Надра на продаж!

9 вересня на сторінці департаменту екології Кіровоградської ОДА з’явився перелік з 19 родовищ корисних копалин, які пропонується виставити на аукціон. Дата свідчить, що це можуть бути прояви активності нового губернатора, і в разі успіху хоча б одного проєкту, чого ми й бажаємо, можна буде поставити плюс у його карму.

Власне, ця робота триває давно, і, як пояснюють самі заявники, до Інвестиційного атласу надрокористувача Держгеонадра вже включили деякі родовища для продажу на аукціоні, але скільки вони там «висять» – невідомо. Зате відомо, що всі оці Держгеонадра, як і Держгеокадастр, занадто мало досліджені на предмет корупційних проявів, якщо вживати геологічну термінологію. Аукціони та дозвільна діяльність – це справжня золота жила, оскільки, за не підтвердженою прокуратурою інформацією, там за все потрібно платити – і за перемогу на аукціоні, і за отримання ліцензії чи дозволу на розробку. Якщо хто забув, то навіть уранові шахти нещодавно були змушені призупинити роботу, бо їм затримували пролонгацію дозволу на видобуток стратегічної сировини. Нагадуємо, йдеться про державні підприємства ядерно-енергетичного комплексу, то що вже казати про приватний бізнес?

Тим не менше, сезон полювання на інвесторів розпочався, тому є необхідність поцікавитися асортиментом і перспективами наших інвестиційних пропозицій. Як будь-який пошук, це досить цікаво та пізнавально. Візьмемо Попельнастівське родовище залізних руд і окислених залізистих кварцитів в Олександрійському районі. Воно належить до Криворізько-Кременчуцького залізнорудного району, тобто наше родовище лежить посередині між Полтавським і Криворізькими гірничо-збагачувальними комбінатами. Уявляєте масштаби? Між іншим, давно освоюється й Кіровоградське родовище залізистих кварцитів, але до нашої області воно не має жодного стосунку, бо розташоване… на Кольському півострові Російської Федерації. У нашому випадку, якщо говорити про залізисті кварцити, то це піски, і все залежить від вмісту в них заліза. Виходячи з проценту Fe та фізичних властивостей, корисну копалину можна використовувати як флюс в металургійній промисловості або в будівництві, аж до декоративного компоненту включно. Подібне родовище, Молдовське, є і в Голованівському районі.

Володимирівське родовище пегматиту в Бобринецькому районі цікаве в якості тонкокерамічного виробництва, тобто господарського чи технічного фарфору та фаянсу. Пегматит пропонують вагонами, насипом, ціна договірна, але якщо це гранітний пегматит, то він придатний для виробництва облицювальної плитки. Між іншим, за оригінальний малюнок на зрізі, який нагадує літери невідомого алфавіту, цей камінь називають рунічним, письменним або єврейським каменем. Неподалік цього родовища є село Лозуватка, де в 2007 році було відкрито успішно діючий пегматитовий кар’єр, і кажуть, що не без допомоги поважного івестора в особі колишнього прем’єр-міністра та народного депутата України Юрія Єханурова.

Взагалі, більшість з цих інвестиційних пропозицій стосуються кар’єрів з видобутку щебеневої продукції, хоча назви мінералів звучать поетично, наприклад, мігматит в Тарасівці Вільшанського району. Насправді це гірська порода з багатим включенням слюди, що впливає на міцність і тому подібне. Але проблема не лише в цьому, а в тому, що зараз у щебеневій галузі спостерігається певний застій, проте є й перспективи в вигляді програми дорожнього будівництва. До речі, в якості будівельного матеріалу 4 класу, тобто для будівництва доріг, цілком можна використовувати й очищені відвали уранових шахт, де зберігається близько десяти мільйонів (!!!) тонн уже майже готового матеріалу. Іншими словами, його не потрібно добувати, він уже добутий, що позитивно впливає на вартість.

Перспективними в плані освоєння виглядають родовища вогнетривкої глини для виробництва цегли в Шостаківці, облицювального кварциту в Малій Скелевій Світловодського району, лабрадориту облицювального в Новомиргородському районі та чарнокіту в Голованівському, каолінів в Олександрійському, Знам’янському, Новоукраїнському та Голованівському районах і піску в Новоархангельському районі, але, знову ж таки, все залежить від попиту, тобто від будівельної активності. А поки що не можна сказати, що в Україні розпочався будівельниий бум.

Є в портфелі й пропозиції іншого рівня, скажімо, родовище мінеральної води в Новгородківському районі. Років 20 тому потужності з випуску місцевої мінеральної води обіцяли відкрити чи не в кожному районі області, але чи то мінеральність не така, чи конкуренція з боку відомих брендів сильна, але про місцеву воду більше не чути. Несподівано вигулькнуло й родовище літію в Добровеличківському районі, яке має світову привабливість. Можливо, війною інвесторів можна пояснити те, що ніяк не почнуть освоєння Полохівського родовища літію в Маловисківському районі, хоча поряд є Смолінська шахта з її інфраструктурою, технічним і кадровим потенціалом.

І як же обійтися без найблискучішої нашої пропозиції, а саме – родовищ золота? У переліку є чотири позиції – Юр’ївське родовище в Компаніївському районі, Слюсарівська та Могилянська ділянки в Благовіщенському й Гайворонському районах відповідно, а також Чемерпільський рудопрояв золота в Гайворонському районі. Всім здається, що золото поряд, варто лише заявити про бажання його видобувати, але насправді все набагато складніше.

«УЦ» не раз розповідала про історію відкриття родовищ золота на Кіровоградщині, ось і зараз ситуацію з інвестиційними пропозиціями погодився прокоментувати першовідкривач Юр’ївського родовища Володимир Ілліч Савіцький:

– Я знаю Юр’ївське родовище, це моя, можна сказати, дитина. Там закінчені пошуково-оціночні роботи, тобто підраховані запаси, визначено просторові контури, але ще потрібно проводити попередню розвідку, потім детальну, здійснити захист запасів, після чого приймається рішення щодо промислової доцільності розробки. На це потрібні і час – років 10-15, і кошти, адже зараз не соціалістична економіка, коли при пошуку уранових родовищ гроші виділялися на так звані непередбачувані витрати, іншими словами, скільки просили – стільки й давали, а зараз, тим більше з золотом, зовсім інша справа. На мою думку, навіть попри вищесказане, Юр’ївське родовище дуже перспективне, а от щодо ділянок і проявів золота на заході області сказати щось важко, але знаю, що в мене на пошуках золота в ГРЕ-37 працювало 8 бурових станків. Не думаю, що там були масштабніші чи активніші пошуки, тому й результат має бути відповідний.

Звичайно, нам би хотілося багато й зараз, тим більше що в наповненні бюджетів прямо зацікавлені місцеві громади, але, знову ж таки, виникнуть питання з приводу розподілу інвестиційних коштів між державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування, тими ж об’єднаннями територіальних громад. Але схоже, що керівники ОТГ взагалі не в курсі планів керівництва області з приводу користування їхніми надрами. Голова Попельнастівської ОТГ Олег Волянський нічого не чув про бажання влади залучити інвесторів для розробки Попельнастівського родовища залізних руд: «Ми нічого про це не знаємо. Років 10 тому чи більше в нас працювала геологорозвідка, зруйнували нам дороги, і все затихло. А перша розвідка була в 60-х роках. Знаємо лише, що геологи казали, ніби тут молода руда. Кажуть, що в пошуках були зацікавлені якісь олігархи. Може, нам повідомлять, якщо вийдуть на результат?»

Зазначимо, що в частині пропозицій, особливо з Інвестиційного атласу, видом користування визначено або видобування, або дослідно-промислова розробка. Тобто вигравай конкурс і працюй, але знаючі люди кажуть, що без пробивного інвестора або матеріальної зацікавленості київських чиновників і політиків розраховувати на реалізацію більшості проєктів буде складно. І ще одне: дивно, але в переліку інвестиційних проєктів немає родовищ бурого вугілля, яке лежить і чекає, щоб працювати на українську енергетику. Хотілося б думати, що держава сама хоче стати інвестором цього стратегічного напрямку, але щось довго роздумує…