Олексій Гончаренко: «Це моя відповідь на запитання “а що ти зробив?”»

00:48
791
views

Минулими вихідними в Кропивницькому перебував народний депутат України, віцепрезидент Комітету ПАРЄ з міграції, біженців та переміщених осіб Олексій Гончаренко. Зустрівся з містянами, аби «подискутувати й обговорити важливі питання, пов’язані з протистоянням агресору», поспілкувався з волонтерами, відповів на запитання «УЦ».

– Пане Олексію, вже рік ми говоримо з людьми про війну. І всі наші журналісти згодні з існуванням тенденції так званого звикання до війни. У наше життя повернулися політичний хайп і срач, почастішали випадки корупції та відвертої крадіжки. Як повернути країну до стану єдності, яка була у перші місяці 22-го року?

– Дуже круте й важливе запитання. Єдність – це запорука перемоги. Однак ключовим має бути розуміння, навколо чого єднатися. Ми ж не можемо єднатися навколо крадіжок на закупівлях або навколо зловживань? Мені здається, що єдністю почали гратися, і саме це її руйнує. Коли ми чуємо, що треба бути єдиними, щоб протистояти ворогу, допомагати ЗСУ, переселенцям – жодного сумніву, ми всі готові це роботи. А коли чуємо «не критикуйте нас», «не ставте питання» – це неправильна єдність, тому що вона має бути навколо правильних речей.

Сила України – демократія, наша воля. Саме тому нас підтримує весь світ. І кожен українець знає, за що він воює. Не за імператора, як на росії. Ми воюємо за свою родину, свою оселю. Нам треба спільно зупиняти зловживання, крадіжки. Для цього мають працювати парламент, медіа. Не можна мовчати про те, що парламент протягом року закритий, його не бачать люди. І замість того, щоб його відкрити, намагаються його ще більше закрити. Розглядають законопроєкти про заборону народному депутату інформувати про хід пленарних засідань. Це неправильний шлях.

– Ви часто виступаєте в якості локомотива для вирішення досить складних і навіть непідйомних проблем – і в Україні, і в ПАРЄ. Хочемо запропонувати вам взяти участь у законодавчому вирішенні проблеми, яку ми намагалися ініціювати на місцевому рівні, але не змогли. Йдеться про велику кількість покинутих недобудов по всій країні, які є сенс забирати в комунальну власність та організовувати на їхній базі кооперативи для переселенців, яким нема куди повертатися. Кажуть, бракує законодавчої бази… Яка ваша думка з цього приводу?

– Цікава пропозиція. Треба серйозно вивчити це питання. Тут є тонка межа, адже недобудови – це приватна власність. У законодавстві про воєнний стан є певні статті, які передбачають, наприклад, тимчасове використання житла. Мені треба вивчити юридичну складову вашої пропозиції. Подумаю, пораджуся з колегами, які розуміються на будівництві.

– Практично в кожній області є офіси провідних партій. А є таке унікальне явище, як «Гончаренко центри». Якими міркуваннями ви керувалися, коли створювали свою мережу центрів? Як до їхнього існування ставляться ваші однопартійці та політичні опоненти?

– По-перше, надихнувся назвою вашої газети. (Сміється. – Ред.) У наших центрах є два табу: політика та релігія. Ні політичних, ні релігійних заходів ми не проводимо. Займаємося освітою, культурою, волонтерством.

Чи хочу я, щоб функціонування «Гончаренко центрів» позитивно відображалося на моєму іміджі як політика? Так, хочу. Це як моя відповідь на запитання «а що ти зробив?». Ми робимо це, у нас жодної бюджетної копійки. Я демонструю здатність будувати такі системи та їхню важливість.

Якби я мав на меті політичні амбіції, порозвішував би білборди. Такі речі, на жаль, у нас ще є дієвими. Але я реально вірю в освіту, в культуру, переконаний, що треба розвивати людей, що людський капітал – це найголовніше. Рано чи пізно я припиню займатися політикою, але хочу, щоб «Гончаренко центри» існували й працювали.

Своїм ім’ям я назвав центри, використавши американський підхід. Ідея в тому, що ти таким чином береш на себе певні гарантії. Коли ми запрошуємо дітей або дорослих вчити англійську мову, має бути певна довіра. Моє ім’я – гарантія якості.

Як до цього ставляться мої колеги? Я чув якісь заздрощі. Але чомусь жоден з них не зробив нічого подібного. Я не вигадав велосипед. Натомість ми – найбільша така мережа в Україні. Якщо хтось вважає, що наші центри створені для політики, нехай би створили таке. Насправді для політичних цілей це не найкраще вкладення. Та я реально вірю, що це просуває країну вперед.

– Розкажіть про свої найближчі плани роботи у Верховній Раді, у ПАРЄ та у «Гончаренко центрах».

– Почну з «Гончаренко центрів». Я мав честь бути запрошеним прочитати лекції в чотирьох з восьми університетів Ліги плюща. Після лекції в Пенсильванському університеті – про Україну, про уроки війни – керівництво закладу зацікавилося співпрацею. Зараз в процесі розробки спільна програма освітніх курсів, яка буде передбачати, що вони нам нададуть освітній продукт. Це буде дуже круто. Плюс ми розширюємося – відкриваємося в Харкові, працюємо над Києвом.

Що стосується ПАРЄ, у квітні буде наступна сесія. Я готуюся до неї. Будемо просувати тему деімперіалізації та деколонізації росії. Це важливий напрямок, адже російська імперія протягом історії частіше програвала війни не на полі бою, а внутрішньо. Необхідно бити по цих точках, тому що це фактично остання колоніальна імперія в Європі.

Щодо Верховної Ради, чесно скажу, що сьогодні вважаю своїм головним завданням всередині країни зробити все для захисту демократії. На жаль, бачу небезпечні тенденції по контролю над медіа, закриттю органів влади, бачу атаки на місцеве самоврядування – те, що відбувається в Чернігові, де запропоновано ліквідувати міську раду.

Я в минулому п’ять років займався темою децентралізації. Вважаю, що це одна з найуспішніших реформ в Україні. Вона підвищила здатність України тримати удар. І коли центральна влада атакує місцеве самоврядування, мене це дуже непокоїть. Захист демократії в країні нам потрібен для перемоги. Якщо вільний світ втратить відчуття, що він захищає демократію проти тиранії, на цьому закінчиться підтримка. Умови склалися так, що Україна або буде існувати як демократична, або вона буде поглинута росією. Третього не існує.

Спілкувались Юхим Мармер та Олена Нікітіна, «УЦ».