Європейські ігри власними очима

13:05
178
views

Про успіхи та відносні невдачі українських атлетів на ІІІ Європейських іграх у Кракові-Малопольська я детально розповідав усіма можливими сучасними засобами протягом минулого тижня. Тому не буду упинятися на деталях, а розповім те, що побачити та почути вам було складно.

Перш за все, відповідаю на питання, як у воєнний час вдалося виїхати за кордон. Оскільки акредитація на Європейські ігри всім, хто працює зараз на змаганнях у Польщі, надавалася через Національний олімпійський комітет України, то саме НОК взяв на себе відповідальність за наш виїзд та повернення до України. Ті, кому це потрібно, написали розписки на ім’я міністра молоді та спорту, президента НОК України Вадима Гутцайта, в яких зобов’язалися повернутися на Батьківщину після закінчення змагань. Далі вже профільне міністерство готувало відповідний лист з нашими прізвищами, датами виїзду через конкретний пропускний пункт на Державну прикордонну службу. І саме завдяки цьому документу ми не мали взагалі ніяких складнощів при перетині кордону з Польщею.

Але була доволі тривала затримка, пов’язана з очікуванням зустрічного потягу. Наскільки я зрозумів, колія там одна, отже довелося близько двох годин почекати. Разом з нами в одному вагоні в потязі Київ – Пшемисль їхала збірна України зі стрільби з лука. І саме завдяки лучникам ми без черги, а вона була чималою, швидесенько пройшли паспортний контроль вже в Польщі й встигли на потяг від Пшемисля до Кракова.

Ввечері, а потім і зранку було цікаве та дуже інформативне спілкування з головним тренером наших лучників Олегом Осипенком. Ми з колегами дізналися чимало цікавого про стрільбу з лука, нюанси підготовки, налаштування на змагання та боротьбу за недопуск до стартів рашистських та білоруських спортсменів. Ми встановили приємний контакт з керманичем нашої команди. Забігаючи наперед відзначу, що пан Олег і під час змагань без проблем відповідав на всі питання й був гранично щирим. А ще він справляє враження людини, яка любить свій вид спорту, прагне вдосконалення й знає, як досягти успіху. Цілком заслужено наші стрільці з лука за нашої палкої підтримки в ложі преси здобули срібло в міксті, де за підсумками дуже успішної особистої  кваліфікації стріляли Анастасія Павлова та Іван Кожокар.

Щоправда, в фіналі трохи не вистачило везіння та витримки для того, щоб здолати іспанський дует. Та й взагалі іспанці стали для нас нездоланною перешкодою. Адже чоловічу команду (дівчата на ЄІ-2023 не пробилися) в чвертьфіналі зупинили саме майбутні срібні призери – іспанська збірна. І там не дуже вдало виступив як раз Іван Кожокар, який, за словами Олега Осипенка, просто втомився морально та фізично напередодні, коли майже з ранку до вечора стріляв у кваліфікації. Тож хлопцю вартувало чималих емоційних зусиль зібратися на мікст. Як і його дівчині Анастасії Павловій, яка народилася та тренувалася в Новій Каховці, а зараз із відомих причин вимушена була зі своїм батьком-тренером перебратися до Львова. Після змагань дуетів Настя на запитання про свій моральний стан і те, що сталося з її містом, просто розридалася. Так що це срібло лучників дійсно було на вагу золота.

Просто дива демонструє наша ще доволі юна, але вже досвідчена Людмила Лузан. Срібна та бронзова призерка Олімпіади в Токіо в веслуванні на каное поки що головна героїня польських змагань в українській команді. Вона здобула перемоги разом із новою партнеркою Валерією Теретою (на Олімпіаді разом із Людмилою стартувала Анастасія Четверікова) на каное-двійці на дистанції 200 метрів та на одиночці на п’ятсотметрівці, а ще була другою на одиночці на дистанції 200 метрів.

Не втомлюються перемагати легкоатлетки Ярослава Магучіх у стрибках у висоту та Марина Бех-Романчук у потрійному стрибку. Підтверджують свій неабиякий потенціал Михайло Кохан у метанні молота та Артур Фельфнер у метанні списа. Здивувала та порадувала своїм золотом на вісімсотметрівці досвідчена Наталія Кроль. Та головною несподіванкою в легкій атлетиці стала бронзова нагорода в потрійному стрибку Владислава Шепелєва.

А ось Олег Дорощук, за якого особливо палко вболівали його земляки в Кропивницькому, виступив гірше своїх реальних можливостей. За особистим рейтингом та найкращим результатом вихованець ОСДЮШОР-2 в своїй групі був найкращим, але фінішував лише третім за кількістю виконаних спроб.

Підкорена висота 224 см з третьої спроби – це не те, на що розраховували сам атлет та його наставник Геннадій Здітовецький. Під час нашого спілкування після завершення змагань Олег виглядав засмученим і розчарованим. Він сам не зміг пояснити, що сталося. Начебто стан був нормальний й налаштування бойове. Але технічні помилки спочатку на 221, а потім на 224 см призвели до відносної невдачі. Посівши третє місце в своєму дивізіоні  (змагання проводилися в трьох дивізіонах, а українці виступали в другому), кропивничанин здобув необхідні для команди залікові бали. Так що свій внесок в те, що на наступному командному чемпіонаті Європи Україна знову буде змагатися в елітному дивізіоні, наш земляк зробив.

Втім результат не дозволив замахнутися на медаль Європейських ігор у особистому заліку. Тут можна говорити про травму спини, яка не дозволяла проводити повноцінну стрибкову підготовку, та про незвичний формат змагань, коли після чотирьох невдач на всіх висотах боротьба завершилися. Та й те, що головні суперники стрибали у вищому дивізіоні, також зіграло свою роль. Але це невтішне  виправдання. Тож потрібно разом з тренером детально проаналізувати похибки та намагатися не припускатися їх у майбутньому. Адже попереду Олімпіада в Парижі, куди Олег Дорощук, якщо навіть не виконає норматив 233 см, має всі шанси пробитися за особистим рейтингом. Та, як зазначив сам спортсмен, хочеться бути не просто учасником Олімпійських ігор, а боротися там за найвищі місця.

Чому я стільки уваги приділив саме цим стартам? Тому, що мені пощастило їх побачити. Адже, через певні проблеми з логістикою, змагання в 12-ти інших містах, окрім Кракова, відвідувати вкрай важко. Для того, щоб повболівати в Хожуві за Олега Дорощука та інших наших зірок легкої атлетики, я витратив майже дві години на дорогу електропотягами з двома пересадками. Спеціальних же журналістських шатлів у віддалені від Кракова міста, як на Олімпійських іграх, господарі змагань ІІІ Європейських ігор не знайшли можливості організувати. Добре, що хоч зробили безкоштовним проїзд громадським транспортом в Кракові (тут шатли є, але графіка руху часто-густо не притримуються) та на деякі міжміські електрички. А ось до Жешува, де проходять змагання у стрибках у воду, та Вроцлав (кульова стрільба) можна доїхати лише за власні кошти або на орендованому автомобілі, за який також потрібно платити із власної кишені. Хоча до кейтерінгу в головному прес-центрі та на деяких інших аренах питань не виникає. Годують журналістів різноманітними бутербродами, фруктами, йогуртами, соками й навіть  гарячими стравами щоденно. Є арени, де вам пропонують лише каву, чай, фрукти та солодощі. Але, як кажуть, і за це спасибі.

Якщо ж говорити про загальні умови проведення Європейських ігор, то тут склалося неоднозначне враження. З одного боку, це велика європейська спортивна подія, на якій у багатьох видах спорту виборюються олімпійські ліцензії й боротьба ведеться цікава та видовищна. З іншого боку, відчувається, що організаторам дуже важко. Це не Олімпійські ігри, де є велика кількість солідних спонсорів, які сперечаються за право бути представленими на головній спортивній події сучасності. Європейські ігри таким багатством похвалитися не можуть.

Складається враження, що ці змагання, які проводять Європейськими олімпійськими комітетами, існують без солідної фінансової підтримки, більше за рахунок бажання та ентузіазму самих господарів. На перших іграх в Баку були нафтодолари клану Алієвих, а на других у Мінську – командно-адміністративний апарат та компактне розташування нових і старих спортивних об’єктів. Польща, яка була єдиним претендентом на цьогорічні ігри, пішла іншим шляхом, намагаючись надати стартам якомога більшу географію. Але до шаленої зацікавленості стартами це не призвело. Повні трибуни глядачів я побачив поки що на баскетболі 3Х3  та на показовому паделі. А ось порожні трибуни на легкій атлетиці, коли спортсмени змагалися в другому та першому дивізіоні, засмутили й розчарували. І це при тому, що вхід був безкоштовним. На інші арени ціни коливаються від 20 злотих (200 гривень) до 90 злотих (900 гривень).

Найбільш дорогі квитки, як правило, на церемонії відкриття та закриття змагань. Не знаю, як залучали глядачів на церемонію відкриття, яка проходила на 33-тисячному стадіоні імені Генріка Раймана, де грає свої матчі ФК «Вісла», але трибуни були заповнені. Саме шоу не було таким прорадянським, як в Мінську, чи таким грандіозним, як на зимовій Олімпіаді 2022 року в Пекіні. Але воно було дуже хвилюючим та з польською родзинкою.Окремі номери були присвячені видатним полякам, які зробили внесок у світову історію: Шопену, Копернику, Складовській-Кюрі та іншим. Ну й стадіон вітав овацією сторінку, присвячену легендарним спортсменам минулого та сучасного, серед яких були Юстіна Ковальчик, Аніта Владарчик, Адам Малиш, Роберт Кубіца та Іга Свйонтек.

Також виступили польські зірки шоубізу та танцювальні колективи, яких, як на мене, було забагато.  До учасників та глядачів звернулися голова Європейських олімпійських комітетів Спірос Капрас, президент Польщі Анджей Дуда та віце-прем’єр польського уряду Яцек Сасін, спіч якого поляки переривали шаленим свистом. Як з’ясували ми у вболівальників, це пов’язане зі звинуваченнями в корупції. Та й Анджея Дуду зустрічали не дуже привітно.

Президент МОК Томас Бах виступав по відеозв’язку й декілька разів віддав належне Україні. Але  потрібні дії, а не слова. І тут організатори Європейських ігор у Польщі зробили свій свідомий і правильний вибір, не допустивши рашистів і білорусів до змагань. І знаєте, ніхто не помічає їхньої відсутності.

А ще на шоу багато згадували про героїчну боротьбу України з рашистським агресором. Участь в церемонії взяв гурт “Калуш”, який виконав легендарну “Стефанію”, а також  був окремо представлений Академічний симфонічний оркестр Львівської національної філармонії, який акомпанував оперному співаку Анджею Ламперту, який виконав гімн III Європейських ігор.

Взагалі здається, що в Кракові українців не менше, ніж поляків. Ми зустрічаємо їх постійно, навіть серед волонтерів.  «Слава Україні» тут лунає чи не на кожному кроці. Тут нас реально підтримують і щиро бажають Перемоги. І українські атлети демонструють те, що ми здатні боротися та перемагати. Далі буде…