Крихти хліба у конверті, або Засуджений за правду

13 жовтня 1933 року під час служби в Узбекистані в рядах стрілецької дивізії та проходження спеціального навчання в полковій кузні заарештовано двадцятитрьохрічного Василя Васильовича Дзіну, уродженця села Боски Юріївської сільради Добровеличківського району.

Молодого курсанта звинувачували у систематичній антирадянській агітації серед червоноармійців та за відверті висловлювання на політзаняттях про брехливу політику соціалізму, недоцільність проведення соцзмагань та про суцільний голод колгоспників та робітників в Україні.

Гортаючи пожовклі аркуші кримінальної справи, яка зберігається в архіві Управління СБУ в Кіровоградській області, дізнаємося, що такі настрої Василя проти заходів радянської влади дійсно мають своє підґрунтя. Василь Дзіна отримував листи від рідних, які в подробицях описували скрутне становище на селі та у його родині.

«Отримуючи з дому листи, я розповідав червоноармійцям про тяжке положення колгоспників та від себе додавав, що пишуть та говорять одне, а насправді зовсім інше… Крім того, мені з дому у листі писали, що мою матір посадили в холодну хату за те, що вона не хотіла підписатися на займи» – пояснював Василь на відкритому судовому засіданні Військового трибуналу Кордонохорони та військ ОГПУ у Середній Азії, яке проходило у місті Коканді в полковому клубі.

З допиту обвинуваченого: «Брат писав, що померла з голоду його дитина, а сестра описувала тяжке життя в колгоспі та про своє життя, що їй живеться погано, голодує, і не тільки одна вона, але й усі колгоспники голодують. Описала мені, що житель села Юрківка Іван Карпович… зарізав жінку, яка попросилась до нього переночувати, та з’їв її… Писала, щоб я їй, сестрі, надіслав хоч крихти хліба в конверті…» [ГДА СБУ м.Кропивницький, № 14533-П, арк. 26-27].

Листи з дому

– Від сестри Дзіни Тетяни, 24 квітня 1933 року:

«Добрий день, дорогий брат Вася, перш за все я тобі звіщаю, що ми живі і здорові до цього часу. Вася, я тобі бажаю всього найкращого у твоєму молодому житті. Дорогий брат, я тобі звіщаю, що у нас зараз проводиться посівкампанія, майже закінчується, колосові культури скінчили, тільки осталися пізні. Вася, у нас зараз робота йде добре дуже, ну тільки зате погано, що їсти нема що. Харчування у нас: борщ на обід, на сніданок – саламаха і на вечерю порція, той ополоник, що і ти знаєш. Вася, а в день відпочинку і як дощ пірнає – нічого не варять, хоч вмирай. Ото дають по кіло жита та нехай варять в кого і шість душ. Вася, мама постійно на кухні кухаркою, то вже такої злоби набрались, [2] знаєш, Вася, як на кухарок. А мама кажуть, що не скинете, голова сам казав, що красноармійка повинна бути постійна. Вася, ти писав, щоб я тобі писала, хто не хоче підкорятися цим приказам, а я тобі і написала. Вася, діло таке: голова сільради прислав, щоб негайно наш голова артілі Димняк Панченко видав 8 кіло крупи, то він повинен це виконати, а друге ще, що мама постійна – повинен видати. То він не виконав з півпуда крупи та давав тільки 5 фунтів макухи і одне кіло крупи, то мама стали з ним змагатися, то він дав 5 фунтів макухи і 2 кіло крупи. Вася, він каже, ви тут харчуєтесь, ну що ж, усі харчуються, а що повинні підкорятися Радянській владі, закон допомагає червоноармійським сім’ям. Вася, як… минулого року, що не прийде сільрада, то він виконував ціле літо. І молоко давав, а нам зараз, усім тим, у кого нема корів і хто йде на роботу, дав по півлітра, а нам теж так само півлітра, тому що Саша і я робимо, а мама постійна, та красноармійка – то мамі нема. Наче і сільради наказують, а він не підпорядковується. Вася, Федя робить на тракторі… то поки харчують – перебиваємось. Вася, я чекала від тебе листа, байдуже… та вже тобі написала у волю… [4] Вася, напиши мені, чи ти отримав ті листи, що я тобі сипала тютюн у конверт? Вася, насип мені у конверт кришок із хліба так, як я тобі тютюну, якщо ти отримав. Вася, чого ти так довго нам не пишеш листів? Вася, до побачення, до побачення, привіт тобі від усіх. Вася, Ваня від нас відокремився, зробив хатину у тій хаті, перегородив, звів лежанку і плиту, і відокремився від нас, Вася… [5] Вася, у нас новини такі: у нас у госпі хоч і важко, як і минулого року, але не вмирають поки. А скрізь – в Карачукові, у Байківці і так далі – таки вмирають, Вася. Просто один жах: оце тобі іде чоловік, упав, вмер, через нього переступають, лежить 3 дні, поки заховають. Вася, по 6 душ і по 7 в одну яму укидають кожного дня. Знаєш, Вася, як ото один рік сильно коні іздихали, отак цей рік люди мруть. Вася, щоб ти побачив, як люди лопатами копають степ – так коло лопати упав і вмер. Вася, на 5 дільниці лишилось тільки 6 чоловік, а то вимерли. Ще в нас по-божому, кажуть, що переживемо цю кризу та буде краще. Оце, Вася, ми не знаємо, що з цим Димняком робити, що він не підпорядковується наказам. У нас є у колгоспі крупа і йому сказано негайно видати це мамі і Василині, а він каже „Еге, буду роздавати, а нас чим кормити? [6] Щоб у вас – каже – запас робився, а хтось так був?” Вася, знімись, пришли картку свою, ми скучили за тобою. Вася, я була засватана за карачукським Баском Саском, уже майже пішла, та наші порадились, що такий голод, та ще й у Карачукові, – то він прийшов і я відмовила. Знаєш, Вася, як голодний, то неінтересно нічого. Вася, пиши листи швидше, щоб нам було веселіше. Вася, як прийшла директива на червоноармійських, а він каже „я загнув матюка і те все порвав”, і все – отакий у нас голова, геть не співчуває, бо він неголодний куркуль, тільки ніхто його не бачить. До побачення. Писала сестра Дзіна Таня».

– Від сестри Дзіни Марії, 20 червня 1933 року:

«Добрий день, дорогий брат Вася. Вася, перш за все я тобі звіщаю, що ми живі, здорові до цього часу. Вася, я тобі бажаю всього найкращого у твоєму молодому житті. Дорогий брат, тепер я тобі пишу, що ми твій лист отримали з карткою, Вася, за котре дуже тобі дякуємо всі. Вася, ми як побачили тебе на картці, то наче живого побачили. Вася, дядько Захарко також отримали картку. Дорогий брат Васічка, пришли мені картку, напиши на картці, що для мене, бо мені наші так не дадуть, (2) коли ти не підпишеш, що для мене…

Дорогий брат Вася, щоб (6) ти мене бачив, яка я худа. Знаєш, Вася, хвора, а їсти немає, то ми рятуємось житом з городу: те тільки почало жовтіть, то ми з його зразу і почали куліш варити. Вася, тепер я тобі пишу, як була в колгоспі мука, то мама ходили у сільраду, то у сільраді дають папір, щоб давали мені піддержку. То мама як підуть, то Димняк дивиться, як на собаку – так на нас і не дає молока. Каже “що мені хворих (7) піддержувати, у мене є люди, що роблять”. А Саша пішов просити коней [щоб доїхати] у лікарню, а він насміхається, каже “А може вона верхом поїде?” То я одну ніч умирала, всі сиділи наді мною, та тільки воду лили на мене. То мама побігли до Полюлі, старшого у нашому колгоспі, та розказали йому усе, то він на другий день узяв… то Димняк прийшов до хати і каже “Беріть коней та везіть у лікарню”. Вася, що ж, він і на другий раз робить сам, що схоче. Саша пішов, каже “Дайте Мані молока, бо нічого весь день (8) не їла”, а він каже “Нехай вмирає, тепер хіба що”. А мамі дав 5 руб. А то каже “І то в мене фронт, а це в мене кращий фронт. Не ті хазяїни, що пишуть, щоб я давав, а я хазяїн, що схочу, те і зроблю”. Наче, Вася, усі там куркулі засіли. Димняк з Сашком в одній спілці, всі крадуть, самі піддержуються. Ну, Вася, від мого листа будуть жнива днів через 5. До побачення, Вася. Вишли ж мені картку. Умерла Меланчина мати з голоду, так Димняк піддержав її діда… складно тобі описати все те, бо нема паперу».

Конфісковані листи з доказами справжнього життя селян в Україні не переконали суд. Наслідки аграрної політики сталінського тоталітарного режиму заперечувались та замовчувались, караючи безвинні долі.

Клаптики вісточок з голодного рідного краю 33-го року й досі зберігаються у підшитому конверті кримінальної справи в якості вилучених при арешті документів курсанта Дзіни.

Вироком Військового трибуналу Кордон­охорони та військ ОГПУ у Середній Азії від 7 грудня 1933 року Василя Дзіну засуджено до трьох років позбавлення волі.

Лише у 1995 році червоноармійця реабілітовано.

Марина Яковенко – спеціально для «УЦ». З матеріалів архіву Управління СБУ в Кіровоградській області.