Дитяча дипломатія

З культурно-дипломатичною місією проїхався Європою кропивницький народний хореографічний ансамбль «Світанок». Метою було показати європейцям культуру святкування Різдва в Україні, допомогти своїй державі заручитися  якомога більшою прихильністю з боку закордонних політиків.

Розповідає керівник ансамблю, заслужений діяч мистецтв України Максим Печененко:

– Дізнавшись, що громадська організація з Дніпра ініціювала проєкт «Різдво з Україною», я звернувся до голови обласної військової адміністрації Райковича і розповів, що у нас є можливість зробити внесок у велику справу. Андрій Павлович сказав: «Треба їхати. Допоможемо». І посприяв у тому, щоб частину транспортних витрат було оплачено з міського бюджету. Значну частину видатків покрила Закарпатська військова адміністрація.

 Це була хореографічно-вокальна  програма, в якій взяли участь двадцятеро учасників «Світанку» віком від 9 до 18 років та ще тридцятеро музикантів і співаків з інших регіонів України. У тому числі 13-річна Мілана, яка, рятуючись з батьками від обстрілів, вибралася з рідного Харкова в Чернівці. До речі, майбутня зірка, Україна про неї ще дізнається. Режисером програми був я. Після дистанційних, в Zoom, репетицій ми зібралися 7 грудня в Ужгороді і провели ще одну, уже на справжній сцені. Далі – подорож Європою.

Європейці саме готувалися до Різдва – проводилися святкові ярмарки тощо. Ми побували в Польщі, Чехії, Словаччині, Австрії, Угорщині. Дали концерти в столицях. У рамках окремої програми виступили перед європейськими  державними діячами, ще й вручили їм солом’яні дідухи – символи Різдва по-українськи. Серед політиків, з якими зустрілися, – президент Австрії Александр Ван дер Беллен.  Також виступили перед українцями, які через війну знайшли притулок в тих країнах. Ми багато спілкувалися з європейцями. Тільки ми прибували у чергове місто, як нас оточували журналісти й не тільки, щоб розпитати про Україну. Дізнавшись, що серед нас – діти з Кропивницького, європейці цікавилися, де це місто – північніше чи південніше від Києва. Ми пояснювали. І коли нам казали, що в центрі України – спокійно, наші діти пояснювали, що Кропивницький теж неодноразово обстрілювався ракетами,  що повітряні тривоги у нас – регулярні, що кожного дня хоронимо захисників, загиблих на фронті. Мілана розповідала, що зробили росіяни з Харковом.

Перед зустріччю із сенаторами Чехії ми поспілкувалися з працівниками українського посольства в цій країні. Там нам сказали, що від нас багато залежить у вирішенні питання про визнання Голодомору 1932 – 1933 років геноцидом українців. До того чеський сенат тричі провалив розгляд цього питання. Потім  ми хвилин із сорок розповідали чеським сенаторам  про війну росіян проти нас. Показали й різдвяну програму. Наприкінці сенатори вигукували «Слава Україні!». Наступного дня вони визнали Голодомор геноцидом українського народу.  Вважаю, ми теж зробили внесок у цю справу. 

Повернувшись у Кропивницький, 19 грудня виступили на площі Героїв Майдану. Зустрілися й з керівництвом області. Вручили Андрію Райковичу дідух, прикрашений прапорцями країн, де побували.