Очистити історію від міфів

Юрій Митрофаненко свого часу просто увірвався в історичні та краєзнавчі кола міста та області. Не дивлячись на досить молодий вік, він кандидат історичних наук, член міської топонімічної комісії, лауреат обласної краєзнавчої премії, автор і співавтор кількох книг. І ось у Юрія з колегами вийшла нова книжка, присвячена бурхливим рокам у наших краях – «Український погляд. Роки боротьби 1917-1922 рр. на Єлисаветчині. Проти білих і червоних окупантів». Це третя книга, присвячена українській революції 1917-1921 рр. на теренах області та Центральної України.

Непоганий привід поспілкуватися.

– Юрію, мені здається, той період часу був настільки буремним, що можна про кожний місяць видавати окрему книжку.

– А ми фактично й робили книжку за таким сценарієм, хронологічно, місяць за місяцем описуючи ті події. Тобто – що відбувалося у січні, скажімо, 20 року й так далі.

– Єлисаветчина в назві звідки?

– Цю назву активно використовували і прості люди, що жили в ті часи, і науковці. Ну й не назвеш книжку «Роки боротьби на Кіровоградщині», воно ні в тин, ні в ворота, бо не було ніякої Кіровоградської області в ті часи. Можна було б використати термін «Центральна Україна», але воно геть якось географічно звучить.

Тому ми використали термін «Єлисаветчина», на наш погляд, він має право на існування. Це про нашу область і частково Черкащину, і Олександрійський повіт відносився до Херсонської губернії також.

Які події ми виокремили? Січень, лютий – травень – це був перший Зимовий похід у Центральній Україні. Більшовики по-своєму висвітлювали ці події як у книжці спогадів «Годы борьбы», ми трошки запозичили назву, тільки переклали українською. Також писалося про це в «Історії міст і сіл України».

Але ж правди там мало. Не говорилося, що армія УНР зайшла на територію нинішньої області, через Голованівськ і Гайворон. І перебувало військо Української Народної Республіки аж по травень 1920 року майже по всій території області. На чому ми акцентували увагу? По-перше, бойові дії. По-друге – стосунки з місцевим населенням.

Над книжкою працював авторський колектив. Це Роман Базака, він книжку про історію преси тих часів колись видав. Також це Василь Даценко, який написав дуже цікавий розділ про будьонівців на наших теренах.

Сам Семен Будьоний писав у спогадах про Єлисаветград. Тільки не все. Вони тут таке творили, що вгамовувати будьонівців приїжджав сам Калінін, а також Луначарський, Камєнєв, Семашко. Як колись написали, «цілий ареопаг від мавзолею». На спортклубі «Зірка» досі є пам’ятна дошка про Будьоного.

Дуже цікавий розділ написав Володимир Босько про радянській концентраційний табір у Єлисаветграді у 1920-1921 роках, він був біля спортшколи. Використані унікальні документи, яких в нашому архіві немає. Для багатьох це сенсація, що перший концтабір створили не нацисти, а більшовики. Утримували там польських військовополонених, а також куркулів, українську буржуазію. А ще жінок вільної професії.

З Мариною Долгих ми спільно підготували розділ «Звуки музики під грім гармат». Про те, як чекісти «працювали» з митцями. Ця тема вже була описана, але не до нюансів, їх в нас багато невідомих.

Я написав розділ про просто величезне антибільшовицьке повстання на теренах області. Про це є чимало документів комуністів. Наприклад, там пишеться «Воспользовашись темнотой крестьянской массы, кулаки подняли восстание в Ингульско-Каменской, Губовской волостях. Восстанием руководят бандиты, жаждущие погубить рабоче-крестьянскую власть». Бандитами називали заможне селянство.

Ми розкриваємо величезний масштаб тих подій, що це не були якісь спорадичні прояви, це було дуже потужне явище.

Ще повертаючись до музики. Я написав розділ «Остання гастроль капели Кирила Стеценка в Єлисаветі очима та пером Павла Тичини». Тоді в нас уперше прозвучав «Щедрик». Знаменитий поет також гастролював з капелою (він був і співаком). Дуже тепло публіка їх приймала, і ми спростовуємо міф, що в той час в місті нічого не було українського. Кирило Стеценко як архієрей навіть служив у нашій Грецький церкві.

Віктор Сергєєв описав події тих років на території нинішнього Світловодська.

Книжка повністю охоплює події 1920 року в усіх проявах – політичному, економічному, мистецькому.

Ми дуже детально описали Злинське повстання (усі пам’ятають легендарний вислів «якби Глодоси підійшли…» і т.ін.). Ми очистили ту історію від міфів, розписали всі деталі. Про те повстання більшовиками було створено чимало міфів про вічно п’яних мужиків, аби дискредитувати повстання. Чи не вперше ми розказуємо, як злинчани допомогли армії УНР захопити Вознесенськ (сьогодні Миколаївська область). Тоді якраз дорога Єлисавет – Вознесенськ проходила через Злинку, це був найкоротший на ті часи шлях. Армія УНР відходила в сторону Долинської та Бобринця, більшовики наздоганяли, і якраз шлях їм проходив через Злинку. І село такий триденній бій дало, ми в нюансах це описуємо.

Книга насичена документами, світлинами, карикатурами, посиланнями на першоджерела. І чи не вперше ми описуємо події практично по всій області, бо нам раніше закидали: а чому ви не пишете, скажімо, про Голованівськ?

Описуємо пригоди тих років на наших теренах Троцького й батька Троцького, того ж Тичини та Стеценка та ще багатьох.

І це не сухе видання для вузького кола спеціалістів, це науково-популярна книжка для всіх.

– Директор нашого обласного архіву розповідав мені, що документів про захід області – Голованівськ, Гайворон – майже нема: щось згоріло у війну, щось загубилося.

– Це правда. І тому найбільше про ту частину області залишилося саме в спогадах про Зимовий похід УНР. Це, звісно, мемуари, але також джерела для історика. Але актів та інших нормативних документів майже немає.

А ще ми вперше описуємо дуже міфологізовану історію отамана Григор’єва. Ходили байки, що він пів області перерізав, 3 тисячі, 5 тисяч. Насправді вже за місяць після тих подій була створена комісія по вивченню того, що відбулося. Була встановлена точна кількість загиблих. 392 людини. Є повний перелік пограбованих будинків і т.ін.

Оформив книжку знаменитий художник Юрко Журавель. Обл­держадміністрація в рамках програми підтримки книговидання та книгорозповсюдження оплатила його роботу. Книгу вже замовляють з Києва, Черкас, Дніпра, навіть на російських сайтах вже є.

– Дякую! Чекаємо нових книг!