Шахтарі воюють розумом

10:23
1534
views

В останню неділю серпня гірники Кіровоградщини відзначатимуть професійне свято – День шахтаря. Щоправда, цього разу вони звітують не трудовими, а бойовими здобутками й подвигами, бо шахти руду на-гора не видають, але велика кількість працівників взяла до рук зброю.

Чомусь здавна склалася думка, що представники гірняцьких професій і на війні краще вправляються з завданнями, які вимагають значних фізичних зусиль. Навіть у шахтарському середовищі гуляють жартівливі приказки типу «сила є, то розум зайвий», але насправді сучасні шахти – це інтелектуальномісткі підприємства, де майже будь-яка робота вимагає знань і володіння сучасною гірничою технікою, звідси й рівень освіти та знань, відповідно, і військових звань. Навіть перелік шахтарських професій і посад нинішніх військових викликає повагу – прохідник, начальник дільниці, заступник головного інженера, електромеханік, вибухівник, токар, водій, гірничий робітник очисного забою, енергетик, слюсар, гірничий інженер, інженер радіаційного захисту, механік дільниці, інженер з охорони праці, нормувальник, зварювальник, машиніст електропотягу, бурильник і тому подібне.

Наприклад, колишній начальник дільниці, капітан ЗСУ Олег Кулигін, який загинув у вересні 2014 року в Донецькому аеропорту від осколку, був відзначений державною нагородою як умілий організатор мінної оборони. 9 серпня 2015 року в Луганській області загинув старшина роти Олександр Пашко, який на шахті працював кріпильником, був кращим бомбардиром і капітаном футбольної команди селища Смоліно. 15 грудня 2014 року в зоні АТО, рятуючи товариша, загинув командир інженерно-саперного відділення Віталій Лашкул – гірник очисного забою. 9 серпня 2022 року біля села Мар’ївки загинув працівник профкому інгульської шахти Сергій Чернат.

Зараз проходять лікування гранатометник Василь Щербина – колишній електромеханік дільниці, мінери Дмитро Бондарєв – профспілковий діяч та Максим Алішкевич – заступник головного інженера шахти.

Взагалі військові досить швидко оцінюють здібності й знання гірників, призначаючи їх на відповідні посади. Хоча самі хлопці розповідали, що інколи їх направляли служити не за спеціальністю, а туди, де райвійськкомат мав кадровий дефіцит, адже шахтарі дисципліновані й ніхто не ухилявся від отримання повістки.

Що можуть на війні шахтарі, видно на прикладі голови профкому шахти, гірничого монтажника та механіка з вищою освітою Михайла Мельника, який зараз перебуває на лікуванні. Йому довелося бути бойовим медиком, помічником гранатометника, займався він і обслуговуванням засобів електронної та повітряної розвідки – усе це завдяки знанням і гірницькому досвіду. Для читачів «УЦ» Михайло трішки розповів про особливості служби шахтарів: «Гірників ставлять туди, куди необхідно, але все одно – хороший командир сам розставляє бійців. Якщо в тебе є мізки, то поставлять куди треба. У мене в 2015 році в групі, яка займалася безпілотниками, був кулеметник, мінометник, розвідник, я зв’язківець, тобто без різниці, ми працювали там, де могли краще застосувати свої знання й принести користь. Треба знати і швидкість вильоту снаряду, і траєкторію, і тип зброї, і багато іншого, тому якщо людина технічно підготована, як в шахті, то й військова справа вдається. Знань, що в шахті, що на війні, потрібно багато. Але при цьому всі мають копати окопи, бо від цього залежить життя. Зараз я воював АГСником, це автоматичний гранатомет станковий, він важить 30 кілограмів, 4,5 кг важить одна «улітка» (барабан з набоями), а їх 5 штук. Тут, звичайно, треба сила, але коли виставляєш, потрібно розраховувати параметри. Треба вираховувати цілі для ураження, тому є фізична сила, але є й знання, і вони важливіші. Приказка “сила є, розуму не треба“ у нас не працює. Так і напишіть: шахтарів призивають не лише через фізичну силу, а більше через знання та освіту, які на війні дуже важливі».