Ймовірне цивільне партнерство: плюси

09:40
606
views

Годі робити вигляд, що «цього» немає. Якщо вас особисто тема ЛГБТ не стосується, то це може стосуватися ваших знайомих, друзів, навіть рідних. І не тільки стосуватися, а й завдавати болю та страждань. Мова піде про пропозицію легалізувати одностатеві шлюби в Україні.

З цією ініціативою виступила Анастасія Совенко, яка минулого літа на офіційному сайті президента України зареєструвала відповідну петицію. При необхідних 25 тисячах голосів ініціативу підтримали майже 28600 українців. На початку серпня минулого року петицію прочитав президент Володимир Зеленський, який доручив прем’єр-міністру розглянути питання, підняті в петиції. Як наслідок з’явився проєкт закону про інститут реєстрованих партнерств.

У тексті петиції пані Совенко, враховуючи жорстоку війну, зазначила: «У цей час кожен день може бути останнім. Хай люди однієї статі отримають можливість створити сім’ю й мати офіційний документ, що підтвердить це. Їм необхідні такі ж права, що й у традиційних пар». Здається (особисте враження автора цього матеріалу), пані депутатка дещо персоналізувала, звузила ідею, її кінцевий результат, адже в разі прийняття відповідного закону наша країна впровадила би інститут цивільного партнерства для всіх. Цей механізм може розширити можливості щодо укладання партнерських союзів не лише для представників ЛГБТ, а й для всіх українців – незалежно від статі, сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності.

Припустимо кілька ситуацій. Вже звичними для України стали словосполучення «цивільний чоловік», «співмешканка» і таке інше. Суспільство знає, що така пара з якихось причин не захотіла реєструвати шлюб, вони живуть – «співмешкають» – в одній квартирі чи будинку, народжують дітей, у свідоцтві яких не завжди вказують на реального батька. Якщо, припустимо, щось сталося з одним з батьків, у іншого виникнуть юридичні проблеми, пов’язані з майном, житлом і навіть дітьми. Інститут цивільного партнерства в такому випадку є страховкою.

У деяких публікаціях на цю тему автори наводять приклад двох сусідок. Немолоді, одинокі, одна іншій допомагають у побуті. Жодних документів про спадковість житла, заповітів не мають – нема кому заповідати. А зареєструй вони партнерство – нічого в судах доводити не прийдеться.

Не можна не враховувати війну та її наслідки. Сотні захисників повернулися (і будуть повертатися) з фронту з каліцтвами. Далеко не кожен зможе побороти комплекси й знайти собі пару, одружитися. Партнерство відповість на запити, вирішить проблему, позбавить незручності.

І все-таки основна мета ідеї, яка набула резонансу, – легалізація одностатевих шлюбів. Цю тему українське суспільство зустрічає чималим супротивом: найчастіше проти цього виступають, до прикладу, релігійні організації, а також представники праворадикальних рухів. Крім того, анти-ЛГБТ наративи також використовуються як частина російської дезінформації, яка активно просувається зокрема і в Україні.

Андрій Кравчук, експерт з адвокації правозахисного ЛГБТ-центру «Наш світ», зазначає, що українське законодавство ніяк не регулює відносини одностатевих пар, які де-факто мають всі ознаки стабільних і довготривалих сімейних стосунків. Це означає, що з точки зору закону партнери в одностатевих сім’ях фактично розглядаються як чужі один одному люди. Вони не мають права спільної сумісної власності на спільно нажите майно, якщо воно було придбане або зареєстроване тільки одним/одною з них.

Україна беззаперечно відносить себе до європейської спільноти. І ми не можемо дистанціюватися від європейських цінностей, не сприймати їх. Станом на лютий 2023 року 34 країни світу мали законодавство про звичайний шлюб, яке поширювалося також і на одностатеві пари; в Ізраїлі не було дозволено укладати шлюб між людьми однієї статі, але визнавалися такі шлюби, укладені за кордоном за законодавством інших країн. Ще 14 країн світу, не дозволяючи укладати звичайні шлюби між особами однієї статі, запровадили для таких пар правову форму реєстрації подружніх відносин, альтернативну до звичайного шлюбу (у різних юрисдикціях вона називається по-різному: реєстроване партнерство, цивільний союз, домашнє партнерство, життєве партнерство тощо).

Поки документ розглядатимуть можновладці, суспільство повинно про це відверто говорити. Хоча треба зауважити, що відверто в контексті нашого міста й регіону не вийшло. Це в столиці люди, які належать до ЛГБТ-спільноти, відкрито доводять журналістам, політикам, чиновникам, співгромадянам правду життя, яку вони раніше приховували, боячись осуду, а то й покарання. Вони тепер називають свої прізвища, місце роботи, посади, дозволяють себе фотографувати для ілюстрацій друкованих матеріалів. У Кропивницькому дістати коментар можна тільки на умовах анонімності, і то не надто просто.

– Моє близьке оточення знає, що я гей, – каже службовець 35-ти років. – Прихильність до одностатевих стосунків не афішую, на паради не ходив і не піду. Але радію з того, що ця тема в суспільстві обговорюється, і наша проблема може бути вирішена законодавчо.

– Маю подругу, яку знаю з першого класу, – розповіла продавчиня. – Як вона страждала, коли в старших класах не могла відповісти на залицяння хлопців, бо не сприймала їх як партнерів. Спочатку однолітки вважали її зверхньою, навіть зухвалою. Згодом з метою образити стали називати лесбійкою. А вона за природою такою була. Зараз живе за кордоном. Ми підтримуємо зв’язок у соцмережах. Пише, що щаслива.

Не будемо лукавити – майже кожен з нас може навести приклад, згадати людину із свого оточення, яка належить до ЛГБТ. Зазвичай вони освічені, інтелігентні, привітні. Суспільство має відповісти їм тим же, у жодному разі не цькувати, підтримати, визнавши їхнє право на особисте життя.

Наостанок, для роздумів, слова відомого британського актора, письменника, драматурга. Стівен Фрай сказав наступне: «Найдивніше – чому у світі, де є війни, голод, хвороби, жорстокість, зґвалтування, хтось переймається тим, що ми робимо в нашому особистому житті після 18 років?»