З «раю» – додому

11:01
561
views

Кропивничанка Поліна Серьогіна під час першої хвилі виїзду українців за кордон внаслідок повномасштабної війни вирушила до Німеччини – діти наполягли. Поїхала не в нікуди, а до родичів, які прихистили, допомогли адаптуватися. Повернулася додому майже під звуки ракетних обстрілів…

– Про те, що в рідний Кропивницький прилетіли ракети, взнала, коли вже була в дорозі. Але навіть якщо б узнала напередодні, все одно повернулася б на батьківщину, – заявила Поліна і розповіла про перебування в Німеччині, державні програми щодо біженців та ставлення до українців місцевих жителів.

– Я їхала туди й плакала. Вважаю, що це нормальні емоції нормальної людини, яка тікає від війни. Дорога була складною, траси обстрілювали, великий потік машин. На кордоні волонтери на ходу дітей закутували у пледи, надівали теплі шапочки, давали їжу…

Нашим біженцям в Німеччині забезпечують всі умови для повноцінного життя. Щоправда, треба оформити неймовірну кількість документів, пройти не один кабінет. Щодо виплат. Дають 200 євро «ковідних», 300 євро на одяг, великій родині – 1800 євро на меблі. Від 50 до 100 євро дітям на канцтовари для школи. Окуляри безкоштовно, якщо зареєструєшся на відповідному сайті. За наявності державної страховки лікування безкоштовне.

Лікарі від наших дуже відрізняються. Наші уважніші. Там прийом у терапевта може тривати одну хвилину. Щось спитав і направив до вузького спеціаліста. А черга до нього – на пів року вперед.

Житло біженцям оплачує держава. Але шукати квартиру маєш самостійно. Українці на сайтах нерухомості шукають, допомагають один одному в групах, що у Вайбері, допомагають, навіть розміщають об’яви на вікнах квартир, що пустують.

Двічі в Дортмунді ми ходили на мітинг в підтримку України. Я багато ходила містом, просто гуляла – хотілося спокою. Неймовірно красиві парки, казкові дачі. Перший час були безкоштовні проїзні по всій Європі. Зараз дають лише 9 євро. Працювати наших не примушують, але можеш влаштуватися після отриманні посвідки на проживання. Є курси німецької мови, але не так просто туди потрапити – дуже багато бажаючих.

Були дивні випадки. Наприклад, вражає кількість молодих українців-чоловіків. Як вони перетнули кордон? В Гаазі, куди мене повезли родичі, ми гуляли набережною. Назустріч йшла компанія красивих молодих чоловіків. Напевно, сірійці. Привіталися, стали говорити, хто звідки приїхав. Коли я сказала, що з України, на мене посипалося відбірне російське матюччя. А на адресу Росії вони говорити «гут»…

Вихідці з Союзу, які переїхали до Німеччини 30 років тому, біженців з України мовчки ненавидять. Типу «понаїхали». Особливо це помітно в супермаркетах на касах, на рецепціях. Іноді російськомовні приїжджі гірше до нас ставилися, ніж араби-біженці.

Якби там була вся моя родина, я б, можливо, залишилася. Але з самого першого дня перебування в чудовій Німеччині я хотіла повернутися додому. Тепер я тут, вдома, в Україні.