Заліковий кидок за океан

09:44
751
views

Давайте спробуємо уявити, що українську збірну з футболу запросили до Бразилії відвідати країну та легендарний стадіон «Маракана»? Чи, скажімо, нашу збірну з баскетболу покликали потренуватися та зіграти у всесвітньо відомому «Медісон Сквер Гардені»? Це ж круто! І напевне колись станеться. А ось українська збірна з бейсболу на чолі з головним тренером Олегом Миколайовичем Бойком вже побувала з насиченим візитом у головному місті цього неймовірно популярного у світі виду спорту – Нью-Йорку, тільки знають про це там – у США, бо наші центральні ЗМІ та спортивні функціонери такої події навіть не помітили. І справа тут не у війні. Точніше, не лише у війні…

– Олеже Миколайовичу, як стала можливою поїздка збірної України до бейсбольної Мекки?

– Ініціатор та організатор поїздки – Дмитро Сагальчик. Він бейсболіст «першого, ще радянського набору» кінця 80-х. Живе в Нью-Йорку понад 30 років. 26 червня він провів День підтримки України на чудовому стадіоні в Коні-Айленді команди «Циклони» (фармклуб системи «Метс»). Успіх цього заходу продемонстрував, що в американському суспільстві є велике прагнення допомогти Україні, є люди, які можуть її підтримати матеріально, і все це пов’язано з бейсболом, і в Україні є бейсбол! Ось такий ланцюжок…

– Зазвичай отримати візи до Штатів непросто. Як було цього разу?

– У нашому випадку довелося сильно ризикнути, адже до співбесіди було вже викуплено авіаквитки та заброньовано готель у Брукліні. Треба зазначити, що дипломати показали себе справжніми профі, усе було максимально серйозно, ніяких поблажок. Я їздив отримувати всі паспорти з візами й, зіставивши документи в кур’єрській компанії, зрозумів – позитивне рішення було ухвалено у Варшаві максимально швидко. До речі, співробітники українського консульства у Нью-Йорку також висловлювали здивування сприятливою та швидкою процедурою. Вже потім, зустрівши тисячі американців, які симпатизують нам, подібна реакція посольства США здається вже звичайною, але це не так. Насправді це був надзвичайний жест з боку державного органу.

– Як пройшов ваш візит? Де були, з ким спілкувалися, з ким грали?

– Програма поїздки була дуже насиченою. Сотні зустрічей, десятки інтерв’ю. Причому впевнений, кожен мав ще й свої особливі історії. Мені більш за все запам’ятались зустріч із мером НЙ Еріком Адамсом, візит до СNN, обід у «Веселці», прийом в Українському домі, день у бейсбольній школі «Імперія», прийом у «Сіті-банку», відвідування гри плей офф легендарних «Янкіс», екскурсія на стадіон «Метс», піший тур Манхеттеном (від Централ-парку до меморіалу вежам-близнюкам) і, звичайно, дві гри: з NYPD (збірна поліцейського департаменту НЙ) та FDNY (збірна департаменту пожежників).

– Як змінилося ставлення американців до України?

– Мені є з чим порівнювати, багато разів бував у США, але з початком війни стосовно нашої країни я бачив лише разючу єдність: Україну атакували, і всі мають допомогти їй перемогти в цій війні. Багато американців говорили: так, жити нам стало важче й дорожче, але це можна потерпіти, головне – щоб ми в Україні трималися. У принципі, уся наша подорож була саме про це.

– Мені дуже дивно, що українські ЗМІ та органи влади майже не помітили такої значної поїздки. Чи тільки у війні справа?

– Інформаційна політика в наш час є надзвичайно важливою. Буквально з отриманням віз, за ​​4 дні до поїздки, почалася підготовка в американських ЗМІ. У Штатах піар-кампанія досягла максимуму, там це справжня індустрія. Один з організаторів, Jason Birchard, залучив групу відеооператорів, які фіксували значну частину наших офіційних зустрічей. Були журналісти CNN, Fox News, «Голосу Америки» та ще багатьох, навіть корейського та австралійського каналів. Наших не було. Не було ажіотажу в українських ЗМІ й після нашого повернення. Хіба що кілька сюжетів у Кропивницькому. Чому така різниця? Мені здається, лише через ставлення до бейсболу. У Штатах це – релігія, а в нас значущість досягнень українського бейсболу ще довго треба пояснювати всім – і чиновникам, і журналістам.

У тренерському середовищі кажуть: «Є багато бажаючих розділити успіх і стати поряд з переможцями, але тільки шлях до успіху вирішує, хто гідний стояти поряд». У українського бейсболу складний і тернистий шлях, тому й потрібні однодумці та спортивні друзі. Цього року нам вдалося знайти їх в багатьох країнах.

– А чим клуб та збірна зайняті зараз? Які плани на сезон?

– Обставини під час війни можуть змінюватися дуже швидко, тому планування має дуже умовний характер. Вісім українських збірних взяли участь у чемпіонатах Європи та одному турне до США, не витративши жодної гривні українських коштів, приватних чи бюджетних.

За кілька тижнів наша федерація планує надіслати заявку на участь у чемпіонаті Європи (фінальна частина, дорослі), чемпіонаті Європи U18 (юніори, кваліфікація) і чемпіонаті Європи U12 (юнаки, кваліфікація). Хочу, щоб ми разом із профільним міністерством змогли організувати проведення всеукраїнських змагань у 2023-му. Усе це дуже важливо для бейсболу, але для мене та українських спортсменів набагато важливіше, щоб війна закінчилася нашою перемогою, інакше все це не має жодного сенсу.