор по 100 за кіло. Про м’ясо й не кажу. У магазинах – черги величезні. Хлібина – в одні руки. А якщо сім’я велика! Банки ще працювали, але в банкоматах немає готівки. До кас – черги. У Херсоні люди без домівок залишилися. Без світла, без газу. Бо стріляли й по житлах.

За словами Карини, у Наддніпрянському загарбники облаштували штаб, поставили багато техніки. І розгромили Інститут зрошуваного землеробства Національної академії аграрних наук, одночасно із заснуванням якого півстоліття тому й почалася розбудова Наддніпрянського.

– Розгромили все там. Зимовий сад – теж. Сортову картоплю, яка на насіння, забрали собі, смаженої захотілося. Правда, магазинів у селищі не зачепили, на відміну від Херсона. У черги, звісно, не стають. Розплачуються російськими грішми. У школах, у дитсадках повиламували двері. Ночували. Залишили написи: «Извините, мы вас спасали». При зустрічі з жителями селища агресії не демонструють. Вітаються. Відповідати їм бридко. А не відповідати – страшно. Люди уникають їх. А вони – скрізь. Ходять по домівках. Питають, чи все добре, чи потрібна допомога. Просять телефон – подзвонити. Здається, проводять розвідку. А в Херсоні шукали активістів. Таких, як там, протестів проти окупантів у Наддніпрянському не було – люди бояться. Вийшли раз, коли орки знімали наш прапор в центрі, але ті автомати направили…

На запитання, чи зустрічалися серед земляків такі, що зраділи «освободителям», Карина відповіла:

– Обурюють люди, які казали, що їм байдуже, чия влада – Росії чи України. А своїх дітей відправили в Польщу. У селі, де чоловікові батьки живуть, теж такі є. Але коли почули, що росіяни забиратимуть собі 70 відсотків їхнього врожаю, то засмутилися.

Вибратися з окупованого Херсона – можливо, стверджує Карина. Щоправда, дорого: перевізники – звичайні автомобілісти – беруть 200 – 350 доларів. Жінкам виїхати простіше. Чоловіків російські військові примушують роздягатися на блокпостах, шукають татуювання, які свідчать про причетність до армії. Карина сподівається, що її чоловік вибереться з окупації без проблем.

Прийомом у Кропивницькому вона задоволена. Її зовиця – теж, вона знайшла на новому місці роботу. Артем же тут зробив перші кроки, і через це теж Карина ніколи не забуде Кропивницький.